Неотримання копії рішення не виправдовує пропуск річного строку на оскарження — ВС

Після спливу річного терміну особа, яка брала участь у розгляді справи особисто або через представника, втрачає право на апеляцію. Інших підстав для поновлення строку, крім форс-мажору, немає.

Про це нагадав Касаційний цивільний суд у справі №757/15679/16-ц. Зокрема, у постанові від 2.09.2020 зауважено, що згідно із ч.2 ст.358 Цивільного процесуального кодексу незалежно від поважності причин пропуску суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті провадження, якщо скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення.

Водночас існує тільки два винятки з цього правила: якщо скаргу подає особа, яку не було повідомлено про розгляд справи або не залученою до участі в ній, але рішення стосувалося її прав, свобод, інтересів чи обов’язків; або строк пропущений внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У цій справі відповідач як підставу для поновлення строку вказав, що йому не була направлена копія рішення. Утім, у матеріалах справи міститься його розписка про отримання повістки в засідання, на якому ухвалено рішення і де був присутній його представник.

У такому випадку розглядати інші доводи щодо поважності пропуску строку немає законних підстав, оскільки вони перевіряються стосовно дотримання 30-денного строку на оскарження, а не присічного річного строку.

Джерело Закон і Бізнес

ВС разъяснил права собственника относительно устранения препятствия в пользовании имуществом

Суть дела: предприятие обратилось с иском к банку, в котором просило обязать ответчика устранить препятствия в пользовании имуществом, принадлежащим ему на праве собственности. Соответствующее имущество находится в зданиях и сооружениях на ответственном хранении в ООО, на все движимое и недвижимое имущество которого по заявлению банка наложен арест.

Местный и апелляционный суды отказали в удовлетворении иска, исходя из того, что, учитывая предмет и основания искового заявления, истец избрал неверный способ защиты.

Суды отметили, что учитывая положения статьи 59 Закона Украины «Об исполнительном производстве» истец может обратиться в суд с иском о признании права собственности на имущество и о снятии с него ареста.

Коллегия Хозяйственного суда ВС с таким выводом согласилась.

Соответствующее постановление по делу № 910/16236/18 ВС принял 03.02.2020.

ВС указал, что положения Закона Украины «Об исполнительном производстве» являются специальными нормами, которые применяются в спорных правоотношениях, а затем избранный истцом способ защиты не соответствует содержанию нарушенного права истца, то есть не является эффективным.

Положениями статьи 391 Гражданского кодекса Украины предусмотрено, что собственник имущества имеет право требовать устранения препятствий в осуществлении им права пользования и распоряжения своим имуществом.

По сути исковые требования истца об устранении препятствий в пользовании имуществом являются как дополнительный способ защиты прав собственника имущества на осуществление им пользования и распоряжения имуществом.

Негаторный иск предъявляется владельцем при условии, что он имеет имущество в своем владении, однако противоправное поведение других лиц препятствует ему осуществлять права пользования и распоряжения им.

Источник ЮРЛИГА

Висновок ВС щодо підстав визнання отриманих під час огляду доказів недопустимими

Фабула судового акту: Справа про умисне вбивство – ст. 115 КК України, засуджений у стані алкогольного сп`яніння, на міжсходинковому майданчику у гуртожитку наніс смертельний удар ножем у грудку клітину потерпілого.

Згідно ст. 237 КПК України проводився огляд місця події злочину. У протоколі огляду вказано, що огляд фіксувався технічним засобом, як це і передбачено ст. 107 КПК України. Проте, як це іноді буває відеозапис зник з матеріалів кримінального провадження. Зник безповоротно.

Захист у апеляційній та касаційній скарзі наполягав на тому, що результати огляду, як окремої процесуальної дії є недійсними, а докази злочину отримані під час огляду відповідно до пункту 6, ст. 107 КПК України є недопустимими.

Попри всю однозначність ст. 107 КПК України та ст. 104 КПК України, суди усіх рівнів у цій справі «не впали у формалізм» і застосували КПК України, зокрема ст. 87, проти засудженого.

Зокрема, суд касаційної інстанції підкреслив, що «ситуацію, при якій не здійснювалася відеофіксація обшуку не слід ототожнювати з ситуацією, при якій сторона обвинувачення не надала в суді відеозапис як обов`язковий додаток до протоколу.»

Іншими словами в нашому випадку для суду достатньо вказати у протоколі огляду місця події злочину про те, що відеофіксація здійснювалася, і таке твердження достатньо для визнання процесуальної дії дійсною, а отриманих доказів під час огляду допустимими.

Водночас захист звернув увагу на відсутність відеозапису лише під час подання апеляційної та касаційної скарг, під час розгляду справи в суді першої інстанції захистом називалися інші причини визнання результатів огляду недопустимими ( проникнення до житла без ухвали слідчого судді, замість огляду повинен був проводитися обшук, у протоколі відсутні відомості про роз’яснення прав власнику життя, тощо.)

Отже, має місце так званих умовно-консенсуальних підстав визнання фактичних даних допустимими як докази, тому доводи захисту щодо відсутності відеозапису слід відхилити.

Джерело Протокол

Висновок ВС щодо обов’язкової наявності підписів усіх перевіряльників у акті перевірки

Відсутність в акті перевірки підпису однієї з посадових осіб, яка її проводила, не робить автоматично протиправними рішення, прийняті на його підставі. Такий висновок зробив ВС в постанові №140/388/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 червня 2020 року м.Київ №140/388/19

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

головуючий суддя — ГУСАК М.Б. (суддя-доповідач),
судді: БИВШЕВА Л.І., БІЛОУС О.В., БЛАЖІВСЬКА Н.Є., ВАСИЛЬЄВА І.А., ГОНЧАРОВА І.А., ГІМОН М.М., ЖЕЛТОБРЮХ І.Л., ОЛЕНДЕР І.Я., ПАСІЧНИК С.С., УСЕНКО Є.А., ХАНОВА Р.Ф., ХОХУЛЯК В.В., ШИПУЛІНА Т.М., ЮРЧЕНКО В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Волинській області) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі за позовом фізичної особи — підприємця Особи 1 до ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року ФОП Особа 1 після оскарження рішень контролюючого органу в адміністративному порядку та одержання рішення про результати розгляду скарги звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області: від 7.11.2018 №0461381302 в частині нарахування 59626,13 грн., з яких 47700,90 грн. — основна сума та 11925,23 грн. — штрафні санкції; від 7.11.2018 №0461411302 в частині нарахування 4980,92 грн., з яких 3984,73 грн. — основна сума та 996,19 грн. — штрафні санкції; рішення від 7.11.2018 №0461391302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 15028,53 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 7.11.2018 в частині нарахування суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в сумі 95474,22 грн.

ВОАС рішенням від 11.04.2019, залишеним без змін постановою Восьмого ААС від 26.06.2019, позовні вимоги задовольнив.

При цьому суди виходили з того, що оскільки в акті перевірки від 12.10.2018, складеному за результатами проведеної ГУ ДФС у Волинській області перевірки щодо дотримання суб’єктом підприємницької діяльності Особи 1 вимог податкового законодавства, відсутній підпис однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка здійснювала перевірку, натомість міститься відмітка про перебування особи у відпустці, то такий акт перевірки не має юридичної сили й не міг бути підставою для прийняття ГУ ДФС у Волинській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 7.11.2018, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 7.11.2018 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 7.11.2018.

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДФС у Волинській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді справи, просило ці рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.

ФОП Особа 1 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС ухвалою від 24.02.2020 справу передала на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі ВС на підставі стст.346 та 347 Кодексу адміністративного судочинства у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові ВС від 3.12.2019 у справі №1440/1965/18.

Так, у зазначеній постанові касаційний суд зробив висновок, що акт перевірки, не підписаний хоча б однією з посадових осіб контролюючого органу, що вказана в акті, є нечинним і на його підставі не можуть прийматися рішення про нарахування платнику податків податкових зобов’язань.

Колегія суддів знаходить, що відносини у справі, правова позиція якої порівнюється, а також фактичні обставини є подібними. Розходження фактичних обставин у деяких деталях (в одному випадку про причину непідписання зазначено в самому акті, а в іншому — ні) не може впливати на висновок про подібність правовідносин, оскільки в обох випадках наслідком непідписання акта одним із перевіряючих було визнання неправомірними та скасування рішень податкового органу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, висновки членів науково-консультативної ради при ВС, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й дотримання ними норм процесуального права, палата вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню та що наявні підстави для відступлення від правової позиції ВС, викладеної в його постанові від 3.12.2019 у справі №1440/1965/18.

На думку колегії суддів, спірним у цій справі є питання про правове (доказове) значення акта перевірки, не підписаного одним із перевіряючих, та правомірності прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов’язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, регулюються ПК.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК для цілей оподаткування платники зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У п.75.1 ст.75 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та в порядку, встановлених цим кодексом, а фактичні — цим кодексом та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.86.1 ст.86 ПК результати перевірок (крім камеральних та електронних) оформлюються у вигляді акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Оформлення посадовими особами контролюючих органів результатів документальних перевірок платників податків — юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів щодо дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків — юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів від 20.08.2015 №727, а також Методичними рекомендаціями щодо оформлення матеріалів документальних перевірок, затвердженими наказом ДФС від 1.06.2017 №396.

Згідно з порядком та методичними рекомендаціями акт документальної перевірки — службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати та є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті перевірки зазначається детальна інформація щодо виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Одним із невід’ємних прав платника податків відповідно до пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК є право на подання до контролюючого органу письмових заперечень до акта перевірки в порядку, установленому цим кодексом.

У п.86.7 ст.86 ПК передбачено, що в разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами й даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному п.44.7 ст.44 цього кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку.

Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень. Водночас платник податку за обставинами справи заперечень на акт не подавав.

Відповідно до п.58.1 ст.58 та п.86.8 ст.86 ПК на

підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

У разі незгоди з контролюючим органом платник податків має право оскаржити прийняте рішення (податкове повідомлення-рішення) (пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 ПК).

За змістом п.86.8 ст.86 ПК, податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу.

Зазначене свідчить про те, що доводи, судження, інформація акта перевірки, складеного особами, що її проводили, вивчається та оцінюється, зокрема начальником або заступником начальника контролюючого органу, і в разі наявності податкових порушень саме вони приймають податкове повідомлення-рішення, яке й визначає грошові зобов’язання платникові податків.

Сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу щодо складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов’язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.

Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання, й не є обов’язковим рішенням суб’єкта владних повноважень. Непідписання акта перевірки не можна ототожнювати з непідписанням судового рішення, наслідки чого прямо встановлені в законі, чи непідписанням окремих рішень суб’єктом владних повноважень, коли негативні наслідки такого дефекту також можуть бути встановлені законом.

Обов’язкові рішення суб’єкта владних

повноважень мають відповідати вимогам ч.2 ст.2 КАС, які не можуть поширюватися на акт перевірки.

Чинне законодавство не встановлює такий наслідок відсутності в акті перевірки підпису одного з перевіряючих контролюючого органу, як його нечинність, недійсність. Зазначена вада акта не робить автоматично протиправними рішення контролюючого органу, що прийняті на підставі акта.

Акт перевірки — це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть висуватися лише ті вимоги, що стосуються доказів. Оцінка акта перевірки, у тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення в ньому висновків перевірки, може бути дана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Водночас саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов’язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.

За встановлених обставин та доводів касаційної скарги судова палата приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції КАС, зазначеної, зокрема, у постанові від 3.12.2019 №1440/1965/18, та вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.

Відсутність в акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.

Ураховуючи висновки, викладені в постановах Великої палати ВС, колегія суддів зазначає, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила колегія суддів у цій справі, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію ВС.

Відповідно до ст.90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд дає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

За правилами ч.1 ст.74 КАС, суд не бере до уваги доказів, які одержані з порушенням порядку, установленого законом.

Оскільки працівник контролюючого органу, підпис якого відсутній в акті з наведених у ньому ж підстав, брав участь у проведенні перевірки, підстави для висновку про порушення порядку її проведення відсутні.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС).

У ч.2 ст.77 КАС передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалюючи рішення й визнаючи протиправними та скасовуючи податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, посилаючись на невідповідність оформлення акта перевірки нормам законодавства, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що лише цей факт не може бути підставою для визнання недійсними оскаржуваних рішень.

При цьому головним призначенням колегіальної перевірки є забезпечення фаховості перевірки ведення податкового обліку та сплати певного виду податків, а не фактичної присутності однієї з осіб контролюючого органу на момент закінчення оформлення та підписання акта перевірки. Суд не позбавлений можливості з’ясування причин непідписання акта, отримання підтвердження такої особи щодо участі в здійсненні перевірки та наявності обставин, викладених в акті.

За правилами ст.353 КАС (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), підставою для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібраних у справі доказів.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області задовольнити частково.

2. Рішення ВОАС від 11.04.2019 та постанову Восьмого ААС від 26.06.2019 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Верховний Суд вказав на важливий аспект у питанні присутності особи на засіданні

10 серпня КАС ВС, розглянувши справу № 826/11855/18, визнав протиправним і скасував рішення Фонду державного майна України, якими позивача – суб’єкта оціночної діяльності позбавлено кваліфікаційного свідоцтва. Про це інформує пресслужба Верховного Суду.

Колегія суддів КАС ВС погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач допустив порушення п. 5 розд. IV Положення про порядок роботи Екзаменаційної комісії, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 13 листопада 2002 року № 1997, і позбавив позивача права бути присутнім на засіданні Екзаменаційної комісії під час розгляду питання щодо позбавлення його як оцінювача кваліфікаційного свідоцтва та надати відповідні пояснення й докази на свій захист.

Верховний Суд зазначив, що критерій щодо ухвалення адміністративного акта з урахуванням права особи на участь у процесі його прийняття випливає з принципу гласності прийняття рішень. Відповідний дисциплінарний орган зобов’язаний застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.

Джерело Судово-юридична газета