Фабула судового акту: Як відомо, КПК України встановлює необхідність чіткого дотримання процесу, особливо з боку органів, що виконують функцію обвинувачення. Це забезпечує дотримання презумпції невинуватості та основоположних принципів кримінального судочинства. Адже в кримінальному процесі «на кону» стоїть не майно і не вирішення побутових питань, під час кримінального провадження вирішуються долі людей. І це не гучні слова, а реальність.

Отже, зваженість та правомірність рішень, дотримання прав та свобод людини у даному процесі набувають особливого значення.

На розгляді в суді перебувала кримінальна справа по обвинуваченню чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України – хуліганство із нанесенням тілесних ушкоджень спеціально пристосованим для цього предметом.

Події відбувались в м. Одесі в р-ні Аркадії — місці нічного життя курортного міста. Чоловік будучи на підпитку розбив скляну пляшку і загостреними краями шийки наніс пошкодження іншій особі під час конфлікту.

Вироком суду першої інстанції чоловіка визнано винним та засуджено до покарання.

Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі захисник посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, через недопустимі докази, на яких ґрунтується вирок, не відкриття стороні захисту окремих доказів, відсутність постанови про призначення групи прокурорів та про визнання особи в якості потерпілого.

ВС частково погодився із доводами касаційної скарги та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Мотивуючи своє рішення ВС зазначив, що застосування належної процедури «fair procedure» (у європейській системі), «dut procyes» (у американській системі) є одним із складових елементів принципу верховенства права, передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

При цьому, недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Із аналізу ст. 36, 37 КПК України вбачається, що визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.

Крім того, постанова прокурора має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, зокрема, бути виготовленою на офіційному бланку та підписаною службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах кримінального провадження або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень (така ж позиція була викладена ОП ККС ВС по справі № 754/7061/15 від 22 лютого 2021 року).

Також, ВС зауважив на тому, що Витяг з ЄРДР не може підміняти постанову прокурора, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує правові наслідки з уповноваження прокурора на ведення справи.

Джерело Протокол