УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ. Обґрунтування виправдувальних вироків. Судова практика

адвокат Вадим Семенов

адвокат Вадим Семенов

Переконаний, що для належного захисту осіб адвокату обов’язково необхідно бути обізнаним щодо останньої судової практики щодо розгляду справ, схожих зі справою його клієнта.

Тому наводжу свою добірку судової практики виправдувальних вироків за статтею 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків).

 

Виправдувальний вирок від 08.10.2020 № 761/18549/15-к Шевченківський районний суд м. Києва

Доводи суду:

  1. У постановах Верховного Суду від 17.01.2018 р. у справі № 2а-9880/12/1370 та від 24.01.2018 р. у справах № 2а-11097/12/2070, № 2а-6341/12/2070 та № 826/3446/13-а зазначено, що факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними і такими, що не відповідають закону, зокрема вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнано в судовому порядку.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину перебуває за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Доказів того, що в судовому порядку приймалися рішення про визнання вказаної вище угоди недійсною, стороною обвинувачення суду не надано.

  1. Судовий експерт стверджує, що висновки документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з іншим підприємством підтверджуються за умов, що органом досудового розслідування встановлено факт відсутності реальних господарських операцій.

Але, недійсність (безтоварність) операцій з придбання товарів (робіт, послуг) не знайшла підтвердження під час судового розгляду.

  1. Твердження прокурора про відсутність у підприємства трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, використовуючи які можна здійснювати господарську діяльність, а також відсутність підприємств, які б здійснювали постачання товару (надання послуг, виконання робіт) не свідчить про недійсність (безтоварність) операцій з придбання підприємством товарів (робіт, послуг) у іншого підприємства, оскільки стороною обвинувачення не досліджена можливість залучення матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод з іншими контрагентами/суб’єктами господарювання.
  2. Будь-яких доказів, на підтвердження цих обставин та наявності умислу у обвинуваченого на використання завідомо неправдивих первинних фінансово-господарських документів під час складання бухгалтерського обліку та податковій звітності підприємства, суду не надано. Органом досудового розслідування не доведена обізнаність обвинуваченого про факт підроблення підпису від імені директора підприємства-контрагента, з яким був укладений договір.
  3. У рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви №46632/13 і №28671/14) Європейський суд з прав людини підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила — обмежуватися даними конкретного провадження.

Тому рішення суду в іншій справі, яким встановлено факт здійснення іншою особою фіктивного підприємництва, не є доказом на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК, відповідно до положень ст. 84 КПК.

 

Виправдувальний вирок від 21.10.2019 № 210/2250/13-к Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Доводи суду:

  1. Податкові повідомлення-рішення на підставі акту за результатами документальної позапланової виїзної перевірки підприємства не були прийняті контролюючим органом, та не були винесені, отже податкове зобов’язання не узгоджене. Оскільки не було податкових повідомлень-рішень, на підставі яких, якщо вони не оскаржені, накладається штраф, який при наявності грошових коштів на рахунку повинен бути вчасно сплачений, для того, щоб не було податкового боргу. Якщо штраф при наявності грошових коштів на рахунку не сплачений, саме тоді настає умисел на ухилення від сплати податків, за що передбачена кримінальна відповідальність. Отже підприємство не було боржником, а обвинувачений не мав податкового боргу, який необхідно було вчасно внести до державного бюджету.
  2. Стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б, що обвинуваченому при отриманні даних документів було відомо, що первинні документи підприємства-контрагента підписані не директором контрагента, а іншою особою, тим більше, жодним допустимим доказом, це не підтверджується.
  3. Суд прийшов до висновку, що податкова перевірка підприємства, результати якої оформлено Актом від 12.02.2013 року та судова економічна експертиза, що проводилась на підставі постанови слідчого, і результати якої викладено у Висновку судової економічної експертизи від 25.03.2013 року, проводились в умовах безпідставного неврахування первинної бухгалтерської документації по взаємовідносинам підприємства з контрагентами, що не відповідає завданням кримінального провадження, порушує принцип законності кримінального провадження шляхом штучного створення доказової бази обвинувального спрямування

 

Виправдувальний вирок від 15.02.2019 № 569/6727/15-к Рівненський міський суд

Доводи суду:

 

  1. Підприємство оскаржило податкові повідомлення-рішення до суду. Оскільки вищевказані податкові повідомлення-рішення скасовані судом, а по останній документальній перевірці товариства взагалі не виносилися, то сума грошового зобов’язання вважається неузгодженою, податкове повідомлення-рішення відповідно до п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України вважається відкликаною, а нарахована сума податків не є податковим боргом у розумінні п. п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу.
  2. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили здійснення товариством господарських операцій. Жоден з допитаних судом свідків не вказав на відомі йому факти умисного ухилення від сплати податків обвинуваченим.
  3. Наказ про проведення документальної перевірки, судом визнано протиправним та скасовано. Рішення набрало законної сили. Як наслідок сама перевірка та висновки акта є неналежним та недопустимим доказом, який за своєю правовою природою не створює жодних юридичних наслідків.

 

Виправдувальний вирок від 20.11.2018 № 361/2189/15-к Броварський міськрайонний суд

Доводи суду:

  1. Чинним законодавством України, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), тому зазначення таких висновків без будь-якого зв’язку з податковими зобов’язаннями суб’єкта підприємницької діяльності, донарахування визначених податковим органом податків — є намагання перебрати на себе функцій судової влади.
  2. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише судом. Однак в ході судового розгляду, прокурором не надано доказів, що вищевказані правочини визнані судом нікчемними та неправомірними і скасовані.
  3. Допитані в судовому засіданні свідки сторони обвинувачення не підтверджують обвинувачення особи в тому, що він достовірно знав, що операції фінансово-господарської діяльності, щодо придбання робіт, послуг у підприємства-контрагента не відповідають дійсності
  4. Наявність довідки податкової про відсутність податкової заборгованості свідчить про відсутність події злочину.
  5. Рішенням адміністративного суду податкові повідомлення- рішення визнанні протиправними та скасовані

 

Виправдувальний вирок від 22.10.2018 № 325/22/14-к Приазовський районний суд

Доводи суду:

  1. Постановами адміністративного суду скасовані податкові повідомлення-рішення
  2. Згідно довідки від 12.02.2013 року № 261, яка містить підписи заступника начальника — начальник Приазовського відділення Приморської МДПІ та старшого державного податкового інспектора сектору погашення податкового боргу та скріплена печаткою Приморської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, платник податків станом на 11 лютого 2013 року не має заборгованості зі сплати податків, зборів
  3. Експерт прийшов до висновку про можливе не нарахування та несплату податків обвинуваченим лише при умові доведеності безтоварних операцій з відповідними підприємствами-контрагентами. А оскільки безтоварність операцій між зазначеними суб’єктами господарської діяльності не знайшла підтвердження в ході судового розгляду, висновки експерта про несплату податків не може бути прийняті судом до уваги.
  4. Свідки підтвердили факти здійснення господарських операцій
  5. Судом встановлено, що всі придбані товарно-матеріальні цінності були своєчасно та у повному обсязі оприбутковані. Крім того, чинне законодавство не зобов’язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
  6. З ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
  7. Будь-яких доказів на підтвердження цих обставин та наявності умислу у обвинуваченого на використання завідомо підроблених документів, внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційних документі, які він надавав до податкових органів, суду не надано.
  8. У справі Булвес А.Д. проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податку. Тобто, добросовісний платник податку не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Таким чином, на обвинуваченого, не може покладатися відповідальність за те, що первинні бухгалтерські документи з боку його контрагентів підписані не тими особами, які в них зазначені.

Інші проаналізовані виправдувальні вироки схожі вищезазначеним.

Таким чином, резюмуючи, можна зробити висновок, що в більшості випадків суди в основу виправдувальних вироків вкладають на наступне:

  • наявність рішень адміністративних судів про скасування податкових повідомлень-рішень;
  • покази свідків про реальність господарських операцій;
  • висновки судово-економічних експертиз щодо несплачених сум податків складаються за «умови доведення фіктивності господарських операцій»;
  • оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише судом. Податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними);
  • рішення суду в іншій кримінальній справі, яким встановлено факт здійснення іншою особою фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), не є доказом на підтвердження винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу;
  • добросовісний платник податку не має зазнавати негативних наслідків через порушення податкового законодавства з боку його контрагентів;
  • відсутність умислу у обвинуваченого на використання завідомо неправдивих первинних фінансово-господарських документів;
  • відсутність у підприємства заборгованості зі сплати податків, зборів (довідка податкової).

 

автор Вадим Семенов

адвокат, старший партнер АО «ALGIZ»

Адвокат АО ALGIZ Олександр Козлов разом з колегами провели семінар для адвокатів м.Ізмаїл

Старший партнер АО ALGIZ Олександр Козлов разом з  адвокатами м. Одеси Іриною Грозою, Катериною Кармазиною та Володимиром Зубарем  провели семінар з підвищення кваліфікації для адвокатів м.Ізмаїл.

Захід відбувся 23 листопада  в одній з аудиторій Ізмаїльського Державного Гуманітарного Університету.

Семінар проведено в рамках міжнародного проекту «СУД, ГРОМАДЯНИ, СУСПІЛЬСТВО: СПІВПРАЦЯ ЗАРАДИ ЗМІН». Головна мета заходу: ознайомити колег у регіоні з  розробленими в рамках проекту  «Правилами організації ефективного цивільного судочинства» та «Правилами організації ефективного кримінального судочинства».

Олександр Козлов виступив перед аудиторією з докладом на тему «Правила організації ефективного судочинства: природа та шляхи впровадження».

 

 

Адвокат ALGIZ Вадим Семенов выступил с докладом перед будущими судьями

Адвокат АО ALGIZ Вадим Семенов совместно с коллегами — Светланой Клишиной и Николаем Стояновым выступили с докладами перед кандидатами в судьи. Мероприятие проходило в г.Одессе в Хозяйственном суде Одесской области.

Доклад Семенова В. был посвящен гарантиям адвокатской деятельности в контексте рассмотрения материалов по административным правонарушениям о непредоставлении информации на адвокатские запросы, а также гарантиям адвокатом при проведении у них обысков.

Отдельно была освещена проблема возврата судами материалов об административном правонарушении советам адвокатов на «доработку» в связи отсутствием в протоколе подписи правонарушителя, его паспортных данных, даты рождения и места жительства.

 

 

Повернення майна, вилученого під час обшуку: алгоритм дій. Частина 2

Александр Козлов, адвокат, партнер АО ALGIZ

Не є виключенням випадки, коли навіть після задоволення апеляційної скарги власника вилученого майна або клопотання про скасування арешту,  майно може неправомірно утримуватися співробітниками правоохоронних органів.

У такому разі можливий наступний алгоритм дій.

По-перше, звернення до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 382 КК України: «Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службовою особою, -караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Читайте також: Повернення майна, вилученого під час обшуку: алгоритм дій. Частина 1

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси по справі  № 522/14425/16-к від 17.08.2016 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/59767376) посадових осіб Прокуратури Одеської області було зобов’язано внести до ЄРДР відомості  про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 364 та ч. 2 ст. 382 КК України, за фактом умисного невиконання слідчим судових рішень слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, відповідно до яких тимчасове вилучене майно підлягало негайному поверненню власнику.

По-друге, на захист прав законного володільця майна виступає Цивільний кодекс України, що надає можливість звернення до суду з позовною заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення арешту на майно або інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, відшкодовується на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Наразі починає формується судова практика з вирішення таких справ. Прикладом є ухвала Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/1267/17 від 11.07.2018 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75234573), якою визначено: «З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення матеріальної та моральної шкоди. Така шкода була завдана ОСОБА_1 внаслідок неповернення майна, яке було вилучено 02.02.2016 року в ході обшуку в приміщенні …та огляду автомобіля…».

Сподіваємося на подальше формування судової практики, яка буде стояти на захисті законних прав та інтересів громадян та юридичних осіб від незаконного втручання правоохоронних органів.

Адвокат Олександр Козлов, ALGIZ

 

Повернення майна, вилученого під час обшуку: алгоритм дій. Частина 1

Александр Козлов, адвокат, партнер АО ALGIZ

Як відомо, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення.

Однак, у ході проведення такої слідчої дії слідчим можуть бути вилучені не тільки ті речі та документи, перелік яких зазначений в ухвалі суду. Інше майно, що було вилучене під час обшуку, набуває статус тимчасово вилученого до вирішення питання про його арешт або повернення.

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном.

У зв’язку за цим, частина 5 статті 171 КПК України передбачає обов’язок слідчого, прокурора звернутися протягом 48 годин з клопотанням до слідчого судді про арешт даного майна.  Оскільки, в іншому випадку, воно підлягає негайному поверненню власнику.

Зобов’язання повернути вилучене майно законному володільцю може виникнути і в разі відмови слідчим суддею в задоволенні клопотання слідчого, прокурора.

Так, клопотання слідчого, прокурора повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 170-171 КПК України, та містити, у першу чергу,  підстави і мету арешту майна, а також  відповідне обґрунтування необхідності такого арешту. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Ухвала про відмову в задоволенні клопотання підлягає негайному виконанню після її проголошення, а майно – поверненню.

Втім, звернемо увагу на ситуацію, коли клопотання будо задоволено і на майно був накладений арешт.

Питання про повернення майна вилученого під час обшуків розглядаються виключно в порядку кримінального судочинства за правилами КПК України.

Право звернення з клопотанням про скасування арешту мають підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна (далі – заявник).

Арешт також може бути скасовано у разі, якщо заявником буде доведена йогонеобґрунтованість або недоцільність в подальшому застосуванні цього заходу.Довести таку необґрунтованість та недоцільність можна виходячи з того, щомайно є арештованим достатній проміжок часу для проведення його огляду та відповідних експертиз, якщо такі були необхідні.

Прикладом судової практики з даного питання є ухвала Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/734/16-к від 07.08.2018 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75813293), в якій суд зазначив, що: «Разом з тим, зазначене майно є арештованим більше двох років ….Наведе свідчить, що на теперішній час потреба у продовженні дії заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала. Крім того, зазначене майно є арештованим достатній проміжок часу для проведення його огляду та відповідних експертиз, якщо такі необхідні».

Також не зайвим стане посилання на те, що подальший арешт може призвести до порушення прав власника. Адже Конституція України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку — вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Іншим шляхом повернення майна є оскарження ухвали суду про накладення арешту в апеляційному порядку. При цьому, важливо дотримуватися строків такого оскарження, відлік яких залежить від того, чи був присутній заявник у судовому засіданні під час розгляду питання про накладення арешту на майно.

Апеляційна скарга може ґрунтуватися на тому, що клопотання слідчого, прокурора про арешт майна не відповідає вимогам, встановленим ст.ст.170-171 КПК України.  

Апеляційний суд Одеської області задовольнив апеляційну скаргу захисника, поданої в інтересах власника майна, по справі № 520/4919/18, 1-кс/520/1494/18 та вказав, що «слідчий суддя не звернув уваги на те, що в клопотанні слідчого не зазначені підстави та мета для арешту майна, наявність яких передбачена ст.171 ч.2 КПК України, та які підлягають обов’язковому доведенню слідчим, прокурором при судовому розгляді клопотання, та які мають бути перевірені та досліджені слідчим суддею при вирішені питання щодо арешту майна, а лише є посилання на норми закону, які передбачають питання щодо забезпечення кримінального провадження та розгляду питань про накладення арешту».

Вважаємо за необхідне формування судової практики щодо повернення тимчасово вилученого майна з метою запобігання його незаконному утриманню. Далі буде …

Адвокат Олександр Козлов, ALGIZ