Адвокат Михайло Кузьменко, партнер АО ALGIZ
За позовом партнера АО «ALGIZ» Михайла Кузьменка до Одеської обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної ради, Управління обласної ради з майнових відносин, Комунального некомерційного підприємства «Обласна психіатрична лікарня №4» Одеської обласної ради», суд поновив у посаді головного лікаря Комунального некомерційного підприємства.
Визнано продовженим контракт з головним лікарем на строк дії вказаного контракту до 21.03.2020 року.
Визнано незаконними дії посадових осіб Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної державної адміністрації по недопущенню позивача до свого робочого місця та відібрання у нього ключів від службового кабінету.
Стягнуто на користь клієнта середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
Відповідно до Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 1013-p, одним із основних стратегічних завдань цієї реформи є перехід до оплати діяльності постачальників медичних послуг на основі конкретних результатів їхньої діяльності.
Для вирішення цього завдання медичні комунальні установи перетворюються на місцях у комунальні некомерційні підприємства.
Як свідчить практика, за таких обставин, мають місце випадки використання реорганізації підприємства задля усунення від посад головних лікарів комунальних установ. Головним лікарям пропонується пройти конкурс на посаду головного лікаря комунального некомерційного підприємства або генерального директора (директора)/начальника (завідувача) закладу охорони здоров’я, написати заяву про звільнення, або звільняють на підставі пункту 9 частини 1 статті 36 Кодексу законі про працю України (підстави, передбачені іншими законами).
Як повинна відбуватися реорганізація та які засоби захисту своїх соціально-економічних прав є у осіб, що займають посади головних лікарів?
Установи охорони здоров’я, засновані на комунальній власності територіальних громад, а відтак рішення про таку реорганізацію приймаються органами місцевого самоврядування.
Так, відповідно до пункту тридцятого частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Відповідно до пункту двадцятого частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях районними і обласними радами вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
Рішення відповідної ради повинно відповідати положенням Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 57, 78 Господарського кодексу України, статей 81, 82, 104 – 108 Цивільного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1013-р, «Методичних рекомендацій з питань перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ на комунальні некомерційні підприємства», схвалених робочою групою з питань реформи фінансування сфери охорони здоров’я України від 14.02.2018.
Правонаступником комунальної установи повинно бути визначено комунальне некомерційне підприємство та затверджений склад комісії з припинення установи.
У відповідності до положень частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.
У відповідності до положень статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.
При цьому до правонаступника переходять обов’язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов’язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
Вказана правова позиція визначена у постанові Верховного суду від 21.03.2018 року у справі № 802/651/16-а, постанові Верховного суду України від 19.01.2016 по справі № 21-2225а15.
Відповідно до пункту 1.4.6 «Методичних рекомендацій з питань перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ на комунальні некомерційні підприємства», схвалених робочою групою з питань реформи фінансування сфери охорони здоров’я України від 14 лютого 2018 року, факт реорганізації закладів охорони здоров’я ‒ бюджетної установи не є підставою для звільнення керівника та припинення укладеного з ним контракту, якщо сторони не домовляться про його дострокове припинення за угодою сторін або він не буде звільнений на підставах, визначених контрактом. У разі призначення головою Комісії з перетворення керівника закладів охорони здоров’я ‒ бюджетної установи трудові відносини з ним продовжуються.
Поряд з цим, метою розробки цих методичних рекомендацій є надання методичної допомоги органам місцевого самоврядування, керівникам місцевих органів управління охорони здоров’я та закладів охорони здоров’я, а також депутатам місцевих рад, відповідальним за підготовку та прийняття рішень щодо зміни господарсько-правового статусу комунальних закладів охорони здоров’я шляхом їх реорганізації (перетворення) з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства в межах чинного законодавства України (Преамбула рекомендацій).
Відповідно до частини першої, третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Виходячи з аналізу цих двох норм, можна дійти висновку, що контракт є формою трудового договору, яка за виключенням особливих умов, встановлених угодою сторін контракту, являє собою документ, що регулює ті самі трудові правовідносини.
Аналогічна позиція висловлена у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України.
Положеннями частини четвертої статті 36 КЗпП України визначено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Оскільки контракт є формою трудового договору, то положення статті 36 КЗпП України поширюються і на трудові контракти.
Одним із передбачених у статті 40 КЗпП України випадків розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності, є — зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт перший частини першої зазначеної статті).
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз’яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
В даному випадку реорганізація комунальної установи не супроводжувалась скороченням чисельності або штату працівників, основні завдання та функції, які покладалися на юридичну особу, залишилися тими самими. У штатному розкладі підприємства наявна посада головного лікаря. Тобто обставини, які б давали право стверджувати про скорочення чисельності працівників та неможливість працевлаштування позивача на нову роботу, відсутні.
Відповідно до пункту 7 «Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 642, контракт може бути розірваний на підставах, установлених законом або контрактом. При цьому звільнення з посади керівника закладу проводиться з урахуванням передбачених законодавством гарантій.
Пунктом 2.3.2 Контракту (який до речі є типовим у закладах охорони здоров’я області) визначено, що наймач (Одеська обласна державна адміністрація в особі її голови) має право звільнити керівника у разі закінчення строку дії контракту, достроково – за вимогою керівника, а також на підставі відповідного рішення власника (Одеська обласна рада) у випадку порушень керівником вимог законодавства, статуту, умов контракту. Умови припинення контракту визначені у пунктах 5.2 — 5.4. Підстава припинення контракту у зв’язку із припинення юридичної особи серед них відсутня.
Відповідно до положень пунктів 4.1, 4.1.4 Статуту комунальної установи «Обласна психіатрична лікарня № 4» винятковою компетенцією власника є прийняття рішення про призначення керівника установи, продовження строку дії укладеного з ним контракту та його звільнення з підстав порушення ним положень законодавства України, умов контракту та цього статуту.
Пунктом 4.4 Статуту визначено, що керівник може бути звільнений з посади раніше закінчення терміну дії контракту з підстав, визначених контрактом та (або) чинним законодавством.
Поряд з цим, Одеською обласною радою рішення про дострокове розірвання контракту з підстав визначених у контракті не приймалось.
Відтак дія трудового договору головного лікаря установи продовжилася, а трудові відносини між сторонами є такими, що не припинилися у відповідності до вимог частин третьої та четвертої статті 36 КЗпП України, і ці зміни жодним чином не впливають на чинність трудових договорів працівників юридичної особи.
До аналогічного висновку прийшов Верховний суд у постанові від 16.01.2018 року у справі № 335/4163/16-ц та у постанові від 11.04.2018 року у справі № 152/984/17.
Враховуючи вищезазначене, встановлена законодавством можливість припинення в результаті реорганізації (перетворення) установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що припиняється, не виключає, а включає зобов’язання роботодавця (органу державної влади, місцевого самоврядування) по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи.
Вказана правова позиція визначена у постанові Верховного суду від 11.04.2018 року по справі № 591/3104/16-ц.