+38(048) 737-44-66

Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-Р/2019 повинно застосовуватися не тільки при оскарженні ухвал про продовження запобіжного заходу, а і при оскарженні в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність.

Адвокатське об’єднання ALGIZ здійснює захист особи, яка була екстрадована в Україну у зв’язку із підозрою у скоєні злочину.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси на стадії судового розгляду обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У зв’язку з тим, що ухвала суду постановлена з грубим порушенням кримінально процесуального закону, адвокатами АО ALGIZ була подана апеляційна скарга.

Ухвалою Одеського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами захисників Семенова В.І., Козлова О.О. на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України.

Відповідно  до ст. 399 ч. 4 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Доводи суду апеляційної інстанції: «Згідно зч.1 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до постановленого рішення Конституційним судом України 13.06.2019 року по справі №3-208/2018(2402/18) №4-р/2019, за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 392 КПК України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 КПК України, щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

У своєму рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що положення ч. 2 ст. 392 КПК України в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства

Відповідно до апеляційної скарги та оскаржуваної ухвали встановлено, що в провадження Приморського райсуду м. Одеси надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні.

При цьому, в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, яке ухвалою суду 1-ої інстанції було задоволено.

Разом з тим, в даному випадку під час судового засідання обвинуваченому не продовжувався запобіжний захід у виді тримання під вартою, а за клопотанням прокурора до нього був застосований такий запобіжний захід.

Враховуючи положення ст. 392 КПК України та вищевказане рішення Конституційного Суду України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвала Приморського райсуду м. Одеси про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не підлягає оскарженню в апеляційному порядку».

Було винесено три аналогічні ухвали, на які адвокати подали касаційні скарги.

23 квітня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив постанову (http://reyestr.court.gov.ua/Review/88979637), якою касаційну скаргу адвокатів АО ALGIZ задовольнив. Ухвалу Одеського апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд скарги у суді апеляційної інстанції.

Мотиви ухвалення Верховним Судом постанови:

Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 у справі  № 3-208/2018 (2402/18) положення ст. 392 ч. 2 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним).

Мотивами для такого рішення зазначено зокрема необхідність надання особі права на апеляційний перегляд судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження як прояву гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті.

Наведене узгоджується з частиною четвертою статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Крім того, можливість апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті, насамперед, уникнення свавільного позбавлення свободи.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення  статей 3, 21, 29 Конституції України у системному зв`язку з частиною першою її статті 55 зобов`язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, з обов`язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу суду першої інстанції про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав, передбачених ст.399 ч.4 КПК України, є помилковим.

Посилання на постанову Верховного Суду: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88979637