Фабула судового акту: Інститут забезпечення позову, при правильному його використанні може суттєво впливати на захист прав клієнта. Особливо це стосується випадків, що не витримають зволікання. На практиці, вчасно отримана ухвала про забезпечення позову може попередити чи зупинити незаконне виселення людей із житла, знесення будинку, незаконне відчуження нерухомості. На жаль не всі суди і не всі судді притримуються такої думки і можуть відмовляти у задоволенні заяв про забезпечення абсолютно не зважено. Щоправда, інколи Феміда ну дуже вже «відірвана від реальності» і не розуміє наслідків бездумної відмови у забезпеченні позову.
Компанією-забудовником здійснювалось будівництво житлового комплексу. Попередньо забудовник отримав відповідну дозвільну документацію та взяв в оренду у міськради земельну ділянку із належним цільовим призначенням.
Однак, згодом міськрада винесла ряд рішень, що ставили під сумнів правомірність передачі забудовнику земельної ділянки, оскільки наділяли її статусом зелених насаджень загального користування.
Забудовник звернувся із позовом про визнання незаконними та скасування даних рішень.
Одночасно було подано і заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення дії оскаржуваних рішень.
Заява обґрунтована тим, що припинення будівництва такого комплексу негативно вплине як на забудовника, який вже вклав кошти у розробку проектної і дозвільної документації, так і на чисельних інвесторів, які вже інвестували в цей проект великі кошти та залишаться без нерухомості.
Суди перших двох інстанцій визнали заяву обґрунтованою та забезпечили позов. Мотивували свої рішення неприпустимістю порушення прав інвесторів, а також тим, що оскаржувані рішення міськради, як акти індивідуальної дії, вичерпали свою дію в момент укладення договору оренди.
В свою чергу, відповідач оскаржив прийняті рішення до ВС.
Скаржник зазначав про те, що обраний спосіб забезпечення позову не відповідає вимогам ч.2 ст. 152 КАС України і є фактичним вирішенням справи без її розгляду по суті.
ВС оцінивши матеріали справи зазначив, що, по-перше, наведені позивачем у заяві порушення суб’єкта владних повноважень при винесенні рішень не є очевидними, а підлягають доведенню в процесі слухання справи по суті.
По-друге, оскаржувані рішення не є такими, що прямо забороняють будівництво, хоча і можуть бути передумовою для заборони будівництва в майбутньому.
Отже, підстав для забезпечення позову у судів попередніх інстанцій не було.
Окремо, суд зауважив, що підприємницька діяльність сама по собі передбачає ризиковість. Рішення суб’єкта владних повноважень можуть наносити збитки, однак, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
При цьому, позивач має право вимагати відшкодування збитків нанесених рішенням на підставі ст. 1173 ЦК України, одночасно із вимогами про його скасування.
ВС також надав важливий для застосування інституту забезпечення позову висновок: за змістом статті 150 КАС України вжиття заходів забезпечення позову покликане забезпечити ефективний захист прав саме позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому вжиття таких заходів не може бути обґрунтована необхідністю захисту прав інших осіб, зокрема інвесторів, які до суду не звертались і вимоги щодо протиправності рішень відповідача не заявляли.
В протилежному випадку, забезпечення позову в інтересах осіб, які не беруть участь у справі, суперечитиме природі заходів забезпечення саме того позову, який подано до суду.
З урахуванням зазначеного, ВС дійшов до висновку про те, що судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Джерело Протокол