адвокат ALGIZ Анна Батурина
Досить поширеними в повсякденному житті є спори з органами державного архітектурного нагляду як контролюючого органу порядку дотримання містобудівної документації під час реконструкції об’єктів нерухомості, реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об’єкта до експлуатації, скасування реєстрації декларацій, отримання та скасування дозволів на будівництво, оскарження порядку проведення та результатів перевірок, знесення самочинного будівництва у випадку істотного відхилення від проекту чи відсутності дозвільних документів.
При вирішенні таких спорів достатньо проблематичним виявляється визначення вірної юрисдикційної підсудності з огляду на правову природу відносин, що склалися, специфічності наглядового органу як суб’єкта владних повноважень, та в цілому суб’єктного складу.
Судова практика з приводу наведеної проблематика з плином часу є мінливою.
До 2018 року судова практика щодо розгляду спорів про знесення самочинного будівництва виходила з того, що справи за позовами органу державного архітектурно-будівельного контролю до фізичних та юридичних осіб про знесення самочинного будівництва відносяться до приватно-правових, з яких вбачається спір про право, та які належить розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
За змістом ст.177 ЦК, об’єкти самочинного будівництва належать до об’єктів цивільних прав.
Аналіз зазначених правових норм та суб’єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобов’язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права. Тому його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таких висновків дійшов Верховний суд України у Постанові від 30 січня 2018 року у справі №804/6104/14 .
Водночас, 11 квітня 2018 року Велика палата Верховного суду відступила від попередніх висновків Верховного суду України та у Постанові № 161/14920/16-а від 11.04.2018р. в частині вирішення питання про віднесення позовів про зобов’язання знесення самовільного будівництва до юрисдикції адміністративних судів.
За правовим висновком Великої палати, звертаючись до суду з позовом про знесення об’єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб’єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил. Метою знесення об’єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об’єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.
Справи щодо оскарження постанов ДАБК про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудування належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а не за правилами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таких висновків дійшов Вищий адміністративний суд України у Постанові від «23» березня 2017 р. по справі К/800/25948/16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66084224)
Спори ж за позовною заявою третьої особи, яка оскаржує реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації, яка здійснена суб’єктом владних повноважень та стосується замовника, належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Відповідна практика узгоджується із правовою позицією Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 р. та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду України від 23.02.2018 р., висловленій у справі №815\1121\17. Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24 січня 2017 року у справі N 815/6165/14 та Верховним Судом України у постанові від 14.03.2018 р. у справі №396/2550/17.
Висновок суду вмотивований тим, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, з яких вбачається спір про право цивільне, а тому повинен бути вирішений місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства. Суд зазначив, що обов’язковою умовою віднесення спору до категорії публічно-правових спорів є участь в ньому суб’єкта владних повноважень, а також оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового не лише за умови наявності серед учасників спору суб’єкта владних повноважень чи його посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих правовідносинах владних управлінських функцій. В даному випадку, вбачається, що позивачем оскаржено рішення суб’єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на об’єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на таке майно. В свою чергу, спірна реєстрація декларації про готовність об’єкта до експлуатації, яка здійснена суб’єктом владних повноважень, породжує права та обов’язки тільки для суб’єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.
Отже, невірне визначення підсудності при вирішенні певних спірних правовідносин може мати наслідком повернення позовної заяви позивачеві та відмові у відкритті провадження, з підстав невідповідності предметної юрисдикції, пропуску строків звернення до суду за захистом своїх прав та, як наслідок, ускладнення у захисті та поновленні ваших прав.
А тому, своєчасне звернення до професіоналів допоможе Вам ефективно захисти Ваші права.
Адвокат Анна Батурина, ALGIZ