Суд апеляційної інстанції має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які звертають увагу на факти порушення закону. Такий висновок зробив ВС в постанові №686/9636/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
14 червня 2021 року м.Київ №686/9636/18
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого — ЛУГАНСЬКОГО Ю.М.,
суддів: Анісімова Г.М., КОРОЛЯ В.В., КРАВЧЕНКА С.І., НАСТАВНОГО В.В., ОГУРЕЦЬКОГО В.П., ЩЕПОТКІНОЇ В.В. —
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
Особи 1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15.10.2019 у кримінальному провадженні,внесеному 30.03.2018 до ЄРДР за №*02140 щодо Особи 2.
Зміст рішення і встановлені судом апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою ХАС від 15.10.2019 доведено до відома голови та керівника апарату Хмельницького міськрайсуду про порушення вимог закону суддею Особою 1 та працівниками апарату вказаного суду під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням Особи 2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 Кримінального кодексу, з метою їх недопущення в майбутньому та вжиття з цього приводу відповідних заходів. Окрім цього, доведено до відома Вищої ради правосуддя про вказані порушення вимог закону суддею Особою 1 з метою вирішення питання про притягнення її до встановленої законом відповідальності.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі Особа 1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить постановлену щодо неї ухвалу ХАС від 15.10.2019 скасувати. Стверджує, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам стст.370, 372 Кримінального процесуального кодексу та є незаконною, оскільки постановлена за межами повноважень суду апеляційної інстанції на її ухвалення. Також зазначає, що в ході проведення службового розслідування було встановлено про відсутність у її діях будь-яких порушень вимог процесуального закону, та на даний час слідчим управлінням ГУ НП в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №*00893, внесеному до ЄРДР 12.11.2019 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, у якому вона має статус потерпілої.
Підстави розгляду кримінального провадження об’єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів другої судової палати ККС від 16.03.2021 кримінальне провадження за касаційною скаргою судді Хмельницького міськрайсуду Особи 1 на ухвалу ХАС від 15.10.2019 у кримінальному провадженні, внесеному 30.03.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №*02140 щодо Особи 2, на підставі ч.2 ст.434-1 КПК було передано на розгляд об’єднаної палати ККС.
Ухвалу мотивовано тим, що в практиці ККС існують різні правові позиції щодо
застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості постановлення судами ухвал, подібних до окремих, що були передбачені ст.23-2 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, які не вирішують справу по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені по справі факти порушення закону і вимагають вжиття відповідних заходів.
Так, у постанові колегії суддів другої судової палати ККС від 19.02.2019 (справа №127/4482/17), якою відмовлено у задоволенні касаційної скарги суддів Шидловського О.В., Венргин О.О., Іванченка Я.М. на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25.05.2018, зазначено, що апеляційний суд мав процесуальні підстави для постановлення окремої ухвали, та обґрунтовано повідомив ВРП про обставини, які можуть слугувати підставою для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Водночас, у постанові колегії суддів першої судової палати ККС від 19.11.2020 (справа №686/23167/19) зазначено, що інститут окремої ухвали, зокрема, як форма реагування суду вищої інстанції на процесуальні порушення суду нижчої інстанції, був передбачений положеннями КПК 1960 року, а чинний кримінальний процесуальний закон таких повноважень судам не надає. Постановлення окремих ухвал, за приписами ст.378 КПК можливе лише при вирішенні питань щодо заходів піклування про неповнолітніх і непрацездатних та збереження майна обвинуваченого.
Отже, зі змісту постанови першої судової палати ККС убачається, що колегія суддів дійшла протилежного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів з іншої палати.
Колегія суддів другої судової палати ККС стверджує, що системний аналіз кримінального процесуального закону дозволяє зробити висновок про наявність, зокрема, у апеляційного суду процесуальних повноважень на постановлення ухвал, якими інформують уповноважені органи про встановлені по справі факти порушення закону для подальшого застосування відповідних заходів, у зв’язку з чим вважала за необхідне відступити від позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеній у раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів першої судової палати ККС від 19.11.2020 з метою забезпечення єдності судової практики.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.
Від судді Особи 1 та представника потерпілої Особи 3 адвоката Рожика Є.М. надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду за їх відсутності та відсутності потерпілої.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у засідання не з’явилися. Повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило <…>.
Мотиви Суду
Як видно з матеріалів кримінального провадження, постановляючи ухвалу про доведення до відома голови та керівника апарату Хмельницького міськрайсуду про порушення вимог закону суддею Особою 1 та працівниками апарату вказаного суду під час розгляду цього кримінального провадження з метою їх недопущення в майбутньому і вжиття з цього приводу відповідних заходів та до відома ВРП про вказані порушення вимог закону суддею Особою 1 з метою вирішення питання про притягнення її до встановленої законом відповідальності, зазначених вимог закону апеляційний суд дотримався.
Так, за змістом стст.369, 418 КПК суд апеляційної інстанції будь-яке рішення приймає у формі ухвали, окрім випадку, передбаченого п.3 ч.1 ст.407 КПК, коли вказаним судом ухвалюється вирок. Тому, доводи касаційної скарги про відсутність в апеляційного суду процесуальних повноважень для постановлення зазначеної ухвали є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо процесуальної можливості постановлення подібних ухвал колегія суддів виходить з наступного.
Обов’язок, за наявності на те підстав, звертати увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів, або виявленні порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоячим судом, покладався КПК 1960 року на суд шляхом винесення окремої ухвали чи постанови.
Невичерпний перелік підстав для винесення такого виду судових рішень, безпосередня функція яких слугувала ефективним засобом дотримання законності та забезпечення судом захисту прав і свобод людини, визначався стст.23-2, 380, 400-2 КПК 1960 року.
Діючий КПК не урегульовує питання постановлення такого виду судових рішень, як то окрема ухвала чи постанова, які би надавали можливість суду звертатися до державних органів, посадових чи службових осіб з метою належного реагування на встановлені у ході судового розгляду порушення закону, прав і основоположних свобод людини органом досудового розслідування чи судом нижчестоячої інстанції.
Єдиним випадком коли чинний КПК прямо передбачає постановлення окремих ухвал є наявність процесуальних підстав, визначених у ст.378 цього кодексу.
Кримінальні процесуальні рішення — це правозастосовні акти уповноважених державних органів або посадових осіб, виражені у встановленій законом процесуальній формі та прийняті у межах їх компетенції у передбаченому законом порядку. Вони виражають владні волевиявлення про дії та спрямовані на виконання завдань кримінального провадження.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.3 КПК кримінальне провадження — це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Отже, системне та телеогічне (цільове) тлумачення норм, закріплених у п.10 ч.1 ст.3, стст.91, 110, 369, 371, 372 та 419 КПК дає змогу дійти висновку про те, що рішення судів будь-якої інстанції приймаються у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, спрямовані на досягнення завдань кримінального провадження, постановлені або ухвалені в межах судового розгляду, встановлених для відповідного виду провадження.
Тобто, процесуальні рішення ухвалюються для встановлення і закріплення кримінальними процесуальними засобами ознак вчиненого кримінального правопорушення, доведеності винуватості (невинуватості) осіб, які його вчинили під час кримінального провадження, інших обставин, передбачених ст.91 КПК, а також задля забезпечення кримінального провадження.
Таким чином, Суд вбачає за можливе ухвалення рішень, які не пов’язані із суттю кримінального провадження або з його забезпеченням, проте, постановлення таких ухвал має зумовлюватися позитивним впливом на ефективність здійснення правосуддя у конкретному кримінальному провадженні та забезпеченням конституційного права на судовий захист, гарантований ст.55 Конституції.
Так, при розгляді колегією суддів апеляційного суду даного кримінального провадження було встановлено, що обвинуваченому Особі 2 вручено два вироки Хмельницького міськрайсуду — від 5 та 8.04.2019, які прошиті, скріплені мокрою печаткою міськрайонного суду та підписом судді Особи 1. При цьому вони стосуються одних і тих же фактичних обставин кримінального провадження, однак є протилежними за змістом та правовими наслідками.
Зокрема, за вироком Хмельницького міськрайсуду від 5.04.2019 Особа 2 визнаний винуватим у спричиненні 29.03.2018 потерпілому Особі 4 при перевищенні меж необхідної оборони тілесних ушкоджень, що потягнули смерть останнього, та засуджений за ст.124 КК до покарання у виді обмеження волі зі звільненням на підставі ст.75 КК від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та ряду вимог до його поведінки.
Вказаний вирок від 5.04.2019 вручений обвинуваченому Особі 2 та знаходиться в матеріалах його особової справи.
В той же час, в матеріалах кримінального провадження наявний вирок Хмельницького міськрайсуду від 8.04.2019, яким Особу 2 визнано винуватим у спричиненні 29.03.2018 потерпілому Особі 4 тілесних ушкоджень, що потягнули смерть останнього, та засуджено за ч.2 ст.121 КК із застосуванням ст.69 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік 6 місяців.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що з матеріалів кримінального провадження, зокрема журналів судового засідання та технічних засобів фіксування кримінального провадження, частина яких (13 засідань) відсутні, не можливо зробити жодного висновку, які ж фактичні обставини справи були встановлені.
Більше того, як встановлено в процесі апеляційного розгляду, з березня 2019 року участь в даному кримінальному провадженні в якості секретаря судового засідання брала Особа 5, вона ж зазначена секретарем судового засідання у вироку місцевого суду від 8.04.2019.
Однак, в журналі від 5.04.2019, як секретар судового засідання зазначена Особа 6, яка участі у вказаному засіданні не брала, але зазначена у вироку місцевого суду від 5.04.2019.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді кримінального провадження в порядку апеляційної процедури були встановлені численні порушення вимог кримінального процесуального законодавства головуючою у провадженні — суддею Особи 1 та вкрай низькопрофесійні дії працівників апарату Хмельницького міськрайсуду, пряме ігнорування останніми своїх посадових обов’язків і вимог закону, які потребують відповідного реагування.
Згідно приписів ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів», умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків,може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.
Колегія суддів об’єднаної палати вважає, що суд апеляційної інстанції мав процесуальні повноваження для постановлення оскаржуваної ухвали, та обґрунтовано повідомив ВРП про встановлені ним обставини, які можуть слугувати підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідне рішення апеляційного суду достатньо вмотивоване й ґрунтується на даних, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Перевірка викладених в ухвалі апеляційного суду фактів порушення вимог кримінального процесуального законодавства та вирішення питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді, відповідно до вимог ст.108 закону «Про судоустрій і статус суддів» належить до повноважень ВРП, тому посилання судді Особи 1 на акт службового розслідування від 14.11.2019 є безпідставним.
За таких обставин, касаційна скарга судді Особи 1 задоволенню не підлягає.
Виконуючи приписи ч.4 ст.442 КПК, об’єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об’єднаної палати.
Висновок:
Згідно з приписами стст.369, 418 КПК суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування.
Керуючись стст.434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15.10.2019 залишити без зміни, а касаційну скаргу судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Особи 1 — без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.