Оприлюднення положень проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів», які розробили і збираються передати на розгляд в парламент посадовці Міністерства юстиції, викликало цілком прогнозовану реакцію представників одного із бенефіціарів даного законодавчого акту — інституту приватних виконавців. Керівництво професійної Асоціації та Ради приватних виконавців вже звернулося до міністра юстиції із закликом не допустити згортання реформи у сфері виконання судових рішень.

Прокоментувати дискусійні, з точки зору приватних виконавців, положення законопроекту «Судово-юридична газета» попросила одного із першопрохідців професії Андрія Авторгова.

Він нагадав, що перед цим, наприкінці минулого року, групою фахівців з виконавчого провадження та за участі міжнародних донорів вже було розроблено законопроект з удосконалення сфери примусового виконання судових рішень. Документ був презентований Міністерству юстиції, але відомству проект не сподобався, хоча той містив чимало змін і речей, які декларувалися ще на початку реформи цієї сфери. Зокрема, законопроект зрівнював у правах державних та приватних виконавців, розширював повноваження помічників останніх тощо.

Міністерство вирішило запропонувати свій підхід, нікого не питаючись. На думку Андрія Авторгова, державний регулятор сфери примусового виконання судових рішень продовжує бачити в приватних виконавцях лише конкурентів, і тому незацікавлений у розвитку цієї нової професії. Стосовно самого законопроекту Мін’юсту він також зазначив:

«Найбільш обурливими є зміни до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження». Там є така вимога: «У разі якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті державним та приватним виконавцем, приватний виконавець передає виконавче провадження (зведене виконавче провадження) державному виконавцю для об’єднання у зведене виконавче провадження (приєднання до зведеного виконавчого провадження)».

Але ж є рішення Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №904/7326/17, у якому зазначено, що не потрібно передавати виконавче провадження від приватного виконавця до державного, навіть якщо у останнього воно відкрито раніше. Інакше стягувач не буде мати вільного вибору між органами примусового виконання або приватними виконавцями. Мін’юст фактично нівелює це рішення.

Тепер буде так: якщо у державного виконавця по працюючому, «живому» боржнику буде відкрито виконавче провадження, що не виконується в силу якихось об’єктивних чи суб’єктивних причин (хвороба, велике навантаження тощо), то приватний виконавець, якщо до нього надійде виконавчий документ, не має права його виконувати, і практично позбавляється роботи.

З власного досвіду скажу, що, наприклад, відкриваючи провадження відносно абсолютно платоспроможної страхової компанії або працюючого банку, я бачив в автоматизованій системі виконавчого провадження, що відносно цих боржників відкриті виконавчі провадження в органах ДВС. У боржника були кошти на рахунках, і я швидко виконував свої рішення щодо стягнення, а рішення ДВС так і лишалися невиконаними.

Те, що пропонує Мін’юст, це фактично акумулювання усіх проваджень в органах ДВС з невизначеною перспективою стягнення боргів. Можна спрогнозувати, що боржнику буде вигідно створювати собі якогось штучного кредитора на символічну суму, відкривати виконавче провадження в органах ДВС, а тоді й всі решта проваджень стосовно цього боржника будуть змушені акумулюватися саме там.

Прикро, коли МЮ стверджує, що своїм проектом перекриває якісь там факти зловживань і шпаринки для боржників, то насправді відкриваються нові.

Так, якщо, наприклад, боржник через два-три роки після ухвалення судом рішення стосовно себе намагається його переглянути, і йому вдалося дійти до апеляційної інстанції, то на сьогоднішній день таке виконавче провадження зупиняється виконавцем. За редакцією МЮ, виконавчий документ в такій ситуації має повертатися в суд, який його видав, і провадження має бути припиненим (зміни до статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження»). Така зміна однозначно дозволить боржнику заховати свої кошти та майно, бо у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається (стаття 40 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Тепер щодо Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Він запроваджує поняття моніторингу діяльності приватних виконавців (зміни до статті 34). На жаль, ми не раз стикалися, що свої контрольні функції МЮ використовує не з легітимною метою.

Посилюється також дисциплінарна відповідальність приватних виконавців. Головам кваліфікаційної та дисциплінарної комісій в разі рівномірного розподілу голосів надається право вирішального голосу. Тобто в цих комісіях МЮ прагне повністю домінувати (зміни до статей 19 та 39).

Крім того, МЮ хоче надати право будь-якій особі, а не тільки учасникам виконавчого провадження, звертатися зі скаргою на дії приватного виконавця (зміни до статті 34). Наслідки цього будуть наступні: в одному кабінеті будуть складати скарги від міфічного учасника виконавчого провадження, а в сусідньому кабінеті їх розглядати. Якщо МЮ піклується про захист прав осіб, які не є учасниками провадження, то для цього є суд. Тільки він визначає, чи вчинив виконавець щодо певної особи протиправні дії.

Ще одна дуже небезпечна норма у змінах до статті 40: «У разі якщо приватним виконавцем вчинено дисциплінарний проступок, який полягає у незаконних діях щодо накладення арешту на майно (зняття арешту з майна), примусового списання коштів з рахунків в банках, продажу майна, передачі майна на зберігання, до приватного виконавця не може бути застосовано такий вид дисциплінарного стягнення, як попередження».

Дисциплінарні стягнення у нас зазначені у статті 41. Їх також пропонують відкоригувати. За вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: попередження, обов’язкове підвищення кваліфікації, зупинення діяльності на строк до шести місяців, припинення діяльності. Раніше замість обов’язкового підвищення кваліфікації була догана, яку прибирають.

Тепер обов’язкове підвищення кваліфікації і зупинення діяльності будуть майже тотожними, адже приватний виконавець не зможе працювати. Чим це небезпечно? Враховуючи, що зараз відбувається з реєстрами, і скільки у нас є майна, не зареєстрованого у встановленому законом порядку, і як суд виправляє рішення тих же державних виконавців при накладенні арешту на майно, – будь-яка помилка приватного виконавця відразу викине його з професії.

У нашому проекті пропонувалося, щоб зупинення діяльності набувало чинності тільки після оскарження його в суді.

Але саме цікаве – міністерство хоче обмежити право приватних виконавців на оскарження до суду рішень дисциплінарної комісії (зміни до ч. 5 статті 41). Нам пропонують оскаржувати рішення ДК виключно з формальних підстав, а не по суті. Тобто, МЮ хоче заборонити суду взагалі аналізувати рішення ДК на предмет його відповідності чинному законодавству. Ми, на жаль, за ці два роки бачили дуже багато рішень ДК, які скасовувались судами, і де суд приходив до абсолютно протилежних висновків, аніж ДК.

Підводячи риску, хочу сказати, що своїм законопроектом Міністерство юстиції запроваджує тотальний контроль над виконавцями, який буде використовуватися не з легітимною метою. Наш Мін’юст сьогодні далекий, на жаль, від ідеалу, від декларованого образу «міністерства справедливості». Тому побоювання виконавців, що знову почнеться тиск на професію, мають під собою всі підстави».

Джерело Судово-Юридична Газета