Нові процесуальні кодекси передбачають можливість розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, завдяки чому економляться час і ресурси учасників спору. Проте не завжди швидкість слухання є гарантією захисту прав.

Розгляд із прискоренням

Підписавши угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна взяла на себе низку зобов’язань, серед яких переглянути та вдосконалити механізми юридичного захисту у сфері інтелектуальної власності. Одним із кроків, зроблених законодавцем у цьому напрямку, стане створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Утім, поки новий орган розпочне роботу, володільці інтелектуальних прав ризикують стати жертвами «патентного тролінгу» та «брендрейдерства».

Про те, чому перспектива втрати інтелектуальних прав сьогодні є більш ніж реальною, експерти подискутували під час круглого столу «Подвійні стандарти правосуддя у сфері ІВ», організованого комітетом з ІВ Асоціації адвокатів України. На думку запрошених фахівців, однією з основних проблем захисту в цій сфері є механізм спрощеного провадження, прописаний в останніх редакціях процесуальних кодексів.

Так, адвокат Микола Потоцький переконаний, що спори з питань ІВ належать до категорії підвищеної складності через наявність великої кількості документів, які необхідно дослідити, а також через необхідність призначення експертиз. Обмежений строк подання доказів та неможливість заперечень по ходу розгляду, на думку юриста, є серйозною загрозою для реалізації права на захист у повному обсязі.

До того ж правник звернув увагу й на те, що під час спрощеного провадження сторони обмежені часом у поданні клопотань про зміну предмета спору, суб’єктного складу учасників, про відвід судді або експерта. Хоча з власної практики адвокатові відомо, що необхідність у поданні таких клопотань може виникнути на будь-якому етапі слухання справи.

Тож експерт переконаний, що спори з питань ІВ не мають розглядатись у порядку спрощеного провадження.

Думка суддів

Погодились із цією позицією і служителі Феміди. Представниця Господарського суду м.Києва Оксана Блажівська зазначила, що часто про розгляд справ, які стосуються сфери ІВ, за правилами спрощеного провадження клопочуть самі позивачі, посилаючись на ціну позову, яка дає можливість віднести справу до розряду малозначних. Однак, переконана володарка мантії, сума є найпростішим критерієм. Якщо мова йде про «інтелектуальні» спори, суддям варто дивитися не на ціну позову, а аналізувати договори та перехід прав, відповідаючи на запитання, чи такий перехід мав місце, як він відбувався, чи має він досі силу тощо.

Сама ж О.Блажівська, а також більшість її колег відхиляють клопотання про розгляд «інтелектуальних» спорів у порядку спрощеного провадження і розглядають такі справи за правилами загального позовного провадження.

Так само, за словами судді Олесі Батрин, не розглядають спорів з питань ІВ за спрощеними процедурами й у Печерському районному суді м.Києва.

А Олена Букіна із Солом’янського районного суду м.Києва взагалі переконана, що в разі призначення експертизи справа в порядку спрощеного провадження слухатися не може.

Проте присутні на заході адвокати повідомили, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень є вердикти з приводу спорів, пов’язаних зі сферою ІВ, ухвалені саме в порядку спрощеного провадження. Тож правники закликали колег утримуватися від клопотань про слухання відповідних справ у спрощеному порядку, а суддів — відхиляти такі клопотання.

За підсумками обговорення комітет АПУ підготував резолюцію.

РЕЗОЛЮЦІЯ 

круглого столу «Подвійні стандарти правосуддя у сфері інтелектуальної власності» організованого комітетом інтелектуальної власності ВГО «Асоціація адвокатів України»

На круглий стіл «Подвійні стандарти правосуддя у сфері інтелектуальної власності» були винесені найважливіші та найактуальніші питання в галузі ІВ. Учасники заходу в процесі обговорення дійшли таких висновків:

1. Справи у сфері інтелектуальної власності мають визначальне соціально-економічне та правове значення, що підтверджується положеннями міжнародних угод, як-от Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, а також утворенням Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Вони також є справами підвищеної складності, оскільки їх розгляд передбачає збір ы дослідження значного обсягу доказів, у тому числі із застосуванням спеціальних знань у галузі науки та техніки, проведенням судових експертиз, допитів експертів тощо.

В Україні ще існують прояви таких негативних соціальних явищ, як порушення прав ІВ, контрафакція, піратство, патентний тролінг і здирництво, брендрейдерство, зловживання правами ІВ, у тому числі й для отримання необґрунтованих конкурентних переваг.

З метою створення належних правових умов для захисту прав ІВ, перешкоджання недобросовісній конкуренції, недопущення нової хвилі патентного тролінгу та брендрейдерства спори щодо прав ІВ в судах загальної юрисдикції, а також в адміністративних судах мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

2. Одним з основних засобів доказування у справах з питань ІВ є висновок судової експертизи щодо відповідних об’єктів ІВ. Усе частіше сторони у справі подають «рецензії на висновки судової експертизи», підготовлені поза Порядком проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 25.05.2015 №775/5. Судова практика, на жаль, підтверджує ці невтішні факти. Такі «документи» подаються до суду з метою обґрунтування клопотання про призначення додаткової, повторної або комісійної експертизи.

Залучення до матеріалів судової справи «рецензій» несе в собі загрозу ухвалення судового рішення, основаного на недопустимих доказах, а отже, і порушення основоположного принципу судового процесу — верховенства права.

Процесуальні кодекси визначають, що висновок експерта оцінюється судом разом з іншими доказами за встановленими правилами оцінки доказів, а саме на предмет: належності, допустимості, достовірності, достатності. «Рецензія» не відповідає таким вимогам, як належність і допустимість доказу.

Порядок визначає, що рецензування висновків судових експертів здійснюється лише задля вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їхніх висновків. Але можливість подання рецензії до суду для обґрунтування чи спростування обставин не передбачена.

Рецензент не несе кримінальної відповідальності за подання завідомо неправдивого висновку та інші встановлені процесуальним законодавством та законом «Про судову експертизу» види юридичної відповідальності, які покладаються на судового експерта.

«Рецензія» не передбачена процесуальним кодексами, не є процесуальним документом, заявою по суті справи чи заявою з процесуальних питань. Її форма, зміст і порядок надання не врегульовані жодним правовим актом.

«Рецензія» не може бути прирівняна до висновку експерта в галузі права, передбаченого процесуальними кодексами. Такий висновок не може містити оцінки доказів, указівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими.

«Рецензія» не може бути віднесена до письмових доказів, оскільки не містить даних про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а є суб’єктивною думкою особи щодо висновку експерта, а «рецензент» не несе жодної відповідальності за надання неправдивих відомостей.

У зв’язку з викладеним учасники круглого столу вважають за необхідне звернутися до юридичної спільноти та суддівського корпусу з проханнями:

до учасників справ у судах загальної юрисдикції та адміністративних судах — утриматися від подання клопотань про розгляд справ щодо прав ІВ в порядку спрощеного провадження;
до суддів судів загальної юрисдикції та адміністративних судів першої інстанції — відмовляти в задоволенні клопотань про розгляд справ за спорами у сфері ІВ в порядку спрощеного позовного провадження;
до суддів апеляційної та касаційної інстанцій — скасовувати рішення судів першої інстанції, прийнятих у порядку спрощеного позовного провадження;
до всіх — «рецензії» на висновки експертів оцінювати як недопустимі та неналежні докази.

Джерело  Закон і Бізнес