Права та охоронювані законом інтереси особи за відсутності будь-яких механізмів захисту залишатимуться декларативними. Тому держава має забезпечити належне правове регулювання, визначивши засоби реалізації таких прав та інтересів, а також закріпити ефективні способи їх захисту у разі незаконного посягання на них.

10 варіантів захисту

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

По захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст.16 ЦК).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дії, яка порушує право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов’язку в натурі;

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення;

• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Указаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суб’єкт звернення

За змістом положень зазначених норм, розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства. Він полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оскаржуються, шляхом здійснення провадження у справах.

При цьому суд має встановити наявність в особи суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, по захист яких вона звернулася до суду. Адже правом на звернення до суду про захист наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення чи оскарження і ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє в цьому, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати юридичній природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.

Належні й неналежні способи

Так, у справі №654/524/19 колегія суддів Херсонського апеляційного суду звернула увагу на те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

Предметом позову в цій справі було визнання договору оренди недійсним, а підставою — посилання на обставини, юридичні факти, що свідчать про відсутність волевиявлення позивача як орендодавця на укладення вказаного договору.

Тож звернення особи до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним за таких обставин було визнано належним способом захисту прав позивача як орендодавця, а висновок суду першої інстанції щодо неукладення договору та обрання позивачем не того способу захисту — необґрунтованим.

У справі №665/899/19 колегія суддів ХАС зауважила, що позивач у разі порушення його суб’єктивного права може скористатись не будь-яким способом його відновлення, а

лише тим, який зазвичай визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

З огляду на характер спірних правовідносин та предмет спору, із приводу якого було подано позов, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення процесуальних витрат, понесених позивачем як потерпілим під час досудового слідства та судового провадження у кримінальній справі, розглядаються в порядку Кримінального процесуального кодексу.

Також неприйнятними визнано доводи апеляційної скарги про те, що процесуальні витрати є різновидом збитків, вимога про стягнення яких підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Адже збитками згідно з ч.2 ст.22 ЦК є: витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Джерело Закон і Бізнес