Договір може бути визнаний недійсним, якщо він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Такий висновок зробив ВС в постанові №299/396/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

17 липня 2019 року м.Київ №299/396/17

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), УСИКА Г.І., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.05.2017 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13.09.2017.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Особа 1 у лютому 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договорів дарування недійсними.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у 2012 році між ним та Особою 2 укладено кілька договорів позики, за яким Особа 1 передав відповідачу кошти на загальну суму €68000,00, що підтверджується відповідними розписками від 22.08.2012, 12.09.2012, 11.10.2012, 23.11.2012, 23.11.2012 і 7.12.2012. Взяті на себе зобов’язання Особа 2 в добровільному порядку не виконував, у зв’язку із чим у червні 2015 року Особа 1 звернувся до суду з позовом про стягнення суми позики.

18.01.2016 Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області постановлено рішення у справі №373/1522/15-ц про стягнення з Особи 2 на користь Особи 1 боргу в розмірі 1792520,00 грн. та 3648,20 грн. судових витрат, на підставі якого видано відповідний виконавчий лист. 5.04.2016 старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Під час виконавчого провадження встановлено, що Особа 2 відчужив належні йому на праві власності об’єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 177,3 м2 — на підставі договору дарування від 28.11.2014 своєму неповнолітньому сину Особі 3, Інформація 1; земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,113 га — на підставі договору дарування від 28.11.2014. Вважає, що зазначені договори дарування порушують його права, оскільки унеможливлюють повернення суми позики та виконання судового рішення від 18.01.2016 у справі №373/1522/15-ц, оскільки Особа 2, діючи умисно та свідомо, намагався уникнути цивільно-правової конфіскації. Тому зазначені договори є фіктивними правочинами, у зв’язку із чим на підставі ст.234 ЦК є недійсними.

Стислий виклад заперечень відповідача

Особа 2 проти позову заперечив, вважав його необґрунтованим і таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Виноградівського райсуду від 17.05.2017, залишеним без змін ухвалою АСЗО від 13.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувалися тим, що після укладення оспорюваних правочинів відповідне нерухоме майно було зареєстровано за обдарованою Особою 3. Суди визнали безпідставними посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19.10.2016 №6-1873цс16, позаяк обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається.

Суди дійшли висновку, що оспорювані договори укладено задовго до ухвалення рішення Переяслав-Хмельницьким міськрайсудом про стягнення коштів з Особи 2. Матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення оспорюваних договорів Особа 1 пред’являв до Особи 2 претензії (вимоги) щодо виконання зобов’язань за договорами позову. Посилання заявника на те, що оспорювані правочини укладено з метою уникнення Особою 2 виконання своїх зобов’язань за договорами позики, не підтверджено належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суди не звернули уваги на те, що оспорювані позивачем договори укладені відповідачем після настання строку виконання зобов’язань щодо повернення позики. Також зазначив, що відповідно до положень законодавства батьки продовжують фактичне управління майном, належним малолітній дитині. Тому незалежно від того, що юридично майно відчужене на користь малолітнього сина, воно фактично перебуває у володінні відповідача. Відчуження спірного майна на користь малолітнього родича в період, коли настав термін виконання зобов’язання, свідчить про небажання настання реальних наслідків відчуження квартири, а мало на меті лише унеможливлення задоволення вимог кредитора за рахунок майна боржника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив <…>.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, установлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2012 році між Особою 1 та Особою 2 укладено кілька договорів позики, за умовами яких Особа 1 передав відповідачу кошти на загальну суму €68000,00, що підтверджується відповідними розписками від 22.08.2012, 12.09.2012, 11.10.2012, 23.11.2012, 23.11.2012, 7.12.2012 із строками виконання не пізніше ніж у червні 2013 року.

Боргові зобов’язання позичальником у зазначені строки виконані не були.

Особа 2 відчужив належні йому на праві власності об’єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за Адресою 1, загальною площею 177,30 м2, житловою площею 87,50 м2 на підставі договору дарування від 28.11.2014, посвідченого приватним нотаріусом

Виноградівського районного нотаріального округу Стойкою С.М., та передав його в дар малолітньому сину Особі 3, Інформація 1; ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за Адресою 1, площею 0, 113 га, кадастровий №1, на підставі договору дарування від 28.11.2014, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойкою С.М. та передав його в дар малолітньому сину Особі 3, Інформація 1.

18.01.2016 Переяслав-Хмельницьким міськрайсудом ухвалено рішення у справі №373/1522/15-ц про стягнення з Особи 2 на користь Особи 1 боргу в розмірі 1792520,00 грн. та 3648,20 грн. судових витрат.

10.03.2016 Переяслав-Хмельницьким міськрайсудом видано виконавчий лист у справі.

5.04.2016 старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до ст.717 цього кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: уведення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що, за правилами ст.215 цього кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.177 СК батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів наявності підстав для визнання правочину фіктивним, та вказали на безпідставність посилання позивача на постанову ВСУ від 19.10.2016 у справі за №6-1873цс16, оскільки обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається.

ВС погоджується з висновками судів щодо відмінностей фактичних обставин у розглядуваних справах, утім, сама відмінність фактичних обставин не виключає того факту, що оспорювані правочини могли бути укладеними без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися.

У справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи рішення, установили, що відповідач відчужив належне йому на праві спільної часткової власності нерухоме майно своєму малолітньому синові ще до ухвалення рішення про стягнення з нього заборгованості, однак суди не звернули уваги на те, що відповідач відчужив спірне майно в той момент, коли в нього вже виникло зобов’язання щодо повернення коштів, у такий момент це зобов’язання було простроченим.

Уважаючи, що фактичні обставини цієї справи та справи №6-1873цс16 є відмінними, суди не дали належної оцінки тому, що спірний договір дарування уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків,

обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок можливого судового рішення про стягнення коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися майном.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із чч.2 та 3 ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення в нього зобов’язання щодо повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).

ВС зобов’язує суд під час нового розгляду справи визначити, чи діяв відповідач добросовісно та розумно, чи не мав наміру, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, безоплатно відчуживши єдине вартісне майно, за рахунок якого могло бути виконане його боргове зобов’язання перед позивачем у цій справі.

Ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі без установлення наведених обставин неможливе.

Урахувавши наведене, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки для ухвалення нового рішення у справі суду необхідно встановити обставини на підставі доказів, що не були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Суди під час нового розгляду справи зобов’язані виходити з того, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов’язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності. Це передбачає, що кожне зобов’язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор може розраховувати на те, що всі зобов’язання перед ним за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов’язання, а в разі неможливості такого виконання — надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом п.1 ч.3 ст.411 ЦПК, підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.

За правилами чч.4 та 5 ст.411 ЦПК, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв’язку з якими скасовано рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

ВС урахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням повноважень апеляційного суду вирішив, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13.09.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.