Потерпілий не має права звертатися до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів. Такий висновок зробив ВС в постанові №161/19398/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

2 квітня 2020 року м.Київ №161/19398/17

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ШЕВЧЕНКО Т.В.,
суддів: ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., СТЕФАНІВ Н.С. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 5.02.2018 про відмову у відкритті провадження.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.01.2018 потерпілій Особі 1 надано (забезпечено) дозвіл на тимчасовий доступ до документів, що перебувають у голови ОСББ «Дубнівська 12» Єрьомкіна М.В., з можливістю отримання їх копій, зокрема документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності «ОСББ «Дубнівська 12» за період з 1.03.2016 до 18.12.2017.

Не погодившись із цією ухвалою, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання Особи 1 про надання їй тимчасового доступу до зазначених документів.

АСВО ухвалою від 5.02.2018 відмовив у відкритті провадження, пославшись на те, що ухвала слідчого судді про надання (забезпечення) дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів відповідно до положень ст.309 Кримінального процесуального кодексу апеляційному оскарженню не підлягає.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу АСВО від 5.02.2018 скасувати у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що слідчий суддя ухвалив рішення, яке не передбачено кримінальним процесуальним законом. На думку прокурора, згідно зі ст.160 КПК стороною кримінального провадження, яка має право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей та документів, є орган досудового розслідування та прокурор, а не потерпілий. Прокурор посилається на правовий висновок Верховного Суду України щодо оскарження ухвал слідчого судді, не віднесених до ст.309 КПК (від 12.10.2017 справа №5-142кс17), згідно з яким у разі постановлення слідчим суддею ухвали, не передбаченої кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч.3 ст.309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч.4 ст.399 КПК <…>.

Мотиви Суду

Відповідно до ч.6 ст.9 КПК у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього кодексу.

Статтею 7 КПК передбачено загальні засади кримінального провадження, до яких відносяться, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Як убачається з ухвали АСВО, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайсуду від 19.01.2018, апеляційний суд послався на положення ч.4 ст.399, ст.309 КПК. Зазначив, що нормами кримінального процесуального законодавства не передбачено оскарження в апеляційному порядку зазначеної ухвали слідчого судді.

Натомість слід зауважити, що нормами КПК не передбачено і постановлення слідчим суддею ухвали про надання (забезпечення) потерпілому дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів.

Згідно з ч.1 ст.160 КПК сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.3 КПК сторонами кримінального провадження є, зокрема, з боку обвинувачення — слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК. Такими випадками є:

відмова прокурора від підтримання

державного обвинувачення в суді, коли потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді (ст.340 КПК);

зміна прокурором обвинувачення і поставлення питання про застосування закону про кримінальну відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, коли потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі (ст.338 КПК).

У випадках, передбачених ст.338 і ст.340 КПК, потерпілий є стороною кримінального провадження і користується всіма правами сторони обвинувачення лише під час судового розгляду.

В усіх інших випадках потерпілий не є стороною кримінального провадження і займає самостійну позицію як учасник кримінального провадження.

Вичерпний перелік прав і обов’язків потерпілого передбачено стст.56 і 57 КПК.

Відповідно до ч.1 ст.56 КПК потерпілий має право, зокрема, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження; подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи та клопотання; а також користуватися іншими правами, передбаченими КПК.

Отже, потерпілий не має права звертатися до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів, оскільки під час досудового розслідування він не є стороною кримінального провадження, а слідчий суддя, відповідно, не має права надавати такий дозвіл.

Водночас потерпілий має право ініціювати питання про тимчасовий доступ до речей і документів перед слідчим або прокурором шляхом подання відповідного клопотання в порядку, передбаченому ст.220 КПК.

ВСУ в постанові від 12.10.2017 (справа №757/49263/15-к) зробив правовий висновок про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч.3 ст.309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч.4 ст.399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п.17 ч.1 ст.7 та ч.1 ст.24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч.6 ст.9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК.

У своїй постанові від 23.05.2018 (№13-16сво18) ВП ВС погодилася з цим висновком ВСУ.

Оскільки можливості постановлення слідчим суддею ухвали про надання (забезпечення) потерпілому дозволу на тимчасовий доступ до документів не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.

У таких випадках суду слід керуватися ч.6 ст.9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження відповідно до ч.1 ст.7 КПК.

Таким чином, АСВО ухвалою від 5.02.2018, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайсуду від 19.01.2018 про надання (забезпечення) потерпілому дозволу на тимчасовий доступ до документів, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Отже, необхідно скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого слід усунути зазначені недоліки, перевірити доводи, викладені в скарзі прокурора, і залежно від установленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Ураховуючи викладене, керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 5.02.2018 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.