Фабула судового акту: підприємство звернулось до суду із позовом до господарського суду до місцевої прокуратури, слідчого управління Головного управління поліції у області, районного відділу поліції, Державної казначейської служби та прокуратури області про відшкодування шкоди заподіяної бездіяльністю посадових осіб вказаних органів при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні шляхом стягнення цих коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Позовні вимоги було вмотивовано тим, що протягом 6 років злочин, у якому підприємство є потерпілим не розкрито, винних у злочині не встановлено.
При цьому бездіяльність слідчого районного підрозділу поліції було встановлено ухвалою слідчого судді.
Рішенням господарського суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні позову було відмовлено, що стало підставою для звернення позивача із касаційного суду з відповідною скаргою.
Проте, Велика Палата надаючи оцінку законності рішень судів попередніх інстанцій та аналізуючи конституційні норми, а також норми Цивільного кодексу України, які регулюють відшкодування шкоди завданої бездіяльністю посадових осіб правоохоронних органів при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні у задоволенні касацій6ної скарги відмовила.
Обґрунтовуючи свою постанову Велика Палата послалась на те, що за нормами ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Отже у даній справі, з врахуванням того, що у цьому випадку шкоду спричинено юридичній особі, така шкода відшкодовується на загальних підставах.
У свою чергу, сукупність норм ст. ст. 1173,1174 ЦК України вказує на те, що для їх застосування мати місце повинні наступні факти, існування яких повинно бути належним чином доведено: невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
Лише за наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Однак у цій справі згадані факти позивачем доведено не було, оскільки протягом багатьох років органами досудового розслідування вчинялися певні слідчі дії, перелік яких зазначено у довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження, яка міститься у матеріалах справи. Ці дії або бездіяльність не були оскаржені відповідачем у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
В свою чергу позивач межах кримінального провадження звернувся з цивільним позовом до осіб, яких він вважає винними у вчинені злочину.
Отже, звертаючись із позовом про відшкодування вартості викраденого майна у справі, що переглядається, позивач намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, заявленим у кримінальному провадженні.
Водночас установлений слідчим суддею факт бездіяльності слідчого та начальника слідчого відділу у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна.
Отже, на думку Великої Палати держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими.
Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим комплексне застосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 ЦК України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
Джерело Протокол