Необізнаність власника зі злочинним використанням майна не є перешкодою для застосування спеціальної конфіскації. Такий висновок зробив ВС в постанові №138/2740/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

9 квітня 2019 року м.Київ №138/2740/16-к

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БУЩЕНКА А.П.,
суддів: ГОЛУБИЦЬКОГО С.С., ГРИГОР’ЄВОЇ І.В. —

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 8.11.2017 щодо Особи 1, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 Кримінального кодексу.

Оскаржені судові рішення

1. Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15.02.2017 Особу 1 визнано винуватим у незаконному придбанні з метою збуту, а також у транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв. Суд визнав доведеним, що він на початку червня 2016 року незаконно придбав з метою збуту 60 упаковок горілки ємкістю по 3 л без марок акцизного податку та без належного маркування, які 4.06.2016 автомобілем «Опель Віваро» незаконно транспортував з метою збуту, і засудив його за ч.1 ст.204 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн.

2. Суд повернув автомобіль «Опель Віваро» засудженому.

3. АСВО 8.11.2017 залишив вирок місцевого суду без змін та звільнив Особу 1 від відбування призначеного покарання на підставі п.«в» ч.1 ст.1 закону «Про амністію у 2016 році».

Вимоги і доводи касаційних скарг

4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на п.2 ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що, всупереч вимогам ст.962 КК, апеляційний суд не застосував спеціальної конфіскації до автомобіля «Опель Віваро», який використовувався засудженим як засіб скоєння злочину та перебував у його законному володінні.

Позиції учасників судового провадження

6. У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення.

Оцінка Суду

7. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

8. У цьому кримінальному провадженні не оспорюється, що автомобіль перебував у законному володінні засудженого і був ним використаний як засіб скоєння злочину. Із цих підстав у судах першої та апеляційної інстанцій сторона обвинувачення вимагала застосувати до цього автомобіля спеціальну конфіскацію відповідно до ст.962 КК.

9. Суд першої інстанції не навів жодних мотивів відмови в застосуванні спеціальної конфіскації. Відмовляючи в задоволенні апеляційної вимоги прокурора із цього питання, апеляційний суд послався на те, що засуджений хоча і є володільцем автомобіля, але відповідно до реєстраційних документів на останній не є його власником. Також суд зазначив: оскільки прокурор не довів, що власник автомобіля, вказаний у цих документах, знав про його незаконне використання, то не виконано умови, визначеної в ч.10 ст.100 КПК, яка передбачає, що спеціальна конфіскація застосовується тільки в разі доведення стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) майна знав про його незаконне використання.

10. Таким чином, апеляційний суд вважав, що доведеної обізнаності законного володільця майна про його злочинне використання недостатньо для того, щоб можна було застосувати спеціальну конфіскацію, якщо сторона обвинувачення не довела й обізнаності власника про таке використання його майна.

11. Суд не може погодитися з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

12. Суд зазначає, що в чч.6, 9, 10, 11 ст.100 КПК та чч.1 та 5 ст.962 КК законодавець використовує терміни «власник» і «законний володілець» як альтернативні. Тому ці положення не вимагають доведення факту обізнаності зі злочинним використанням майна двох осіб — власника й законного володільця. Також закон не визначає переваги власника перед законним володільцем чи навпаки у питанні застосування спеціальної конфіскації.

13. Суд у контексті накладення арешту на майно вже робив висновок, що в КПК поняття «особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» не визначається виключно правом власності на це майно; до цього поняття включено також тих осіб, у володінні яких таке майно перебуває на інших підставах.

14. Таким чином, закон передбачає певну гнучкість при вирішенні питання, хто є зацікавленою особою щодо спірного майна. У контексті спеціальної конфіскації це також стосується вирішення питання про те, обізнаність якої особи — власника чи законного володільця — має доводитися для виконання умов застосування спеціальної конфіскації.

15. Закон, у тому числі ч.10 ст.100 КПК, захищає право добросовісного власника або володільця майна від несприятливих наслідків використання його майна третіми особами зі злочинною метою. Такий підхід законодавця відповідає вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає серед іншого, що досягнення балансу між суспільним інтересом у попередженні злочинів та захистом прав зацікавлених осіб у таких обставинах означає, що покладання такого тягаря на власника відповідного майна може бути виправданим, лише якщо його інтерес у поверненні йому майна переважується ризиком, що таке повернення полегшить скоєння злочинів і зашкодить боротьбі з організованою злочинністю.

16. Однак перед тим, як визначити справедливий баланс між інтересом особи, котрій належить майно, та інтересом суспільства у боротьбі зі злочинністю, суд, вирішуючи питання про спеціальну конфіскацію, має перш за все встановити, чиї майнові інтереси постраждають у випадку конфіскації такого майна.

17. Для визначення того, інтереси якої особи — власника чи законного володільця — зачіпає можлива спеціальна конфіскація майна, суду слід виходити із сукупності обставин, установлених судом. Якщо ця сукупність свідчить про те, що особа, зазначена в певних документах як власник майна, не має дійсного права на таке майно та інтересу в його поверненні, вимога довести факт обізнаності такої особи про злочинне використання майна, з яким вона втратила зв᾽язок, не відповідає меті захисту права на мирне володіння майном, втіленій, зокрема, в ч.10 ст.100 КПК, але водночас створює нездоланні перешкоди для державних органів у досягненні цілей боротьби зі злочинністю.

19. Таким чином, Суд дійшов висновку: якщо сторона обвинувачення доведе обставини, які свідчать про відсутність у номінального власника права на спірне майно та інтересу в його поверненні, відсутність доказів обізнаності такого номінального власника щодо злочинного використання майна не є перешкодою для застосування спеціальної конфіскації.

20. У такому разі питання про застосування спеціальної конфіскації має вирішуватися залежно від виконання умов, передбачених відповідними нормами кримінального та процесуального законів, щодо законного володільця такого майна.

21. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що сторона обвинувачення надала суду докази таких обставин:

засуджений законно володів спірним автомобілем на підставі генеральної довіреності, яка передбачала серед іншого право на відчуження цього автомобіля;

до того, як автомобіль перейшов у володіння засудженого, він перебував у володінні іншої особи, якій власник передав автомобіль також на підставі генеральної довіреності;

в іншому кримінальному провадженні вироком суду було встановлено, що батько засудженого придбав спірний автомобіль для засудженого через оформлення генеральної довіреності;

сам засуджений вважав себе власником автомобіля.

22. Суд зауважує, що, надавши вирішального значення відсутності згоди номінального власника автомобіля, апеляційний суд залишив поза увагою ці важливі обставини, доведені стороною обвинувачення.

23. Також суд не врахував цілковитої пасивності номінального власника під час кримінального провадження, хоча автомобіль тривалий час перебував під арештом.

24. Ці обставини є суттєвими для вирішення питання, чи має номінальний власник, зазначений у технічному паспорті, інтерес у поверненні йому цього автомобіля. Слід зауважити, що суди фактично визнали відсутність такого інтересу з боку номінального власника, повернувши автомобіль не йому, а його законному володільцю, тобто засудженому.

25. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду — скасуванню, а кримінальне провадження — призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Керуючись стст.433, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 8.11.2017 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає