Відсутність складу колегії суддів апеляційного суду, що ухвалювали у справі судове рішення, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Про це йдеться у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №759/9300/13-ц.
Додаткове рішення може бути ухвалене у випадках і за умов, передбачених ст. 270 ЦПК України.
Згідно із ч. 3 цієї статті суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Стаття 270 ЦПК України не встановлює беззаперечного обов’язку ухвалення додаткового рішення виключно в такому самому складі суду (суддів), що ухвалив рішення, оскільки законодавець використовує формулу «суд, що ухвалив рішення», що означає суд як інституцію, а не конкретних суддів.
Головне значення додаткового рішення полягає в забезпеченні повного та всебічного розгляду справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом унаслідок неналежного виконання вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України.
Процесуальна можливість ухвалення судом додаткового рішення у складі, відмінному від складу суддів, що ухвалив рішення у справі, забезпечена, зокрема, приписами п. 2.3.47 Положення про автоматизовану систему документообігу суду в редакції, затвердженій рішенням РСУ від 02.04.2015 № 25, що дозволяє автоматизований розподіл заяви про ухвалення додаткового рішення у разі відсутності раніше визначеного в судовій справі головуючого судді (судді-доповідача).
Крім того, ч. 3 ст. 270 ЦПК України встановлено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Таким чином, цивільний процесуальний закон не забороняє визначеним при автоматичному розподілі суддям знайомитися з матеріалами справи, у тому числі з дослідженими при судовому розгляді доказами, прослуховувати записи технічної фіксації судового процесу, уточнювати певні питання в учасників справи, яких у разі необхідності суд може викликати в судове засідання (ч. 4 ст. 270 ЦПК України).
Крім того, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі від 16 грудня 1992 року «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Джерело Закон і Бізнес