Безперешкодне входження в процедуру банкрутства може призвести до втрати власниками бізнесу. Утім, Верховний Суд покладає надії на те, що досі не затребуваний механізм досудової санації дозволить рятувати підприємства в умовах кризи.

Гра на випередження

В умовах кризи, спричиненої коронавірусом, більшість підприємств стрімко нарощує обсяг невиконаних зобов’язань, тож, на думку суддів, варто уважніше придивитися до альтернативних механізмів збереження життєдіяльності бізнесу. Одним із комплексних заходів протидії руйнівній кризі судді вважають інструменти, надані Кодексом з процедур банкрутства.

Зважаючи на певну недовіру підприємців до інструментів, наданих КзПБ, Асоціація правників України організувала захід, на якому учасники мали можливість поспілкуватись із суддею-спікером Касаційного господарського суду Сергієм Жуковим. Під час вебінару суддя відповів на найбільш актуальні запитання, починаючи від процедури досудової санації та закінчуючи ліквідацією. Виявилося, що завчасне використання запропонованих спікером стратегій зможе врятувати бізнес.

Санація — це система заходів, які здійснюються для фінансового оздоровлення та запобігання визнанню суб’єкта господарювання банкрутом. Як наголосив С.Жуков, санація — це мрія підприємства, можливість оздоровлення та відновлення власної платоспроможності. Чи так це насправді — величезне питання, адже вітчизняна практика санації в минулому не давала ефекту.

КзПБ містить можливості як для судової, так і досудової санації. Остання суттєво відрізняється і за алгоритмами, і за результатами. Санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство — це система заходів щодо відновлення платоспроможності, які може здійснювати засновник чи власник майна або ж орган, уповноважений управляти боржником. Фактично власники бізнесу наділяються можливостями, не позбуваючись контролю над підприємством, провести його оздоровлення без уходження в процедуру банкрутства.

Обираючи досудову санацію, підприємство дістає можливості для реструктуризації боргів, зміни організаційно-правової форми власної діяльності, часткового задоволення вимог кредиторів і більш гнучкого управління активами. Утім, як повідомляє С.Жуков, наразі позасудова санація застосовується вкрай рідко. Так, із початку року зареєстровано лише кілька звернень щодо проведення саме такої процедури. Водночас судова санація так само не має особливого попиту та становить приблизно 5% від усього масиву справ.

Проте, на думку судді, інститут санації дарма не має попиту. Адже позасудова санація демонструє ряд переваг. Перший аргумент — це швидкість процедури. Після схвалення плану санації в боржника є 5 днів для того, щоб звернутися до суду. Останній протягом 5 днів виносить ухвалу про прийняття або ж відмову в прийнятті заяви про затвердження

плану санації. Далі протягом місяця господарський суд зобов’язаний розглянути подану заяву.

На час розгляду заяви підприємство отримує захист від кредиторів у вигляді мораторію. Утім, інтереси кредиторів також захищені, адже він обмежений у часі. Тож, якщо суд протягом 60 днів не встиг не розглянути заяву, мораторій скасовується.

КзПБ істотно змінив правила гри, кредитори отримали набагато більше прав і можливостей. Тож і в процедурі досудової санації рішення прийматимуть з огляду на інтереси кредиторів. Зокрема, якщо кредитор, який не брав участі у схваленні плану досудової санації, доведе, що під час ліквідації його вимоги будуть задоволені в обсязі значно більшому, ніж під час санації, то госпсуд відмовить у схваленні плану.

Одним із важливіших інструментів, які надає досудова санація, є списання безнадійної заборгованості перед державними органами. Так, якщо план санації передбачає розстрочення, відстрочення чи списання податкової заборгованості, то він уважається автоматично схваленим без погоджень із контролюючим органом. А податковий борг у строк, який передував 3 рокам до дня проведення зборів кредиторів, визнається безнадійним.

Фактично досудова санація запроваджує більш простий та лояльний механізм виведення боржника зі стану неплатоспроможності, який, крім іншого, ще є набагато дешевшим для учасників процесу. Наприклад, кредитори не сплачують судового збору. Боржник сплачує збір у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, на відміну від 10 — за відкриття справи про банкрутство.

Поганою новиною для боржника стає необхідний обсяг роботи. Адже до моменту звернення до госпсуду йому необхідно самостійно скласти реєстр кредиторів, проаналізувати свій фінансовий стан і залучити фахівця для розроблення плану санації, який дозволить і бізнес зберегти, і кредиторів задовольнити. Зважаючи на достатньо серйозні вимоги до боржника, досудова санація стає ефективним механізмом для тих, хто дійсно бажає домовитися та не втрачати час на витратні та тривалі судові процедури. Якщо ж боржник не досягне компромісу з кредиторами, його може очікувати тривале роздягання по одежині на користь усіх і кожного.

Поле битви в залі суду

Відкриття процедури банкрутства містить багато новел. Перш за все було змінено критерії для такої процесуальної дії. Адже якщо за старим законом господарський суд мав перевірити наявність кількісних ознак, то за КзПБ необхідно проводити ґрунтовний та якісний аналіз сутнісних ознак. Це додає не лише суду, а й учасникам процесу зайвого клопоту.

Після підрахунку, яку кількість таких справ відкрито з моменту набрання чинності КзПБ, з’ясувалося що їх значно менше порівняно з попередніми роками. Ринок наразі придивляється до роботи суддів. Водночас банкрутство ставатиме все більш складним процесом, адже сторони у справі змусять влаштовувати поле битви в залі суду.

Першою складністю, з якою зіткнуться сторони, стане доведення наявності боргу, строк повернення якого настав. КзПБ змінив умови щодо безспірності кредиторських вимог і подав їх під особливим маринадом. Насамперед змінено визначення, хто ж може бути боржником у справі про банкрутство. Якщо уважно читати кодекс, то ним може бути юридична або фізична особа, у тому числі ФОП, неспроможна виконати свої зобов’язання у визначений строк. За таких умов платники податків, які мають невиконані зобов’язання з боку органів центральної та місцевої влади, можуть ініціювати процедуру банкрутства цих установ.

І тут, наче рятівний круг, на користь міністерств і місцевих рад випливає строк зобов’язань. Адже саме на кредитора в банкрутстві покладається обов’язок доведення як факту наявності заборгованості, так і його невиконання в установлений строк. Утім, і кредитор має свої переваги, оскільки, за буквальним тлумаченням правових норм, видається, що невиконання боржником свого зобов’язання навіть частково дає кредиторові право вважати його таким, котрий неспроможний виконати свої зобов’язання у строк, та ініціювати процедуру банкрутства.

Разом з тим подання заяви до суду змушує кредитора збирати достатній обсяг документів і вчиняти низку процесуальних дій. До заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються: докази сплати судового збору, довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, докази авансування винагороди арбітражному керуючому в розмірі трьох мінімальних зарплат за 3 місяці виконання повноважень та надсилання боржнику копії заяви й доданих до неї документів.

При цьому для державних органів суттєво ускладнили процедуру ініціації банкрутства, зобов’язавши їх додавати докази вжиття заходів щодо стягнення (погашення) податкового боргу або іншої заборгованості в установленому законодавством порядку. З огляду на це податківці швидко зменшили власні зазіхання на швидке банкрутство платників.

Коли й грошей замало…

Тож позиція кредиторів повинна бути виваженою та обґрунтованою. Водночас і боржнику доведеться будувати стратегію захисту. КзПБ саме на нього покладає обов’язок доведення можливості розрахуватися з кредитором та погасити заборгованість. Ця норма, як і більшість новацій КзПБ, має свої нюанси. Так, свідченням спроможності виконати зобов’язання, строк яких настав, є тільки наявність коштів у розпорядженні боржника, оскільки наявність будь-якого іншого майна ще не доводить можливості розрахуватися.

Водночас лише наявності грошей замало, оскільки підставою для відмови у відкритті провадження, за приписами ч.6 ст.39 кодексу, є задоволення боржником вимог кредиторів у повному обсязі до підготовчого засідання. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що в підготовчому засіданні суд одночасно може перевіряти і наявність можливості в боржника виконати майнові зобов’язання, і фактичне виконання такого зобов’язання.

Після цього кожна зі сторін зобов’язана належним чином викласти власну точку зору з приводу невиконаних зобов’язань. Адже інертність будь-якої сторони автоматично призводить або ж до закриття провадження, або ж до галопу. А в умовах того, що законодавство не містить будь-яких обмежень щодо наявності чи відсутності спору про право, у хід підуть будь-які аргументи.

Крім того, якщо в суді вже існує спір про право щодо розміру заборгованості за правочином, на якому ґрунтуються вимоги кредитора, це є підставою для відмови у відкритті провадження. Отже, на дату проведення підготовчого засідання всі суперечності між кредитором і боржником із приводу їхніх прав та обов’язків мають бути усунені самостійно або вирішені в судовому порядку. Вимоги ініціюючого кредитора до боржника мають бути безспірними, тобто ґрунтуватися на первинних документах, які беззаперечно підтверджували би дійсний розмір заборгованості, правомірність підстави її виникнення та доводили би прострочення виконання грошового зобов’язання боржника. Безспірність у цьому випадку не передбачає обов’язкової наявності судового рішення.

Важливі нюанси

Оскільки все віддано на відкуп суду, як кредитору, так і боржнику доведеться займати активну позицію. Якщо боржник самостійно звертається до госпсуду, він не повинен доводити безспірність вимог, принаймні тих, про які є згадка в його заяві. Проте доведеться всіма можливими та неможливими шляхами переконувати суд у власній неплатоспроможності або ж реальному існуванню її загрози.

Це дещо схоже на сповідь, в якій кредитор визнає власну вину, щиросердно кається в нагромаджених боргах, а потім ще й доводить, що в цьому нема його безпосередньої вини. Свята кредиторська інквізиція може наполягати на тому, що боржник насправді платоспроможний, адже має ресурси та основні засоби. А може наполягати й на протилежному, переконуючи суд, що найліберальніше, що можна зробити з боржником, — це відправити його на Голгофу ліквідаційної процедури. Там кожен отримає по одежині, а всі разом — нічого. Звісно, якщо це збігається з інтересами забезпечених кредиторів, які мають достатньо прав за КзПБ.

Утім, головна небезпека ходить за спинами суддів, адже немотивоване рішення буде з легкістю скасоване в апеляційній інстанції. А ставлення до суддів і так у рази гірше, ніж до Понтія Пілата. Тож суддям доведеться приділяти дуже багато уваги саме сутнісним показникам: разом зі сторонами вивчати фінансово-господарську діяльність, аналізувати всі показники й передумови настання неплатоспроможності та, певно, радити сторонам, якою дорогою йти.

Якщо цього не робити, то провадження в процедурі може бути закрито на будь-якому етапі. Водночас постає запитання, що робити суддям, які невдовзі можуть отримати справи про банкрутства великих забудовників. Досить часто в них кредитори поводять себе надто активно, вимагаючи від судді працювати цілодобово. Проте, якщо у справі 700 або 1500 кредиторів, то доволі складно все встигнути. У таких умовах саме судову владу будуть звинувачувати в непрофесіоналізмі, розмахуючи плакатами під вікнами її установ. КзПБ на це питання не дає відповіді, як і на багато інших.

Єдине, що зрозуміло, це те, що банкрутство може перетворитися як на один із високоефективних інструментів, так і на драму. Адже кожну зі сторін КзПБ дозволяє звинуватити в неналежній поведінці, змусити боржника танцювати під дудку кредиторів, погрожуючи притягненням власників до відповідальності.

Насправді не важливо, що відбулося з боржником: вплинула криза на його платоспроможність чи безглузді управлінські рішення. Важливо тільки те, у кого буде краще підготовлений аналіз фінансово-господарської діяльності та чи яскравим буде запропонований план санації.

Джерело Закон і Бізнес