+38(048) 737-44-66

Проведення слідчих дій з дозволу власника квартири в тій частині помешкання, яку винаймає особа, порушує недоторканність житла останньої. Такий висновок зробив ВС в постанові №346/7477/13-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

31 жовтня 2019 року м.Київ №346/7477/13-к

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча — СТЕФАНІВ Н.С.,
судді: ГОЛУБИЦЬКИЙ С.С., ШЕВЧЕНКО Т.В. —

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого Особи 1 та його захисника Луцака А.О. на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17.10.2018 та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 9.01.2019 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013090020000833, стосовно Особи 1, Інформація 1, засудженого за п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 Кримінального кодексу.

1. Вимоги касаційних скарг з доповненнями та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі з доповненням захисник Луцак А.О. виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування судових рішень

стосовно засудженого Особи 1 та закриття провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу. Вимогу мотивував неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, оскільки належних і допустимих і в їх сукупності достатніх доказів вини Особи 1 поза всяким сумнівом у цьому провадженні немає. Зазначає також про допущення істотних порушень вимог КПК під час досудового розслідування, а саме — що докази, здобуті під час слідчих дій, проведених без ухвал слідчого судді або неуповноваженою в цьому провадженні посадовою особою, мали б бути визнані судом недопустимими, чого зроблено не було. Указує також на те, що це провадження не було розглянуто в розумний строк, що обвинувачений був позбавлений права на справедливий суд, оскільки суд не почув його доводів і доводів захисника про недопустимість і неналежність доказів, а апеляційний суд, усупереч вимогам ст.419 КПК, не зазначив підстав для визнання апеляційних скарг необґрунтованими, наведені в яких доводи залишилися неперевіреними, а отже, не спростованими повною мірою.

У касаційній скарзі з доповненням засуджений Особа 1 виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування рішень стосовно нього та закриття провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК. Вимогу мотивував на аналогічних підставах, які детально викладено в касаційній скарзі з доповненням його захисника Луцака А.О.

2. Історія провадження, зміст оскаржуваних рішень і встановлені судами обставини

2.1 Суд першої інстанції

За вироком Коломийського міськрайсуду від 4.06.2014 Особу 1 засуджено за п.6 ч.2 ст.115

КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 11 років з конфіскацією майна; за ч.4 ст.187 КК —до покарання у вигляді позбавлення волі на 10 років з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно Особі 1 визначено покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Також вирішено долю речових доказів і питання щодо процесуальних витрат.

2.2 Суд апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2014 апеляційні скарги представника потерпілого, обвинуваченого Особи 1 та його захисника задоволено частково, вирок Коломийського міськрайсуду від 4.06.2014 стосовно Особи 1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

2.3 Суд першої інстанції

За вироком Коломийського міськрайсуду від 30.09.2015 Особу 1 засуджено за п.6 ч.2 ст.115 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років з конфіскацією майна; за ч.4 ст.187 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно Особі 1 визначено покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

2.4 Суд апеляційної інстанції

Ухвалою АСІФО від 14.12.2015 апеляційні скарги представника потерпілого,

обвинуваченого та його захисника задоволено частково, вирок Коломийського міськрайсуду від 4.06.2014 стосовно Особи 1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

2.5 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Коломийського міськрайсуду від 17.10.2018 Особу 1 засуджено за п.6 ч.2 ст.115 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років з конфіскацією майна; за ч.4 ст.187 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно Особі 1 визначено покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч.5 ст.72 КК зараховано Особі 1 у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з 21.08.2013 до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

2.6 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою ІФАС від 9.01.2019 апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого Особи 1 та його захисника Луцака А.О. залишено без задоволення, а вирок Коломийського міськрайсуду від 17.10.2018 стосовно Особи 1 — без зміни.

2.7 Обставини в кримінальному провадженні, установлені судами

Улітку 2013 року Особа 1 дізнався про те, що за Адресою 1 проживає перестаріла одинока жінка — потерпіла Особа 2, 1937 р.н., яка

займається позичанням грошей громадянам зі сплатою останніми відсотків, та що в неї можуть зберігатися значні суми грошей. У нього виник злочинний намір заволодіти майном потерпілої Особи 2.

Надалі Особа 1, заздалегідь озброївшись господарським ножем для заподіяння тілесних ушкоджень, у ніч з 18 на 19.08.2013 прибув до місця проживання Особи 2.

Підійшовши до будинку потерпілої, Особа 1 переконався, що остання перебуває в приміщенні однієї з кімнат сама і не може чинити активного опору. Він побачив, що одне з вікон будинку відчинене і, користуючись цим, проник через це вікно в приміщення кімнати, де була потерпіла.

Реалізуючи свій злочинний намір на вчинення розбійного нападу та умисного вбивства потерпілої Особи 2 з корисливих мотивів — заволодіння майном потерпілої, а саме — грошима, Особа 1, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх неправомірних дій, бажаючи позбавити життя Особу 2 й заволодіти чужим майном, відкрито напав на неї та, тримаючи ніж у руці, став їй погрожувати позбавленням життя, вимагаючи негайно передати йому гроші.

Після відмови потерпілої Особа 1, бажаючи довести до кінця свій злочинний намір на заволодіння майном потерпілої, умисно завдав їй ножем численних цілеспрямованих ударів у життєво важливі ділянки тіла — грудну клітку та шию, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних ран грудної клітки з ушкодженням правої легені, різаних ран у ділянках правого плечового суглоба, правої китиці, правого променево-зап’ясного суглоба, правої вушної раковини, правої ключиці, потиличної ділянки голови, шиї, синців у ділянках правої щоки, правого та лівого стегон, що є небезпечними для життя в момент заподіяння, від яких потерпіла Особа 2 померла на місці, тобто умисно її вбив. Усього Особа 1 заподіяв Особі 2 не менше ніж 26 ножових ударів, при цьому передбачав настання смерті Особи 2, свідомо бажав цього.

Одразу ж після вбивства потерпілої Особа 1, реалізуючи свій злочинний умисел, заволодів належними Особі 2 10000 грн. і мобільним телефоном вартістю 229,95 грн. із сім-картою оператора мобільного зв’язку вартістю 9,99 грн., усього на загальну суму 10239,94 грн., та покинув місце скоєння злочинів.

Особа 1, розуміючи, що через викрадений в потерпілої мобільний телефон із сім-картою може бути викритим і притягнутим до відповідальності, викинув зазначений телефон із сім-картою за Адресою 2, неподалік місця проживання потерпілої. У подальшому викраденими коштами у сумі 10000 грн. розпорядився на власний розсуд.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Захисник у засіданні касаційного суду просив про задоволення касаційних скарг, скасування судових рішень стосовно засудженого Особи 1 із закриттям провадження у зв’язку з недостатністю доказів для доведення винуватості Особи 1 у скоєнні злочинів, за які його засуджено.

Прокурор у засіданні касаційного суду заперечувала проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника <…>.

4. Мотиви та висновки ВС

4.2 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам стст.370, 419 КПК.

При цьому положеннями ст.419 КПК встановлено, що в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Утім, наведених положень кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не дотримався повною мірою.

За вироком Коломийського міськрайсуду від 17.10.2018 Особу 1 було засуджено за п.6 ч.2 ст.115; ч.4 ст.187 КК та на підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Не погодившись із цим вироком суду, прокурор, обвинувачений та його захисник оскаржили цей вирок до апеляційного суду.

Так, обвинувачений Особа 1 указав на необхідність скасування оскаржуваного судового рішення та постановлення виправдувального вироку. При цьому заперечував фактичні обставини кримінального провадження, оспорював висновки суду про доведеність його вини, указував на неповноту судового розгляду, наголошуючи на відсутності в матеріалах провадження хоча б одного доказу, який би свідчив про його причетність до інкримінованих йому злочинів.

Захисник в апеляційній скарзі просив про скасування вироку стосовно Особи 1, закриття кримінального провадження, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості. Зазначав, що цей вирок стосовно Особи 1 було ухвалено на недопустимих, неналежних і, як наслідок, недостатніх в їх сукупності доказах, тобто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою до скасування вироку.

Наголошував на визнанні недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 20.08.2013, що фактично є обшуком житла Особи 1, оскільки дозволу на його проведення останній не давав. Крім того, відсутня ухвала слідчого судді щодо дозволу на проведення цієї слідчої дії. До того ж протокол огляду місця події не міг складатися за місцем проживання Особи 1 у Коломиї, адже подія злочину відбулась у с.Дебеславці Коломийського району. У зв’язку із цим наполягав на визнанні недопустимими й похідних доказів, отриманих унаслідок проведення цієї незаконної слідчої дії, — відповідних речових доказів, деяких висновків експертиз тощо.

Крім того, захисник в апеляційній скарзі конкретно вказав на неналежність і недопустимість й інших доказів у цьому провадженні на порушення права на захист Особи 1 під час проведення процесуальної дії — відбиранні біологічних зразків без участі його захисника, а також на інші істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Таким чином, на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник мав певні та чіткі аргументи щодо недопустимості конкретних доказів, покладених в основу обвинувального вироку, які підлягали обов’язковій ретельній перевірці під час апеляційного розгляду.

Однак суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою не перевірив зазначених доводів захисника, вичерпних, аргументованих та чітких відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилалася сторона захисту, щодо допустимості відповідних доказів, натомість повторно перерахував ці докази в ухвалі апеляційного суду як такі, що, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджують винуватість особи. При цьому, усупереч вимогам ч.2 ст.419 КПК, суд не зазначив, чому доводи сторони захисту щодо недопустимості конкретних доказів визнаються необґрунтованими.

Так, колегія суддів визнала твердження захисника Луцака А.О. та обвинуваченого Особи 1 в апеляційних скаргах про те, що протокол огляду місця події від 20.08.2013 є неналежним і недопустимим доказом, оскільки слідчий фактично проводив обшук без наявності в нього на те правових підстав, тобто ухвали слідчого судді, безпідставними.

При цьому послалися на положення чч.2, 3 ст.237 КПК, що огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. Тобто при огляді житла обов’язковою є участь не менше ніж двох понятих, а присутність підозрюваного відповідно до положень ч.6 ст.223 КПК є обов’язковою лише в разі проведення слідчої (розшукової) дії за умови, що цю дію ініційовано підозрюваним.

Зазначивши, що, як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме — з протоколу огляду місця події від 20.08.2013, огляд проведений з участю двох понятих Особи 3, Особи 4 та власника житла Особи 5, в якого Особа 1 винаймав квартиру. Тобто незапрошення слідчим підозрюваного для

участі в огляді помешкання за Адресою 3 не є грубим порушенням кримінального процесуального закону, оскільки вимогами ч.3 ст.237 КПК не передбачено чіткої вказівки про обов’язкову участь підозрюваного при проведені огляду, а зазначено тільки, що для участі в такому огляді може бути запрошений підозрюваний.

Разом з тим такі висновки колегії суддів щодо відсутності порушень вимог процесуального закону є невмотивованими, оскільки сторона захисту наголошувала не його проведення за відсутності підозрюваного, а саме на проведенні обшуку житла без правової на те підстави, оскільки, незважаючи на те, що Особа 5 є власником усієї квартири, він не мав права давати дозвіл на огляд тієї частини помешкання, яку винаймав на той час Особа 1, тому проведення цієї слідчої дії без ухвали слідчого судді чи дозволу особи, яка на правових підставах фактично користувалася цим помешканням, було безумовним порушенням права останнього на недоторканість житла.

Зважаючи на те, що під час цієї процесуальної дії були вилучено певні речі, які в подальшому було визнано речовими доказами, проведено ряд експертиз, доводи касаційних скарг щодо необхідності надання належної оцінки похідним доказам, отриманим унаслідок проведення цієї процесуальної дії, є обґрунтованими.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ч.1 ст.412 КПК є істотними, тобто такими, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Ураховуючи зазначене, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам стст.370, 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.438 цього кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід урахувати наведене, ретельно, використовуючи всі процесуальні можливості, здійснити перевірку всіх доводів засудженого та його захисника щодо допустимості, належності та достатності доказів винуватості Особи 1, зазначених в оскаржуваному вироку суду, після чого з урахуванням усіх обставин і вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином вмотивоване рішення.

Інші доводи захисника в касаційній скарзі колегія суддів убачає передчасними й такими, що можуть бути перевірені під час нового апеляційного розгляду, а з огляду на викладені в касаційних скаргах вимоги до суду касаційної інстанції касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись стст.434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засудженого Особи 1 та його захисника Луцака А.О. задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 9.01.2019 у кримінальному провадженні стосовно засудженого Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.