У застосуванні норм процесуального права під час вирішення питання про наявність у представників юридичних осіб публічного і приватного права на представництво їхніх інтересів у суді, а саме про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується таке право, існує різна судова практика.

Це є підставою для передачі справи, яка містить зазначену правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, що необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

На це вказала колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді в ухвалі за результатами розгляду касаційної скарги у справі за позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

У касаційній скарзі МВС України оскаржило рішення апеляційного суду, який повернув відповідачу апеляційну скаргу у зв’язку з тим, що вона підписана особою, яка не має права її підписувати (ч. 4 ст. 298 КАС України).

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що подана апеляційна скарга підписана представником Міністерства внутрішніх справ України. Водночас до апеляційної скарги не додано документа, що посвідчує повноваження останнього на підписання апеляційної скарги від імені МВС України. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявна у матеріалах справи копія довіреності, видана Міністром та засвідчена самим представником, не є документом, що посвідчує повноваження представника, оскільки в матеріалах справи немає документа, що підтверджує його повноваження на засвідчення копії довіреності.

Скаржник, зокрема, зазначив, що детальний аналіз положень ст. 298 КАС України свідчить, що в законодавстві не врегульовано питання, який документ (оригінал чи його належним чином засвідчена копія) повинен подаватися на підтвердження повноважень особи, що підписала та подала апеляційну скаргу. У положеннях КАС України не встановлені чіткі вимоги, які ставляться до оформлення належним чином засвідчених копій документів.

Колегія суддів КАС ВС, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, а також проаналізувавши судову практику при вирішенні аналогічних спорів, вказала, що суди касаційної інстанції використовують різні підходи до застосування норм процесуального права під час вирішення питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді.

Єдність практики судів касаційної інстанції у вирішенні зазначеного питання має важливе значення для забезпечення процесуальних прав учасників судового процесу.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Джерело Судово-Юридична Газета