Особа, яку тримали під вартою, не відбувала покарання, а тому їй не могла бути скорочена невідбута його частина. Такий висновок зробив ВС в постанові №265/2789/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 листопада 2019 року м.Київ №265/2789/17

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — МОГИЛЬНОГО О.П.,
суддів: МАЗУРА М.В., МАТІЄК Т.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Донецької області та потерпілого Особи 1 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 5.06.2019 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013050790000053, за обвинуваченням Особи 2, Інформація 1, громадянина Російської Федерації, уродженця м.Маріуполя Донецької області, зареєстрованого за Адресою 1, що проживає за Адресою 2, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 29.01.2019 Особу 2 визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.121 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років.

На підставі стст.6, 11 закону «Про амністію у 2014 році» Особі 2 скорочено наполовину невідбуту частину покарання і визначено новий строк покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо зарахування попереднього ув’язнення у строк відбування покарання та цивільного позову потерпілого Особи 1.

Ухвалою ДАС від 5.06.2019 зазначений вирок щодо Особи 2 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду першої інстанції Особу 2 визнано винуватим і засуджено за скоєння злочину за таких обставин.

16.06.2007, приблизно о 10:00, Особа 2, перебуваючи біля кіоску з виготовлення ключів, розташованого за Адресою 3, під час сварки з Особою 1, що виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс один удар ногою в праву частину обличчя, від якого потерпілий впав на бетонне покриття, після чого Особа 2 продовжив наносити удари по тілу Особи 1, який лежав без свідомості, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на 1/3, оскільки викликали стійку втрату загальної працездатності на 60%.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заступник прокурора Донецької області просить ухвалу ДАС від 5.06.2019 щодо Особи 2 скасувати, призначивши новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд не мав права скоротити Особі 2 наполовину невідбуту частину покарання, оскільки останній покарання не відбував, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, постановивши ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.419 КПК, адже не містить мотивованих відповідей на аналогічні доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення.

У касаційній скарзі потерпілий Особа 1, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, стверджує, що цим судом належними чином не було перевірено правильність застосування до Особи 2 стст.6, 11 закону «Про амністію у 2014 році», який не відбував покарання. Також вказує, що, залишаючи без зміни вирок місцевого суду у частині призначеного Особі 2 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.121 КК, апеляційний суд не врахував, що засуджений вини не визнав, не вибачився, шкоди, завданої злочином, не відшкодував, 10 років ухилявся від слідства, не працевлаштований, розлучений, проживає поза межами України та є громадянином іншої держави. Посилається на формальний розгляд справи апеляційним судом, який доводи апеляційних скарг належним чином не перевірив і не спростував, у тому числі щодо м’якості призначеного Особі 2 покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Піх Ю.Г. просила касаційні скарги задовольнити, скасувавши оскаржуване рішення і призначивши новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Захисник Николенко Р.С. заперечив проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та твердження, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновок суду про доведеність вини Особи 2 і правильність кваліфікації дій засудженого не оспорюється <…>.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком, потерпілий Особа 1, прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, обвинувачений і захисник Комаров І.О. подали апеляційні скарги.

Захисник наполягав на незаконності засудження Особи 2 за ч.1 ст.121 КК.

При цьому сторона обвинувачення, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах, стверджувала про м’якість призначеного Особі 2 покарання і про неправильність застосування до нього стст.6, 11 закону «Про амністію у 2014 році», оскільки він не відбував покарання.

Розглядаючи апеляційні скарги сторони обвинувачення на вирок, ухвалений щодо Особи 2, і залишаючи їх без задоволення, суд апеляційної інстанції. всупереч вимогам стст.370, 419 КПК, не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Суд апеляційної інстанції формально погодився з висновками місцевого суду про правильність застосування місцевим судом до Особи 2 стст.6, 11 закону «Про амністію у 2014 році».

Так, ст.86 КК та ст.1 закону «Про застосування амністії в Україні» від 1.10.96 №392/96-ВР з наступними змінами передбачено, що особи, визнані винними у скоєнні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Разом з тим поза увагою апеляційного суду залишилося те, що амністія — це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у скоєнні злочинів.

У стст.1—5 закону «Про амністію у 2014 році» визначено перелік осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Водночас у ст.6 закону «Про амністію у 2014 році» зазначено: скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі стст.1—5 цього закону.

За цією статтею, умовою застосування амністії до особи є фактичне відбування нею покарання за обвинувальним вироком, тобто виконання покарання, призначеного судом.

Термін виконання покарання спрямований до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов’язані реалізувати весь комплекс обмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав; виконання покладених на них обов’язків протягом усього строку покарання, встановленого вироком суду.

При цьому відповідно до ст.1 закону «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.93

№3352-XII таке ув’язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Попереднє ув’язнення не є тотожним поняттю «відбування покарання» і не підміняє його собою, а у ст.72 КК йдеться не про застосування попереднього ув’язнення як кримінального процесуального заходу, а про зарахування його строку у строк покарання для визначення кінцевої тривалості покарання, яке особа повинна відбувати.

Одночасно з матеріалів провадження вбачається, що Особі 2, який не підлягав звільненню від відбування покарання на підставі стст.1—5 закону «Про амністію у 2014 році», було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, і цей строк відповідно до ст.72 КК був зарахований у строк відбування покарання.

Проте покарання у вигляді позбавлення волі Особа 2 не відбував, а тому йому не могла бути скорочена невідбута його частина, на чому наголошувалося у апеляційних скаргах сторони обвинувачення.

Тому суд апеляційної інстанції помилково погодився з неправильним висновком місцевого суду про можливість застосування до Особи 2, який не відбував покарання, положень ст.6 закону «Про амністію у 2014 році».

Окрім того, суд апеляційної інстанції, як на тому правильно наголошує потерпілий у касаційній скарзі, не надав мотивованих відповідей на визначальні доводи апеляційної скарги Особи 1 про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості скоєного ним злочину та даним про його особу, постановивши ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.419 КПК.

Істотно порушивши вимоги кримінального процесуального закону, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційних скарг, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Керуючись стст.433, 436, 441, 442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області задовольнити, а касаційну скаргу потерпілого Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 5.06.2019 щодо Особи 2 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.