+38(048) 737-44-66

Суд має застосувати більш суворий вид покарання серед передбачених лише тоді, коли менш суворий вид буде недостатнім для виправлення. Такий висновок зробив ВС в постанові №290/92/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 березня 2020 року м.Київ №290/92/19

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КРАВЧЕНКА С.І.,
суддів: БІЛИК Н.В., ОСТАПУКА В.І. —

розглянув у судовому засіданні об’єднане кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №№12018060150000441, 12019060110000082, 12019060110000021 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, який народився в смт.Коровинці Чуднівського району Житомирської області, зареєстрований та проживає за Адресою 1, раніше судимого вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29.01.2019 за ч.2 ст.190 Кримінального кодексу на 1 рік 6 місяців обмеження волі, на підставі ст.75 КК звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК, за касаційною скаргою засудженого Особи 1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 16.07.2019 щодо нього.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 8.05.2019 Особу 1 засуджено за:

ч.2 ст.190 КК на 2 роки позбавлення волі;

ч.2 ст.190 КК на 1 рік позбавлення волі;

ч.2 ст.190 КК на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, Особі 1 призначено остаточне покарання — 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК, шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29.01.2019, Особі 1 призначено остаточне покарання — 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов’язки, передбачені ст.76 КК.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Вироком ЖАС від 16.07.2019 цей вирок у частині призначеного покарання скасовано та постановлено вирок, яким Особі 1 призначено покарання за ч.2 ст.190 КК — 2 роки позбавлення волі.

Вирок Славутського міськрайонного суду від 29.01.2019 ухвалено виконувати самостійно.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Особу 1 визнано винуватим у тому, що він у

червні — вересні 2018 року на території Баранівського та Романівського районів Житомирської області повторно шляхом обману заволодів коштами 11 громадян як передплатою за виконання робіт зі встановлення металопластикових конструкцій, увів їх в оману пропозицією виконання таких робіт, проведенням відповідних замірів і видав бланки договорів із зазначенням продавця «ФОП Особа 2» та зобов’язувався організувати роботи з виготовлення та передання у власність ПВХ-конструкцій, не маючи наміру фактично здійснювати такі роботи.

Зокрема, шляхом шахрайства заволодів коштами: у червні 2018 року в с.Печанівка Романівського району Житомирської області — Особи 3 в сумі 3500 грн.; 29.06.2018 та 7.07.2018 у с.Глибочок Баранівського району Житомирської області — Особи 4 у сумі 4000 грн.; на початку липня 2018 року в с.Булдичів Романівського району — Особи 5 у сумі 2000 грн.; 28.07.2018 у с. Климентіївка Баранівського району Житомирської області —Особи 6 у сумі 1050 грн.; на початку серпня 2018 року в м.Баранівка Житомирської області — Особи 7 у сумі 3500 грн.; 20.08.2018 у смт.Биківка Романівського району Житомирської області — Особи 8 у сумі 500 грн., Особи 9 у сумі 432 грн., Особи 10 у сумі 350 грн., Особи 11 у сумі 600 грн. та Особи 12 у сумі 500 грн.; 22.09.2018 у с.Годиха Романівського району Житомирської області — Особи 13 у сумі 1200 грн.

Такі дії Особи 1 кваліфіковані за ч.2 ст.190 КК як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання

тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання із застосуванням ст.75 КК, правильно вказав обставини, що пом’якшують покарання, а саме — щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, вказує, що апеляційним судом необґрунтовано призначено більш суворе покарання, оскільки потерпілі претензій не мають, а його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений Особа 1 та його захисник підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого. Відповідно до ч.2 ст.420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Мотиви Суду

Вирок апеляційного суду містить істотні суперечності, оскільки, переглядаючи вирок районного суду, апеляційна інстанція зазначила, що скасовує його в частині призначеного Особі 1 покарання. Разом з тим, як убачається з вироку, апеляційним судом також було зазначено про неправильне застосування районним судом кримінального закону в частині кваліфікації дій винного за окремими епізодами шахрайства за ч.2 ст.190 КК та, відповідно, призначення покарання з урахуванням ч.1 ст.70 КК.

Апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про кваліфікацію дій винного за окремими епізодами шахрайства за ч.2 ст.190 КК і, відповідно, призначенням остаточного покарання з урахуванням ст.70 КК та дійшов висновку про необхідність кваліфікації всіх злочинних дій, скоєних Особою 1, за ч.2 ст.190 КК, однак указав на скасування вироку лише в частині призначеного покарання.

Що стосується доводів засудженого про суворість призначеного апеляційним судом покарання, то суд дійшов такого висновку.

Згідно з ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст.65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання серед передбачених за скоєний злочин призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження скоєння нею нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Статтею 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005) та у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принцип «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) Суд вказав: «Для того щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті «Особливої частини» КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано скоєний злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання серед передбачених за скоєний злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження скоєння нею нових злочинів.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що беруться до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи Особі 1 покарання, апеляційний суд не повною мірою дотримався вказаних вимог закону. Незважаючи на інші, більш м’які, основні види покарань, передбачені санкцією ч.2 ст.190 КК, апеляційний суд призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке є найсуворішим із покарань, передбачених санкцією статті, за якою його визнано винуватим, не зазначив, чому менш суворий вид покарання буде недієвим та не забезпечить виправлення засудженого.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин вирок апеляційного суду не можна вважати законним, він підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати наведене та залежно від встановленого постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438 Кримінального процесуального кодексу, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

У зв’язку з частковим задоволенням касаційної скарги засудженого, а також у порядку ч.2 ст.433 КПК вирок ЖАС від 16.07.2019 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Звільнити Особу 1 з-під варти в залі суду