Розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки. Такий висновок зробив ВС в постанові №166/1065/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

18 вересня 2019 року м.Київ №166/1065/18

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — СВЯТСЬКОЇ О.В.,
суддів: ЧИСТИКА А.О., ВУС С.М. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 11.04.2019 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030000000289, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, який мешкає за Адресою 1, такого, що судимості не мав, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржуваних рішень і встановлені судами обставини

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 16.10.2018 Особу 1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку 3 роки з покладенням на нього обов’язків, передбачених у пп.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У вироку вирішено питання стосовно речових доказів і судових витрат.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 11.04.2019 вирок залишено без змін.

Особу 1 визнано винуватим у тому, що він 7.07.2018, приблизно о 1:10, керуючи технічно справним автомобілем марки Audi A-6, реєстраційний номер Республіки Польща, рухаючись по вул. Шевченка в напрямку центру с.Гірники Ратнівського району Волинської області з боку озера Радожин, на порушення пп.2.3 (б), 10.1, 2.10 (а) ПДР, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасниками руху, виїхав на ліве по напрямку руху транспортного засобу узбіччя, де допустив наїзд на пішохода Особу 2, не зупинив ТЗ і не залишився на місці пригоди, унаслідок чого Особа 2 від отриманих тілесних ушкоджень помер.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну

відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, положення ст.75 КК відносно Особи 1 застосовані неправильно, що призвело до м’якості призначеного йому покарання. Ураховуючи тяжкість скоєного злочину, його наслідки та дані про особу винного, виправлення Особи 1 вважає можливим лише в умовах відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Прокурор зазначає, що вказані обставини не дістали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який необґрунтовано залишив вирок першої інстанції без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Від учасників судового провадження передбачені ст.431 КПК заперечення не надійшли.

У судовому засіданні прокурор, що представляв державне обвинувачення під час касаційного розгляду, підтримав касаційну скаргу. Уточнив, що сторона обвинувачення не погоджується саме із застосуванням інституту умовного звільнення відповідно до ст.75 КК.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду стосовно доведеності винуватості Особи 1 у скоєнні інкримінованих йому злочинних дій за обставин, установлених судом і викладених в ухвалі, а також кримінально-правова оцінка його діянь за ч.2 ст.286 КК в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог стст.50, 65 КК особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, сумірності та індивідуалізації, покарання повинне бути сумірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з приписами ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше ніж 5 років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробування.

Ухвала апеляційного суду — це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чи ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою та вмотивованою, як це передбачено в ст.370 КПК.

Як установлено в провадженні, не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу. У ній він, наводячи конкретні аргументи, просив апеляційний суд скасувати оскаржене рішення в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким обрати Особі 1 захід примусу, що належить відбувати реально.

Переглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно застосував до Особи 1 інститут умовного звільнення, належно, з урахуванням положень ст.370 КПК, мотивував своє рішення, а призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК відповідає вимогам стст.50, 65 КК. Як убачається зі змісту ухвали, мотивуючи свою позицію, апеляційний суд узяв до уваги враховані місцевим судом форму вини Особи 1, зокрема те, що скоєний ним злочин є необережним; ступінь тяжкості вчиненого засудженим діяння та наслідки його вчинення — смерть молодої людини; дані про його особу — позитивні характеристики, відсутність судимостей, сімейний стан і стан здоров’я; обставину, що пом’якшує покарання, — щире каяття; відсутність обставин, що його обтяжують; думку потерпілої, яка вважала за можливе призначити покарання без ізоляції від суспільства. З огляду на все це суд апеляційної інстанції визнав доводи місцевого суду стосовно можливості звільнення Особи 1 від відбування призначеного покарання переконливими, а заявлені прокурором вимоги — необґрунтованими й відмовив у їх задоволенні.

Однак, відмовляючи прокуророві в задоволенні апеляційної скарги, суд не зважив на роз’яснення, що містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України

«Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14. Відповідно до зазначених положень при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень і поведінку після скоєння злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Так, при прийнятті рішення щодо можливості звільнення Особи 1 від відбування покарання з випробуванням місцевий суд, окрім іншого, указав на наявність обставини, що пом’якшує покарання, — щире каяття.

Хоча щире каяття в скоєних злочинних діях і визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, проте суд досить формально поставився до визначення щирості каяття, фактично ототожнив його з визнанням вини.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак у матеріалах кримінальної справи стосовно Особи 1 відсутні дані на підтвердження того, що засуджений поряд із відсутністю цивільного позову намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатися від пережитого, компенсував їй перенесені страждання чи полегшив душевний біль.

Поза увагою місцевого суду залишилось і ставлення Особи 1 до вчинених ним порушень та його поведінка після скоєння злочину. У вироку хоча й зазначено, що після дорожньо-транспортної пригоди Особа 1 сам з’явився до працівників поліції із зізнанням у вчиненому, однак належної оцінки суду не дістав той факт, що з відповідним зізнанням Особа 1 з’явився на третю добу після вчиненого, про що він сам зазначив у засіданні місцевого суду.

Отже, висновок суду у вироку щодо наявності підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення відповідно до ст.75 КК було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність.

Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення належним чином не перевірив, свій висновок про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення Особи 1 без відбування призначеного покарання з випробуванням належно не обґрунтував, тим самим порушив вимоги стст.370, 419 КПК.

Допущені порушення закону тягнуть за собою скасування ухвали стосовно Особи 1 з підстав, передбачених у пп.1, 2 ч.1 ст.438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно здійснити провадження з додержанням правил гл.31 КПК, ретельно перевірити доводи прокурора, викладені в апеляційній та касаційній скаргах, належно оцінити всі дані, що мають правове значення при виборі заходу примусу та порядку його відбування, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає вимогам ст.370 цього кодексу.

Водночас слід мати на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та пом’якшувальних обставин застосування ст.75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

З урахуванням викладеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 11.04.2019 стосовно Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.