Фабула судового акту: Неоднозначність трактування можливості застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України до зобов’язальних правовідносин неодноразово виступала предметом юридичної дискусії.

В той же час, нерідкою є практика відмови у застосуванні норм статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін спору у випадку наявності договірних відносин між сторонами.

При чому сам факт існування угоди у формі договору стає підставою для автоматичної відмови у застосуванні зазначеної норми до правовідносин сторін. Не зважаючи на факт відсутності зобов’язань, що породжувалися б такою угодою, або на факт наявності перевищення розміру зобов’язальних правовідносин сторін договору.

20 грудня 2018 року Верховним судом у судовій справі № 920/169/18 було висловлено правову позицію, якою певним чином було врегульовано зазначене питання:

Висновки про правильне застосування норм права

Зобов’язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов’язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Отже, обов’язковою підставою для можливості застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін є відсутність зобов’язань сторін, що виникли б на належній правовій підставі з урахуванням норм ст. 11 Цивільного кодексу України, або наявність факту перевищення таких зобов’язальних відносин (наявність переплати понад визначену у зобов’язанні суму).

Джерело Судово-Юридична Газета