Фабула судового акту: В принципі досить логічне та обґрунтоване судове рішення у якому ККС визначився з колом осіб, які мають право на апеляційне оскарження ухвал суду про продовження строків тримання під вартою.
Незважаючи на те, що така позиція є досить сталою, все ж таки вважаю за необхідне нагадати адвокатам та іншим читачам, які цікавляться питаннями кримінального процесу про такі висновки Касаційного кримінального суду.
Як відомо нормами ст. 392 КПК України визначено виключний перелік судових рішень, які було ухвалено судами першої інстанції та які не набрали законної сили. При цьому норми згаданої статті до червня 2019 року передбачали пряму заборону апеляційного оскарження ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Таке положення в свою чергу було виправлено Конституційним Судом України, який своїм рішення від 13.06.2019 № 4-р/2019 положення вказаної статті в частині унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнав такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
У цій справі ухвалою суду під час розгляду справи по суті було постановлено ухвалу про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Проте, прокурором на таку ухвалу було подано апеляційну скаргу на таке судове рішення.
Натомість апеляційний суд у відкритті провадження за вказаною скаргою відмовив та повернув апеляційну скаргу.
Прокурор невдоволений таким рішенням подав на таку ухвалу апеляційного суду касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що ухвалу суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржено в апеляційному порядку, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, обмеживши його право на апеляційний перегляд судового рішення.
Однак, ККС категорично не погодився з такими доводами та у задоволенні скарги відмовив.
Мотивуючи таке рішення суд касаційної інстанції вказав, що аналіз вказаного рішення Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що окреме апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті на підставі рішення Конституційного Суду спрямоване на забезпечення обвинуваченому, конституційне право на свободу якого обмежено шляхом продовження строку тримання під вартою на підставі ухвали суду, ефективного судового захисту шляхом перевірки судом апеляційної інстанції законності цієї ухвали. Адже за результатами апеляційного перегляду в разі незаконного позбавлення волі право особи може бути повністю або частково поновлено судом апеляційної інстанції.
Наведене вище свідчить, що Конституційний Суд розширив права обвинуваченого на апеляційне оскарження ухвали, якою обмежено його право на свободу, а не наділив і не мав на меті наділити прокурора таким правом, оскільки оскарження прокурором ухвали про продовження строку тримання під вартою може призвести до погіршення становища обвинуваченого.
Отже, за рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 право на окреме оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті має лише особа, чиє право обмежено, — обвинувачений, його захисник, законний представник; інші учасники судового провадження, у тому числі і прокурор, не мають права подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті.
Джерело Протокол