Фабула судового акту: Невиконання судових рішень вже давним давно стало «притчей во языцех». При цьому таке невиконання відбувається як внаслідок відсутності у боржника коштів та/або майна на яке можна накласти стягнення або ж внаслідок недбалого ставлення органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень до своїх обов’язків.

Як на мене досить дивною є позиція державних виконавців, які з одних їм відомих причин саботують виконання рішень Європейського суду з прав людини адже стягувач, який пройшов ВСІ національні судові інстанції і який нарешті отримав сатисфакцію з держави в наслідок порушення його прав фактично не може її отримати. Як на мене від цього страждає не тільки стягувач – від цього страждає престиж країни як такої.

У даній справі стягувач на користь якого ЄСПЛ стягнув компенсацію звернувся до адмінсуду із позовом про визнання дій державного виконавця протиправними в частині нестягнення пені за тривале невиконання рішення Євросуду та закінчення виконавчого провадження. Такі вимоги судом було задоволено. Проте, ДВС так і не поновив виконавче провадження.

У зв’язку із цим стягувач просив суд просив визнати бездіяльність ДВС протиправною та стягнути з департаменту ДВС моральну шкоду в сумі 43 020 грн.

Судом першої інстанції такі вимоги задоволено частково – хоча і бездіяльність визнано протиправною, однак суд першої інстанції визначив, що моральна шкода у даному випадку стягнута бути не може оскільки позивачем не доведено причинний зв`язок між фактом невиконання Департаментом ДВС рішення суду та душевними стражданнями, завданими позивачу та членам його сім`ї у зв`язку з тривалим невиконанням рішення відповідачем.

Однак апеляційний суд з таким рішенням не погодився так таки стягнув з ДВС моральну шкоду.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується, а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

На таке рішення ДВС було подано касаційну скаргу доводи якої звелись до того, що суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув моральну шкоду з відповідача, оскільки моральна шкода повинна відшкодовуватися державою, а не органом державної виконавчої служби.

В свою чергу такі доводи Касаційним адміністративним судом було відхилено.

Мотивуючи своє рішення КАС послався на те, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Водночас згідно ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача — органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується — обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Отже негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем, є правильним та обґрунтованим.

Джерело Протокол