Підписання договору без згоди вищого органу може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника. Такий висновок зробив ВС в постанові №905/2559/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 жовтня 2019 року                      м.Київ                               №905/2559/17

Велика палата Верховного Суду у складі:

головуючого — КНЯЗЄВА В.С.,
доповідача — РОГАЧ Л.І.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., АНЦУПОВОЇ Т.О., БАКУЛІНОЇ С.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., СИТНІК О.М., УРКЕВИЧА В.Ю. —

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Особи 1 на рішення Господарського суду Донецької області від 4.05.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3.09.2018 у справі за позовом Компанії «Minova Holding GMBH» до ТОВ «Мінова Україна», Особи 1 про визнання правочинів недійсними,

УСТАНОВИЛА

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2017 року компанія звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ «Мінова Україна» та Особи 1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 17.01, 10.02, 14.02 та 3.03.2014, укладених відповідачами.

1.2. Компанія зазначала, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів порушені її корпоративні права як власника частки в розмірі 90% статутного капіталу ТОВ «Мінова Україна», зокрема право на отримання прибутку та право на участь в управлінні цим товариством.

1.3. Як зазначав позивач, спірні договори не відповідають вимогам закону, оскільки укладені директором ТОВ усупереч обмеженням, установленим у пп.12 та 28 п.9.2.6 статуту ТОВ «Мінова Україна» щодо виключної компетенції загальних зборів на попереднє погодження розпорядження майном товариства, вартість якого перевищує €50000 за курсом НБУ, а також будь-яких правочинів щодо обладнання, яке використовується на виробництві товариства, незалежно від суми такого правочину та за відсутності реального виконання цих договорів.

1.4. Також позивач зазначив, що Особа 1 не міг не знати про такі обмеження повноважень директора, оскільки самі договори містять умову про те, що директор діє на підставі статуту.

2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням ГСДО від 4.05.2018 позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу спецтехніки від 17.01.2014, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд установив, що з урахуванням обмежень, установлених статутом, директор товариства, укладаючи правочин від 17.01.2014 щодо відчуження майна на суму, що перевищує еквівалент €50000, діяв з перевищенням повноважень, а тому правочин, укладений відповідачами 17.01.2014, слід визнати недійсним за приписами стст.92, 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу.

2.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів від 10.02, 14.02 та 3.03.2014, суд першої інстанції сказав, що вартість майна, відчуженого за цими договорами, не перевищувала еквівалента в €50000; також позивач не довів факту використання товариством обладнання, яке є предметом цих правочинів, саме у виробництві, оскільки серед видів діяльності товариства є також і продаж обладнання.

2.4. Оцінюючи доводи Особи 1 щодо неможливості розгляду цього спору судами господарської юрисдикції, місцевий господарський суд сказав, що спір у цій справі виник у зв’язку із захистом позивачем своїх корпоративних прав, а тому підлягає розгляду госпсудом незалежно від суб’єктного складу сторін.

2.5. ДАГС постановою від 3.09.2018 рішення ГСДО від 4.05.2018 скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог компанії та ухвалив нове, яким визнав недійсними з моменту підписання договори купівлі-продажу спецтехніки від 10.02, 14.02, 3.03.2014, укладені ТОВ «Мінова Україна» й Особою 1; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

2.6. ДАГС указав на те, що обладнання, відчужене за спірними правочинами, обліковувалось у ТОВ саме як основні засоби відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», а тому на відчуження такого майна поширюється обмеження, установлене в пп.28 п.9.2.6 статуту. Тож директор товариства діяв з перевищенням повноважень, укладаючи всі спірні правочини.

3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд ВП ВС

3.1. 1.10.2018 Особа 1 подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу на рішення ГСДО від 4.05.2018 та постанову ДАГС від 3.09.2018, в якій просив рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, Особа 1 посилався на свою необізнаність з обмеженням повноважень директора товариства, адже відповідних положень не було в наданій йому копії статуту товариства, а також на фактичне виконання та подальше схвалення товариством спірних правочинів шляхом передачі майна та отримання коштів, подальшими правочинами відповідачів щодо придбаного майна. Ці фактичні обставини не були враховані та досліджені судами попередніх інстанцій усупереч ст.241 ЦК.

3.3. Крім того, Особа 1 зазначав, що розгляд спорів про визнання недійсними правочинів, де одним з відповідачів є фізична особа, не належить до юрисдикції госпсудів.

3.4. Ухвалою від 11.10.2018 КГС відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Особи 1 та передав справу на розгляд ВП ВС на підставі ч.6 ст.302 Господарського процесуального кодексу, оскільки однією з підстав оскарження судових рішень є порушення правил суб’єктної юрисдикції.

3.5. Ухвалою від 13.11.2018 ВП ВС прийняла до розгляду справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

4. Фактичні обставини справи, установлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Мінова Україна» в особі директора Особи 2 (продавець) та Особа 1 (покупець) уклали договори купівлі-продажу спецтехніки: від 17.01.2014 — на загальну суму 650000 грн., від 10.02.2014 — на 40000 грн., від 14.02.2014 — на 250000 грн., від 3.03.2014 — на 300000 грн.

4.2. На час підписання цих договорів ТОВ «Мінова Україна» діяло на підставі свого статуту, затвердженого протоколом установчих зборів учасників від 3.03.2008 зі змінами від 17.06.2008, 5.04.2012, державна реєстрація яких підтверджена відмітками держреєстратора про проведення держреєстрації змін до установчих документів на титульному аркуші статуту.

4.3. У пп.12 п.9.2.6 статуту у відповідній редакції визначено, що до виключної компетенції зборів належить попереднє письмове погодження розпорядження коштами (включно з перерахуванням коштів) та майном товариства, вартість якого перевищує еквівалент €50000 за курсом НБУ на день учинення операції.

4.4. Також згідно з пп.28 п.9.2.6 статуту до виключної компетенції зборів належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, яке використовується у виробництві товариства (включаючи будь-які договори щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину.

4.5. Позивач, який є власником частки товариства в розмірі 90%, звернувся з позовом про визнання недійсними правочинів, укладених директором товариства з перевищенням повноважень, посилаючись на порушення його корпоративних прав, зокрема права на отримання прибутку та права на участь у товаристві.

5. Позиція ВП ВС

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, ВП ВС дійшла таких висновків.

Щодо юрисдикції спору

5.2. У ст.124 Конституції закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.3. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

5.4. Поняття «суд, установлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

5.5. Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК в редакції, чинній на час звернення з цим позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які проводять підприємницьку діяльність без створення юрособи і та в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до госпсуду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.6. Підвідомчість господарських справ була встановлена ст.12 ГПК (у зазначеній вище редакції), за змістом п.4 ч.1 якої господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юрособою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юрособи, пов’язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

5.7. ГПК у редакції, чинній на час розгляду справи ВП ВС, також установлює, що госпсуди розглядають спори, що виникають із корпоративних відносин, у тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юрособи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юрособи, крім трудових спорів; спори, що виникають із правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав і юрособи, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; спори щодо цінних паперів, у тому числі пов’язані з правами на цінні папери та правами, що виникають із них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов’язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізособа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються в податкових та митних правовідносинах (ст.20 цього кодексу).

5.8. За положеннями чч.1 та 2 ст.16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

5.9. Відповідно до чч.1 та 2 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам. Особа, яка здійснює правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

5.10. Підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент його здійснення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність із підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК).

5.11. Згідно зі ст.167 Господарського кодексу корпоративні права — це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні госпорганізацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

5.12. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (чч.1, 3 ст.167 ГК).

5.13. Відповідно до ч.1 ст.10 закону «Про господарські товариства» учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах.

5.14. Тобто якщо учасник (акціонер) ГТ обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції госпсудів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як фізособа сторона оспорюваного договору.

5.15. Оскільки позивач має частку в статутному фонді товариства, посилається на порушення права управління товариством унаслідок відчуження за спірними правочинами без рішення загальних зборів майна цього товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, спір належить до юрисдикції господарських судів.

5.16. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи Особи 1 щодо непідвідомчості цього спору судам госпюрисдикції з огляду на склад сторін справи.

6. Щодо суті позовних вимог

6.1. Відповідно до стст.509, 510 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають із підстав, установлених у ст.11 цього кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами в зобов’язанні є боржник і кредитор.

6.2. Згідно зі стст.92, 97 ЦК юрособа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо іншого не встановлено законом.

6.3. За положеннями ст.98 ЦК, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо іншого не встановлено установчими документами або законом.

6.4. Відповідно до ст.116 ЦК учасники господарського товариства мають право в порядку, визначному в установчому документі товариства та в законі, брати участь: в управлінні товариством; у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди).

6.5. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов’язки набуваються самим товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов’язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.

6.6. Повноваження діяти від імені юрособи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов’язки юрособи (ст.239 ЦК). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юрособи. Отже, підписання ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

6.7. КГС у постанові від 2.05.2018 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

6.8. Водночас ВП ВС відступила від цього висновку в постанові від 8.10.2019 у справі №916/2084/17, оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.

6.9. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.

6.10. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства в його відносинах з іншою особою — стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

6.11. Отже, підписання директором ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без попереднього письмового погодження загальними зборами цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача.

6.12. ВП ВС також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юрособи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юрособи (див., зокрема, рішення від 20.05.98 у справі «Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic», заява №29010/95; рішення від 18.10.2005 у справі «Terem LTD, Chechetkinand Olius v. Ukraine», заява №70297/01, пп.28—30; рішення від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк «Слов’янський» проти України», заява №42758/05, п.30). При цьому навіть у разі, якщо юрособу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юрособи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юрособа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк «Слов’янський» проти України», п.1 резолютивної частини).

6.13. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, ВП ВС не вбачає необхідності давати оцінку законності спірних договорів <…>.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.4. Ураховуючи викладене, ВП ВС дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Особи 1 слід задовольнити частково, рішення ГСДО від 4.05.2018 та постанову ДАГС від 3.09.2018 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог <…>.

Керуючись стст.300—302, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 4.05.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3.09.2018 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Стягнути з компанії «Minova Holding GMBH» на користь Особи 1 9600 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 12800 грн. за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.