Вимоги про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, не можуть розглядатись у позовному провадженні. Такий висновок зробив ВС в постанові №204/2494/20, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 жовтня 2020 року м.Київ с права №204/2494/20

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., ГУЛЬКА Б.І., КОЛОМІЄЦЬ Г.В., ЛІДОВЦЯ Р.А. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29.04.2020 та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 29.07.2020.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», Соборного відділу державної виконавчої служби м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа — ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Променергетика», про усунення перешкод у здійсненні права власності на майно та звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі свідоцтва про право власності на житло від 5.03.98 є власником нерухомого майна, розташованого за Адресою 1. Про наявність арешту зазначеного нерухомого майна, пов’язаного з обтяженням, накладеним 30.03.2016 Жовтневим відділом ДВС Дніпропетровського МУЮ, їй не було відомо до жовтня 2019 року.

Зазначала, що арешт накладений державним виконавцем у рамках виконавчого провадження та пов’язаний зі стягненням з неї заборгованості за кредитним договором від 19.10.2006. Відповідно до постанови старшого державного виконавця Соборного ВДВС Ясюкевича О. В. від 29.12.2017 виконавчий лист, виданий 23.09.2015

Дніпровським районним судом м.Києва, повернуто стягувачу, у зв’язку з чим вважала, що арешт майна може бути знятий лише за рішенням суду в позовному провадженні.

З урахуванням наведеного Особа 1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Красногвардійського райсуду м.Дніпропетровська від 29.04.2020 у відкритті провадження у справі за позовом Особи 1 відмовлено.

Особа 1 є стороною виконавчого провадження, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, тому після ухвалення рішення по суті спору судовий контроль за його виконанням здійснюється виключно за правилами розд.VІІ Цивільного процесуального кодексу «Судовий контроль за виконанням судових рішень». При цьому суд вказує, що Особа 1 пред’явила позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстава для відмови у відкритті провадження відповідно до положень п.1 ч.1 ст.186 ЦПК.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського АС від 29.07.2020 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, ухвалу Красногвардійського райсуду м.Дніпропетровська від 29.04.2020 — без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог процесуального закону.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до КЦС, Особа 1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати й ухвалити нове, яким прийняти заяву до розгляду як таку, що відповідає предметній підсудності суду першої інстанції <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки всім доводам і запереченням заявника, неповно з’ясовано фактичні обставини справи та неправильно встановлено характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням норм процесуального права.

Крім цього, зазначає, що судами не враховано правових висновків, викладених у постановах ВC: від 18.04.2018 у справі №381/3752/16-а, від 29.05.2018 у справі №495/5913/14-а, від 13.06.2018 у справі №554/4857/16-а, від 5.03.2019 у справі №903/206/18, від 30.05.2019 у справі №908/1532/18, від 12.02.2020 у справі №813/1341/15, від 6.03.2020 року у справі №640/23588/19.

Вважає, що оскільки виконавче провадження закінчено, то вона має право на пред’явлення такого позову.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив <…>.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Відповідно до ст.447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з чч.3—5 ст.59 закону «Про виконавче провадження» в разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Особа 1 пред’явила позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення.

Судами встановлено, що позивач Особа 1 є боржником перед банком, є стороною виконавчого провадження. У п.24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 7.02.2014 №6 судам роз’яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розд.VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб’єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) вчиняла відповідні дії, оскільки виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб’єктом оціночної діяльності.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред’явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець своєю постановою від 29.12.2017 повернув виконавчий документ стягувачу, не змінює характеру правовідносин.

Такі вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки в такому випадку позивач Особа 1 одночасно має бути й відповідачем, бо її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог стст.42, 48, 175, 447 ЦПК. Отже, такий позов Особи 1 не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, тому районний суд правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Згідно з ст.410 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись стст.400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 відхилити.

Ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29.04.2020 та постанову Дніпровського АС від 29.07.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.