Сам по собі факт встановлення незаконності дій та бездіяльності працівників прокуратури не підтверджує заподіяння шкоди особі. Такий висновок зробив ВС в постанові №686/24223/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

22 грудня 2020 року м.Київ №686/24223/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: КОРОТУНА В.М. (судді-доповідача), БУРЛАКОВА С.Ю., ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є. —

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3.10.2018, додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 та постанову

Хмельницького апеляційного суду від 11.12.2018.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалами Хмельницького міськрайсуду від 10.11.2017 у справі №686/21916/17, від 7.11.2017 у справі №686/21525/17 та інших було задоволено скарги Особи 1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури.

Незаконними діями та бездіяльністю працівників прокуратури Особі 1 завдано моральної шкоди, яка полягає у тривалості розслідування справ, необхідності доказування, бездіяльності органів, які здійснюють досудове слідство, що призвело до важких душевних переживань, порушення нормальних життєвих зв’язків, вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, у фізичному болі та стражданнях, яких зазнав у зв’язку із спілкуванням в численних судових справах із прокурорами, слідчими суддями, слідчими, які не виконували норми

КПК, душевних страждань, завданих їх протиправною поведінкою, у зв’язку із втратами капіталу та заощаджень, у приниженні честі та гідності, а також репутації.

Розмір моральної шкоди Особа 1 визначив у сумі 500 млн грн.

Крім цього, на думку позивача, йому було завдано також майнової шкоди, яка полягає у витрачанні коштів на проїзд у кожній судовій справі на суму 92,50 грн., витраті матеріалів для звернення до суду, в середньому 11 арк. на 1 справу, а всього — 1 пачка паперу вартістю 80,0 грн., підготовка до кожної справи зайняла 34 год. на загальну суму 14940,00 грн., яка обрахована із розміру 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за годину участі адвоката/іншого фахівця у галузі права. Також позивач витратив 34 год. на участь у судових засіданнях та отримання ухвал суду, вартість компенсації за це визначив у сумі 14 940,00 грн. Всього розмір майнової шкоди становить 30052,50 грн.

Особа 1 просив стягнути на його користь з державного бюджету моральну шкоду в розмірі 500 млн грн. та майнову шкоду в сумі 30052,50 грн. Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Хмельницького міськрайсуду від 18.12.2017 у справі призначено судово-психологічну експертизу з метою дослідження питання, чи є бездіяльність та незаконні дії працівників прокуратури Хмельницької області психотравмуючими факторами для Особи 1, і і якщо так — то який можливий розмір становить грошова компенсація за завдану моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС за рахунок бюджетної програми 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду…» на користь Особи 1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 стягнуто з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС за рахунок бюджетної програми 3504030 на користь Особи 1 судові витрати в сумі 0,11 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки у цій справі з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлені ухвалами Хмельницького міськрайсуду незаконність дій, та бездіяльність працівників прокурати, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст.1176 ЦК.

За висновками суду першої інстанції, незаконність дій старшого слідчого прокуратури м.Хмельницького встановлена у таких справах: №686/11257/13-к, №686/10345/13-к, №686/10344/13-к, №686/10343/13-к, які стосувалися неповідомлення у строк, визначений законом, Особи 1 для участі у проведенні допиту як потерпілого у кримінальному провадження №* та у справі №686/10343/13-к у кримінальному провадженні №* як свідка.

Оцінюючи глибину, тривалість душевних страждань, кількість часу та зусиль, витрачених для вчинення дій, необхідних для відновлення порушеного права, систематичність порушення прав позивача, тяжкість вимушеність змін життєвих і виробничих відносин, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, враховуючи вимоги розумності, справедливості, виваженості, суд дійшов висновку, що позивачу завдано моральної шкоди, яку суд визначив у розмірі 5000,0 грн.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд виходив з того, що майнова шкода в сумі 29880,00 грн. є необґрунтованою, оскільки позивач самостійно здійснював підготовку скарг для подачі до суду та в частині справ був присутнім в судовому засіданні, а тому витрати часу на реалізацію свого права звернення до суду, яке гарантоване нормами КПК, не є майновою шкодою у розумінні стст.22, 1166, 1174 ЦК та відшкодуванню за рахунок держави не підлягають.

Крім того, місцевий суд не взяв до уваги витрати на проїзд в міському транспорті, на підтвердження чого позивач надав квитанції, оскільки в частині засідань брав участь представник позивача, частина засідань була проведена без участі позивача, а з наданих копій квитанцій суд не може зробити висновок про те, що вони були придбані для проїзду до суду саме в дні засідань.

Відмовляючи у стягненні з відповідачів витрат на папір у сумі 80,00 грн. за 1 пачку, суд зазначив, що не доведено, що вони були понесені позивачем саме в такому розмірі, не надано доказів придбання такого товару, а тому доводи позивача ґрунтуються на припущенні.

Постановляючи 26.10.2018 додаткове рішення у цій справі про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що рішенням Хмельницького міськрайосуду від 3.10.2018 позов Особи 1 було задоволено частково, відповідно, на підставі належних та допустимих доказів у відсотковому співвідношенні стягнув з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС на користь Особи 1 0,11 грн.

Постановою ХАС від 11.12.2018 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги прокуратури Хмельницької області, ГУ ДКС у Хмельницькій області задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018 та додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Особи 1 до прокуратури Хмельницької області, ГУ ДКС у Хмельницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач не довів заявлених ним позовних вимог, підстав для відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23.01.2019 Особа 1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018, додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 та постанову ХАС від 11.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що при постановленні рішення про відмову у задоволенні позову, суди порушили абсолютне право позивача на правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність працівників органу державної влади та беззастережне право споживача на доброякісну послугу від органів державної влади, які є його особистими немайновими правами. У разі порушення прав через протиправну діяльність, в тому числі і протиправне рішення, чи бездіяльність органу або посадової особи, які діють від імені держави, виникає презумпція спричинення моральної шкоди. Факт порушення прав позивача доведено в суді та зафіксовано ухвалами і саме цей факт є доказом спричинення йому моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій уникнули надання правової оцінки тому факту, що для відновлення порушених прав позивач поніс матеріальні витрати, які мають бути компенсовані відповідно до положень стст.22, 23, 1174 ЦК і є майновою шкодою, оскільки витрати виражені в гривнях, мають майновий характер і підлягають безумовному відшкодуванню, підтверджені проїзними квитками і квитанціями.

Посилання судів на необхідність доведення протиправності дій є формою вимагання у позивача неіснуючих юридичних фактів, на які він не посилався у позові. При цьому відповідач не надав жодного доказу на спростування доводів позивача. <…>.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на незаконність бездіяльності працівників прокуратури, що встановлено ухвалами Хмельницького міськрайсуду в 16 справах за наслідками розгляду скарг Особи 1 на дії та бездіяльність працівників прокуратури, які полягають у тривалості розслідування справ; факт завдання йому такою бездіяльністю матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі стст.22, 23, 1174 ЦК.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової  особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за стст.1166, 1167, 1174 ЦК доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв’язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв’язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог ст.81 ЦПК є процесуальним обов’язком позивача.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст.24 КПК, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.

Статтею 303 КПК встановлено право оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

За правилом ч.2 ст.307 КПК, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов’язання припинити дію; 3) зобов’язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв’язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов’язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв’язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди працівниками прокуратури, причинний зв’язок між діями працівників прокуратури та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв’язку з його недоведеністю.

Права Особи 1, на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури в порядку, визначеному КПК.

Сам по собі факт, що ухвалами Хмельницького міськрайсуду від 10.11.2017 у справі №686/21916/17, від 7.11.2017 у справі №686/21525/17 та іншими було задоволено скарги Особи 1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю працівників прокуратури та настанням шкоди.

Такий висновок є аналогічним висновкам, викладеним у постановах ВС від 28.01.2019 у справі №686/7576/18, від 16.05.2019 у справі №686/20079/18 та інших, предметом розгляду яких були позовні заяви Особи 1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією та бездіяльністю органів державної влади.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної і матеріальної шкоди, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами ст.400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності перевірив наведені позивачем доводи і дав належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу приписів ст.400 ЦПК суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, ВС виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 ст.401 ЦПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову ХАС від 11.12.2018 — без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись стст.400, 401, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.