+38(048) 737-44-66

Фабула судового акту: Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року містить в собі багато новел та нових визначень, яких до його прийняття національне кримінальне процесуальне законодавство взагалі не знало.

Так, наприклад п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначає, що слідчим суддею є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу.

Одночасно згідно п. 22 вказаноъ норми судом є місцевий загальний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а також Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його підсудності цим Кодексом, а також апеляційний суд у випадку, передбаченому цим Кодексом.

Отже з аналізу вказаних норм випливає те, що законодавцем чітко визначено ці два суб’єкти, які хоча і відносяться до судової гілки влади, але ж наділені різними повноваженнями, а саме повноваженнями судового контролю (слідчий суддя) та вирішення справи по суті із постановленням остаточного рішення по суті справи.

У даній справі органом досудового розслідування кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Процесуальним керівником до суду було направлено клопотання в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України про необхідність вирішити долю речових доказів у кримінальному провадженні та винести ухвалу, якою зняти з них арешт, накладений ухвалою слідчого судді.

Вказане клопотання слідчий суддя не задовольнив.

На вказане рішення прокурором було подано апеляційну скаргу, однак апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки вказана ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

На згадане рішення прокурор подав касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що ухвала слідчого судді підлягала перегляду в апеляційному порядку, оскільки до повноважень слідчого судді не відноситься розгляд клопотання про долю речових доказів, поданого в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України. Зазначає, що прокурор звертався із таким клопотанням саме до суду, а не до слідчого судді, що мав врахувати апеляційний суд та, керуючись загальними засадами кримінального провадження, передбаченими ст. 7 ч. 1 п. 17, ст. 9 ч. 6, ст. 24 ч. 1 КПК України, переглянути ухвалу слідчого судді в апеляційному порядку.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами погодився.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за нормами ст. 100 ч. 9 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.

Однак, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, розгляд клопотання прокурора у кримінальному провадженні здійснив не суд, а слідчий суддя відмовивши у його задоволенні з підстави того, що у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування вже не здійснюється, а тому слідчий суддя не наділений повноваженнями щодо здійснення судового контролю цього кримінального провадження.

Джерело Протокол