Перший сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича, яким визнав положення другого речення частини четвертої статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі — Закон) такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).
У своєму клопотанні Плескач В.Ю. оспорював положення Закону, відповідно до яких інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Конституційний Суд, не надається.
Вирішуючи порушене в конституційній скарзі питання, Суд посилається на свої юридичні позиції та міжнародні нормативно-правові акти, з якими кореспондуються положення Конституції України.
КСУ наголошує, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісний зміст такого права.
У Рішенні зазначається, що відкритість визначено однією з головних засад діяльності Конституційного Суду України (стаття 2 Закону), яка забезпечується шляхом проведення публічного розгляду справ на пленарних засіданнях Сенату чи Великої палати Суду, надання доступу до публічної інформації Суду, оприлюднення на офіційному вебсайті всіх актів Конституційного Суду України за результатами конституційного провадження тощо.
Питання доступу до публічної інформації в Конституційному Суді України врегульовано статтею 42 Закону. Системний аналіз положень Закону вказує на те, що Суд є розпорядником як відкритої публічної інформації, так і інформації з обмеженим доступом.
Враховуючи визначені Законом вимоги до конституційної скарги та умови її прийнятності, скарга містить персональні дані особи (конфіденційну інформацію про особу) та, фактично, є результатом її інтелектуальної діяльності. У зв’язку з цим, тексти конституційних скарг не є публічною інформацією і не оприлюднюються на офіційному вебсайті КСУ. Таким чином, оспорювані положення Закону спрямовані на захист інформації з обмеженим доступом.
Відтак, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження, встановлене у другому реченні частини четвертої статті 42 Закону, ґрунтується на приписах закону, переслідує таку легітимну мету, як захист прав осіб, зокрема права на невтручання в особисте і сімейне життя, гарантованого статтею 32 Конституції України, та забезпечення конституційного принципу незалежності діяльності КСУ у ході реалізації ним своїх юрисдикційних повноважень.
Оспорюване законодавче обмеження також не є цензурою у сфері конституційного провадження, оскільки має тимчасовий характер і завершується одночасно із закінченням розгляду справи Конституційним Судом України.
Джерело Судово-Юридична Газета