Висновок ВС щодо визнання недопустимими доказів, зібраних під час досудового розслідування

Фабула судового акту: Як відомо, КПК України встановлює необхідність чіткого дотримання процесу, особливо з боку органів, що виконують функцію обвинувачення. Це забезпечує дотримання презумпції невинуватості та основоположних принципів кримінального судочинства. Адже в кримінальному процесі «на кону» стоїть не майно і не вирішення побутових питань, під час кримінального провадження вирішуються долі людей. І це не гучні слова, а реальність.

Отже, зваженість та правомірність рішень, дотримання прав та свобод людини у даному процесі набувають особливого значення.

На розгляді в суді перебувала кримінальна справа по обвинуваченню чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України – хуліганство із нанесенням тілесних ушкоджень спеціально пристосованим для цього предметом.

Події відбувались в м. Одесі в р-ні Аркадії — місці нічного життя курортного міста. Чоловік будучи на підпитку розбив скляну пляшку і загостреними краями шийки наніс пошкодження іншій особі під час конфлікту.

Вироком суду першої інстанції чоловіка визнано винним та засуджено до покарання.

Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі захисник посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, через недопустимі докази, на яких ґрунтується вирок, не відкриття стороні захисту окремих доказів, відсутність постанови про призначення групи прокурорів та про визнання особи в якості потерпілого.

ВС частково погодився із доводами касаційної скарги та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Мотивуючи своє рішення ВС зазначив, що застосування належної процедури «fair procedure» (у європейській системі), «dut procyes» (у американській системі) є одним із складових елементів принципу верховенства права, передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

При цьому, недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Із аналізу ст. 36, 37 КПК України вбачається, що визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.

Крім того, постанова прокурора має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, зокрема, бути виготовленою на офіційному бланку та підписаною службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах кримінального провадження або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень (така ж позиція була викладена ОП ККС ВС по справі № 754/7061/15 від 22 лютого 2021 року).

Також, ВС зауважив на тому, що Витяг з ЄРДР не може підміняти постанову прокурора, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує правові наслідки з уповноваження прокурора на ведення справи.

Джерело Протокол

Обшук у службовому кабінеті має відбуватись на підставі ухвали слідчого судді

Фабула судового акту: Під час проведення досудового розслідування кримінальних проваджень про злочини пов’язані із наданням або отриманням неправомірної вигоди, незаконним обігом наркотичних речовин або зброї найважливішим моментом є законність проведення слідчих дій під час яких фіксується самий факт вчинення кримінального правопорушення та вилучення предмету злочину. Адже у разі визнання згаданих слідчих (розшукових) дій такими, що проведено із порушеннями порядку встановленого кримінальним процесуальним законодавством їх результати судом із великою імовірністю будуть визнано недопустимими, що потягне за собою постановлення виправдувального вироку, який за словами Генерального прокурора є сором.

Однак, правоохоронці вперто порушують кримінальне процесуальне законодавство чим успішно користується сторона захисту.

Так, у даній справі посадову особу було виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. Апеляційний суд визнав виправдувальний вирок обґрунтованим.

Мотивуючи свої рішення суди послались, зокрема, на те, що огляд місця події, яким є службовий кабінет виправданого, був фактично його обшуком однак будь-якого дозволу слідчим суддею на проведення вказаної слідчої дії надано не було.

На вказані рішення прокурором було подано касаційну скаргу з тих мотивів, що вказаний кабінет не належить до володіння чи власності виправданого, а отже, відсутність ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в ньому не порушує нічиїх прав та не може бути підставою для визнання доказу недопустимим.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення не погодився.

Так, у своїй постанові ККС послався на те, що за нормами ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

При цьому обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч. 2 ст. 234 КПК України).

Одночасно відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Отже законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

З метою захисту прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні у системному тлумаченні ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання прокурора на те, що дозволу слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету, який на праві власності належить державі, не потребувалося, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця позиція суперечить положенням КПК України і практиці ЄСПЛ (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Пєєв проти Болгарії»).

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку виправданого щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що фактично у володінні посадовця здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів.

Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказує у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду.

Джерело Протокол

У підсистему «Електронний суд» додано нові шаблони заяв

ДП ІСС «Електронний суд» повідомило, що до переліку шаблонів заяв електронного кабінету користувача підсистеми «Електронний суд» додано нові шаблони та внесено зміни до існуючих шаблонів. Про це йдеться у пресслужбі ДП.

«Внесено зміни до шаблонів первинних заяв:

Позовна заява про стягнення заробітної плати (цивільне судочинство) – змінено категорію справи відповідно до загального класифікатора спеціалізацій суддів та категорій справ, актуалізовано приклад позовної заяви.
Позовна заява про стягнення суми індексації по заробітній платі (цивільне судочинство) – змінено категорію справи відповідно до загального класифікатора спеціалізацій суддів та категорій справ, актуалізовано приклад позовної заяви.
Заява про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України (цивільне судочинство (окреме провадження)) – додано крок «Інші учасники», актуалізовано приклад заяви та ставки судового збору.
Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю (цивільне судочинство (окреме провадження)) – додано крок «Інші учасники», актуалізовано приклад заяви та ставки судового збору, додано крок «Підтвердження».
Заява про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою (цивільне судочинство (окреме провадження)) – додано крок «Інші учасники», зокрема учасника «заінтересована особа», актуалізовано приклад заяви та ставки судового збору.
Заява про встановлення факту, що має юридичне значення (цивільне судочинство (окреме провадження)) – додано крок «Інші учасники» зокрема учасника «заінтересована особа»,, актуалізовано приклад заяви та ставки судового збору.
Додано нові шаблони вторинних заяв:

Клопотання про залишення заяви без розгляду (адміністративне судочинство).
Заява про видачу виконавчого документа (справи про адміністративні правопорушення).
Заява про видачу дублікату виконавчого документа (справи про адміністративні правопорушення)
Заява про видачу дублікату виконавчого документа (кримінальне судочинство)
Заява про видачу копії скороченого судового рішення (господарське судочинство).
Клопотання про залучення експерта (справи про адміністративні правопорушення)
Додаткові пояснення у справі (кримінальне судочинство).
Клопотання про долучення відео доказів (адміністративне, господарське, справи про адміністративні правопорушення, кримінальне, цивільне судочинство).
Клопотання про долучення аудіо доказів (адміністративне, господарське, справи про адміністративні правопорушення, кримінальне, цивільне судочинство).
Додаткові пояснення у справі (кримінальне судочинство)
Заява про відвід судді (кримінальне судочинство)
Пояснення (кримінальне судочинство)
Внесено зміни до шаблонів вторинних заяв:

Заява про виклик свідка (усі види судочинств) – приведено до норм чинного законодавства, змінено назву однотипну у всіх судочинствах.
Заява про заміну сторони її правонаступником (усі види судочинств) – приведено до норм чинного законодавства, змінено назву однотипну у всіх судочинствах.
Заява про видачу копії скороченого судового рішення (цивільне, адміністративне судочинство) – приведено до норм чинного законодавства, змінено назву однотипну у всіх судочинствах.
Клопотання про долучення доказів (адміністративне, господарське, кримінальне, цивільне судочинство) – змінено назву, актуалізовано приклад заяви.
Заява про видачу судового наказу (господарське судочинство) – виправлено приклад заяви відповідно до норм законодавства», — повідомили у ДП.

Джерело Судово-юридична газета

УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ. Обґрунтування виправдувальних вироків. Судова практика

адвокат Вадим Семенов

адвокат Вадим Семенов

Переконаний, що для належного захисту осіб адвокату обов’язково необхідно бути обізнаним щодо останньої судової практики щодо розгляду справ, схожих зі справою його клієнта.

Тому наводжу свою добірку судової практики виправдувальних вироків за статтею 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків).

 

Виправдувальний вирок від 08.10.2020 № 761/18549/15-к Шевченківський районний суд м. Києва

Доводи суду:

  1. У постановах Верховного Суду від 17.01.2018 р. у справі № 2а-9880/12/1370 та від 24.01.2018 р. у справах № 2а-11097/12/2070, № 2а-6341/12/2070 та № 826/3446/13-а зазначено, що факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними і такими, що не відповідають закону, зокрема вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнано в судовому порядку.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину перебуває за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Доказів того, що в судовому порядку приймалися рішення про визнання вказаної вище угоди недійсною, стороною обвинувачення суду не надано.

  1. Судовий експерт стверджує, що висновки документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з іншим підприємством підтверджуються за умов, що органом досудового розслідування встановлено факт відсутності реальних господарських операцій.

Але, недійсність (безтоварність) операцій з придбання товарів (робіт, послуг) не знайшла підтвердження під час судового розгляду.

  1. Твердження прокурора про відсутність у підприємства трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, використовуючи які можна здійснювати господарську діяльність, а також відсутність підприємств, які б здійснювали постачання товару (надання послуг, виконання робіт) не свідчить про недійсність (безтоварність) операцій з придбання підприємством товарів (робіт, послуг) у іншого підприємства, оскільки стороною обвинувачення не досліджена можливість залучення матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод з іншими контрагентами/суб’єктами господарювання.
  2. Будь-яких доказів, на підтвердження цих обставин та наявності умислу у обвинуваченого на використання завідомо неправдивих первинних фінансово-господарських документів під час складання бухгалтерського обліку та податковій звітності підприємства, суду не надано. Органом досудового розслідування не доведена обізнаність обвинуваченого про факт підроблення підпису від імені директора підприємства-контрагента, з яким був укладений договір.
  3. У рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви №46632/13 і №28671/14) Європейський суд з прав людини підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила — обмежуватися даними конкретного провадження.

Тому рішення суду в іншій справі, яким встановлено факт здійснення іншою особою фіктивного підприємництва, не є доказом на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК, відповідно до положень ст. 84 КПК.

 

Виправдувальний вирок від 21.10.2019 № 210/2250/13-к Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Доводи суду:

  1. Податкові повідомлення-рішення на підставі акту за результатами документальної позапланової виїзної перевірки підприємства не були прийняті контролюючим органом, та не були винесені, отже податкове зобов’язання не узгоджене. Оскільки не було податкових повідомлень-рішень, на підставі яких, якщо вони не оскаржені, накладається штраф, який при наявності грошових коштів на рахунку повинен бути вчасно сплачений, для того, щоб не було податкового боргу. Якщо штраф при наявності грошових коштів на рахунку не сплачений, саме тоді настає умисел на ухилення від сплати податків, за що передбачена кримінальна відповідальність. Отже підприємство не було боржником, а обвинувачений не мав податкового боргу, який необхідно було вчасно внести до державного бюджету.
  2. Стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б, що обвинуваченому при отриманні даних документів було відомо, що первинні документи підприємства-контрагента підписані не директором контрагента, а іншою особою, тим більше, жодним допустимим доказом, це не підтверджується.
  3. Суд прийшов до висновку, що податкова перевірка підприємства, результати якої оформлено Актом від 12.02.2013 року та судова економічна експертиза, що проводилась на підставі постанови слідчого, і результати якої викладено у Висновку судової економічної експертизи від 25.03.2013 року, проводились в умовах безпідставного неврахування первинної бухгалтерської документації по взаємовідносинам підприємства з контрагентами, що не відповідає завданням кримінального провадження, порушує принцип законності кримінального провадження шляхом штучного створення доказової бази обвинувального спрямування

 

Виправдувальний вирок від 15.02.2019 № 569/6727/15-к Рівненський міський суд

Доводи суду:

 

  1. Підприємство оскаржило податкові повідомлення-рішення до суду. Оскільки вищевказані податкові повідомлення-рішення скасовані судом, а по останній документальній перевірці товариства взагалі не виносилися, то сума грошового зобов’язання вважається неузгодженою, податкове повідомлення-рішення відповідно до п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України вважається відкликаною, а нарахована сума податків не є податковим боргом у розумінні п. п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу.
  2. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили здійснення товариством господарських операцій. Жоден з допитаних судом свідків не вказав на відомі йому факти умисного ухилення від сплати податків обвинуваченим.
  3. Наказ про проведення документальної перевірки, судом визнано протиправним та скасовано. Рішення набрало законної сили. Як наслідок сама перевірка та висновки акта є неналежним та недопустимим доказом, який за своєю правовою природою не створює жодних юридичних наслідків.

 

Виправдувальний вирок від 20.11.2018 № 361/2189/15-к Броварський міськрайонний суд

Доводи суду:

  1. Чинним законодавством України, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), тому зазначення таких висновків без будь-якого зв’язку з податковими зобов’язаннями суб’єкта підприємницької діяльності, донарахування визначених податковим органом податків — є намагання перебрати на себе функцій судової влади.
  2. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише судом. Однак в ході судового розгляду, прокурором не надано доказів, що вищевказані правочини визнані судом нікчемними та неправомірними і скасовані.
  3. Допитані в судовому засіданні свідки сторони обвинувачення не підтверджують обвинувачення особи в тому, що він достовірно знав, що операції фінансово-господарської діяльності, щодо придбання робіт, послуг у підприємства-контрагента не відповідають дійсності
  4. Наявність довідки податкової про відсутність податкової заборгованості свідчить про відсутність події злочину.
  5. Рішенням адміністративного суду податкові повідомлення- рішення визнанні протиправними та скасовані

 

Виправдувальний вирок від 22.10.2018 № 325/22/14-к Приазовський районний суд

Доводи суду:

  1. Постановами адміністративного суду скасовані податкові повідомлення-рішення
  2. Згідно довідки від 12.02.2013 року № 261, яка містить підписи заступника начальника — начальник Приазовського відділення Приморської МДПІ та старшого державного податкового інспектора сектору погашення податкового боргу та скріплена печаткою Приморської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, платник податків станом на 11 лютого 2013 року не має заборгованості зі сплати податків, зборів
  3. Експерт прийшов до висновку про можливе не нарахування та несплату податків обвинуваченим лише при умові доведеності безтоварних операцій з відповідними підприємствами-контрагентами. А оскільки безтоварність операцій між зазначеними суб’єктами господарської діяльності не знайшла підтвердження в ході судового розгляду, висновки експерта про несплату податків не може бути прийняті судом до уваги.
  4. Свідки підтвердили факти здійснення господарських операцій
  5. Судом встановлено, що всі придбані товарно-матеріальні цінності були своєчасно та у повному обсязі оприбутковані. Крім того, чинне законодавство не зобов’язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
  6. З ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
  7. Будь-яких доказів на підтвердження цих обставин та наявності умислу у обвинуваченого на використання завідомо підроблених документів, внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційних документі, які він надавав до податкових органів, суду не надано.
  8. У справі Булвес А.Д. проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податку. Тобто, добросовісний платник податку не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Таким чином, на обвинуваченого, не може покладатися відповідальність за те, що первинні бухгалтерські документи з боку його контрагентів підписані не тими особами, які в них зазначені.

Інші проаналізовані виправдувальні вироки схожі вищезазначеним.

Таким чином, резюмуючи, можна зробити висновок, що в більшості випадків суди в основу виправдувальних вироків вкладають на наступне:

  • наявність рішень адміністративних судів про скасування податкових повідомлень-рішень;
  • покази свідків про реальність господарських операцій;
  • висновки судово-економічних експертиз щодо несплачених сум податків складаються за «умови доведення фіктивності господарських операцій»;
  • оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише судом. Податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними);
  • рішення суду в іншій кримінальній справі, яким встановлено факт здійснення іншою особою фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), не є доказом на підтвердження винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу;
  • добросовісний платник податку не має зазнавати негативних наслідків через порушення податкового законодавства з боку його контрагентів;
  • відсутність умислу у обвинуваченого на використання завідомо неправдивих первинних фінансово-господарських документів;
  • відсутність у підприємства заборгованості зі сплати податків, зборів (довідка податкової).

 

автор Вадим Семенов

адвокат, старший партнер АО «ALGIZ»

Ссылка на подделку доказательств, которая не имеет надлежащего подтверждения, не является вновь открывшимся обстоятельством: ВС

Одна только ссылка, без подтверждения надлежащими доказательствами, на подделку заключения эксперта и фальсификацию следователями доказательств в уголовном производстве не может быть основанием для отмены приговора по вновь открывшимся обстоятельствам. Соответствующий вывод сделала коллегия судей Уголовного суда ВС по делу № 523/13878/19, сообщила пресс-служба ВС.

Верховный Суд оставил без удовлетворения кассационную жалобу осужденного, который обжаловал определение райсуда об отказе в удовлетворении его заявления о пересмотре по вновь открывшимся обстоятельствам приговора этого же суда и определения апелляционного суда об оставлении без изменений судебного решения местного суда.

Осужденный считал вновь открывшимся обстоятельством фальсификацию материалов уголовного производства, в частности протоколов осмотра места происшествия и схем к ним, протокола следственного эксперимента и, как следствие, предоставление экспертами ложных выводов.

Верховный Суд указал, что согласно процедуре пересмотра судебных решений по вновь открывшимся обстоятельствам основанием его осуществления является одна из определенных в ч. 2 ст. 459 УПК обстоятельств, которая на момент подачи соответствующего заявления подтверждена надлежащими средствами доказывания.

Поскольку за заведомо ложное заключение эксперта, представление заведомо недостоверных или поддельных доказательств в ст. 384 УК предусмотрена уголовная ответственность, то надлежащим средством доказывания существования изложенных в заявлении осужденного обстоятельств следует считать процессуальное решение по результатам осуществления уголовного производства, которым было бы установлено соответствующие факты.

Однако должного подтверждения доводов в части подделки заключения эксперта и фальсификации (подделки) следователями доказательств в этом уголовном производстве осужденный суду не предоставил. Результатов осуществления уголовных производств по указанным фактам материалы производства не содержат.

Вместе с тем данные, указанные в протоколах осмотра места происшествия и схемах к ним, протоколе следственного эксперимента, и выводы экспертов были предметом непосредственного судебного исследования, о разногласиях между утверждениями стороны защиты и данными указанными в протоколах и схемах к ним были известны как суду, так и сторонам судебного производства, а потому в силу предписаний ч. 2 ст. 459 УПК Украины сами собой ссылки на внесение недостоверных данных в указанные доказательства не могут быть основанием для пересмотра судебного решения по вновь открывшимся обстоятельствам. При этом следственный эксперимент в уголовном производстве был проведен с участием осужденного и его защитника и любых заявлений и замечаний от них не поступало.

Источник ЮРЛИГА