За апеляційною скаргою партнера АО ALGIZ Михайла Кузьменка скасовано підвищення тарифів у м. Білгород-Дністровський

Михайло Кузьменко, адвокат, партнер АО ALGIZ

За апеляційною скаргою партнера ОА ALGIZ Михайла Кузьменка П’ятий апеляційним адміністративним суд 15.01.2020 ухвалив постанову про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради VII скликання від 29.03.2019 року № 109 «Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем)».

Підставою такого рішення є порушення процедури зміни тарифів та недоведення відповідачем їх економічної обґрунтованості.

Суд встановив, що дане рішення є нормативно-правовим актом, а відтак позивач, якими є фізична особа, має право на його оскарження, оскільки його дія поширюється на позивача та безпосередньо впливає на його законні права та інтереси.

Проаналізувавши Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, суд встановив, що суб’єкту господарювання не надано право обирати лише один варіант доведення інформації до відома споживачів про намір здійснити зміну тарифів, а визначено кілька способів доведення такої інформації, які, за наявності (і це стосується лише веб-сайтів), повинні бути використані суб’єктом господарювання.

Такий висновок слідує з пункту 2.3 Порядку, який при визначенні способів доведення інформації про зміну тарифів до споживачів не містить сполучника «або».

Зазначені положення Порядку, перш за все, направлені на дотримання принципів державного регулювання цін/тарифів, зокрема, принципів відкритості, доступності та прозорості їх структури для споживачів та суспільства, можливості викласти свої зауваження.

У порушення вимог даного Порядку КП «Білгород-Дністровськводоканал» розмістило інформацію про зміну тарифів лише на веб-сайті Білгород-Дністровської міської ради, що в розумінні Порядку не є достатнім.

Зазначене, на думку колегії суддів, є грубим порушенням Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Порядку № 390.

Крім того, оприлюднена інформація не містила у собі всіх відомостей, які повинні бути доведені до споживачів. Відсутні відомості щодо прибутку підприємства та податку на додану вартість; при обґрунтуванні причин зміни тарифу не зазначено відсоток відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу.

На порушення вимог пункту 42 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, пункту 32 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання холодної води, водовідведення, відповідачем не надано доказів проведення аналізу структури тарифів в частині відповідності/невідповідності фактичних витрат, понесених на надання відповідного обсягу послуг протягом планового періоду, та витрат, які було враховано у встановлених тарифах.

Опублікований разом зі проектом рішення аналіз не відповідає за критеріям аналізу, який повинен бути здійснений уповноваженим на затвердження тарифів органом.

Виконавчим комітетом  Білгород-Дністровської міської ради не було дотримано строків оприлюднення проекту оскаржуваного рішення, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації». Замість 20 робочих днів, проект був опублікований тільки за 4 календарні дні.

Ухвалюючи постанову суд послався на позицію Верховного суду стосовно незаконності рішень органів місцевого самоврядування, які встановлюють тарифи для населення без дотримання встановленої законодавством процедури розробки та прийняття таких актів, зокрема, врахування інтересів осіб, щодо яких такі тарифи будуть застосовуватися (постанова від 20.02.2019 у справі № 812/1177/18; постанова від 25.10.2019 у справі № 591/1519/15-а).

Цікаво, що Верховний суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 278/128/16-а дійшов до висновку, що за своєю правовою природою рішення про встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення є регуляторним актом, а відтак він повен бути розроблений, розглянутий, прийнятий та оприлюднений відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Проте П’ятим апеляційним адміністративним судом при ухвалені рішення вказана правова позиція застосована не була, а оскаржуване рішення перевірялось на відповідність положенням Порядку № 390.

Рішення виконавчого комітету втратило чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Работодателя, задержавшего зарплату, хотят заставить уплатить пеню

Минсоцполитики разработало проект Закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усиления защиты прав работников на своевременную и в полном объеме выплату заработной платы в случае неплатежеспособности работодателя».

Указанным законопроектом предусмотрено усилить защиту прав работников в случае нарушения сроков выплаты зарплаты. Предложено:

— обязать работодателя уплатить работнику пеню в размере учетной ставки Нацбанка за каждый день задержки свыше 15 дней;

— дать право работнику временно прекратить выполнение работы в случае задержки выплаты зарплаты, полагающейся работнику, на срок свыше 15 дней;

— выплатить работнику компенсацию в размере трех среднемесячных зарплат (за последние 12 месяцев) в случае возбуждения дела о банкротстве работодателя или прекращении трудового договора в случае увольнения работника до возбуждения указанного дела.

Сейчас проект Закона направлен на согласование в заинтересованные органы исполнительной власти и сторонам социального диалога.

Источник ЮРЛИГА

Уточнено процедуру офіційного опублікування нормативно-правових актів

Чи можна закон опублікувати, не оприлюднюючи? А навпаки? Над такими питаннями замислилися народні обранці й врешті-решт ухвалили закон, що уточнює процедуру офіційного опублікування нормативно-правових актів.

Власне, якихось революційних новацій він не містить. Певною мірою завдяки тому, що Головне науково-експертне управління вчасно звернуло увагу на двозначність, що від початку закладалася авторами документа. Адже проект «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення офіційної публікації законів України та інших нормативно-правових актів» (№6518) містив норму, що фактично ототожнювала опублікування та оприлюднення таких актів.

Зокрема, нова ст.211 закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» передбачала, що «доведення до відома населення законів України та інших нормативно-правових актів здійснюється шляхом їх офіційного оприлюднення (опублікування)». Причому таке оприлюднення могло відбуватися не лише у державних чи офіційних друкованих виданнях, а й шляхом «висвітлення аудіовізуальними засобами масової інформації, розміщення на офіційних веб-сайтах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також у інший спосіб, визначений законом».

Як зауважили експерти, на практиці це могло б призвести до суперечності з приписами ч.3 ст.57 Конституції. Ця норма встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов’язки громадян і не були доведені до відома населення, є нечинними.

Відтак, указують експерти, доведення акта до загального відома є передумовою набрання ним чинності. Адже тільки тоді можна вважати, що суб’єкти суспільних відносин обізнані щодо прав, обов’язків чи відповідальності, які встановлюються у таких актах. І хоча незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, обов’язок держави полягає в тому, аби довести зміст нового акта до загального відома.

Дотепер це відбувалося шляхом опублікування в загальнодоступних друкованих виданнях. Окрім цього, нормативні акти друкувалися в офіційних виданнях органів влади. Натомість пропонована ст.211 згаданого закону допускала двозначність: нібито для набрання чинності законом можна довести його до загального відома не лише шляхом офіційного опублікування, а й будь-яким іншим із перелічених способів.

Урешті-решт з тексту, схваленого на цьому тижні в цілому, усунули двозначність, розмежувавши офіційне опублікування як момент відліку для набрання чинності актом та оприлюднення як спосіб доведення його змісту до відома населення. Тож у силу ст.94 Конституції принаймні закони не можуть набувати чинності раніше від дня їх опублікування, незалежно від факту офіційного оприлюднення.

Втім, можливість доводити нововведення довідома населення в аудіовізуальній формі залишилася. Адже, знову ж таки, факт опублікування акта де-юре не вважається тотожним оприлюдненню, на чому, власне, наголошували й у профільному комітеті. Тобто публікація визначає дату набуття чинності, але мають бути виконані умови щодо оприлюднення.

Також уточнюється, що в разі виявлення невідповідностей електронної та друкованої версій законів та актів парламенту відповідні виправлення обов’язково вносяться до тексту акта в базі даних «Законодавство України». Тобто будь-які суперечки щодо автентичності тексту заздалегідь вирішені на користь паперової версії.

До речі, експерти нагадали нардепам, що давно час прийняти закон про нормативно-правові акти. Адже востаннє спроба схвалити такий документ робилася 10 років тому. Саме в ньому слід було прописати процедуру підготовки, ухвалення, підписання, опублікування та оприлюднення всіх нормативно-правових актів.

Адже, наприклад, рішення Конституційного Суду набувають чинності до того моменту, як стануть відомі населенню, — з дня ухвалення. Бо останнім часом КС навіть відмовився від практики їх оприлюднення у формі зачитування. Хоча на підставі цих актів можуть втрачати чинність положення тих самих законів, що визначають права та обов’язки громадян.

Джерело Закон і Бізнес