Гарантії адвокатської діяльності: досвід окремих країн Західної Європи

19 грудня 1992 року був прийнятий Закон України «Про адвокатуру», що заклав фундамент розбудови адвокатури України як незалежної нституції, були визначені основні питання організації і функціонуван ня адвокатури, які були суттєво розвинуті в Законі України «Про адво­катуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року. Із самого початку на законодавчому рівні були не лише визначені права та оов’язки адвокатів, але й закріплені гарантії адвокатської діяльності, оскільки бесперечно, що фактичне забезпечення реалізації прав адво­ ката з надання професійної правничої допомоги досягається, насампе­ред, створенням необхідних умов у країні, доповнених спеціальними юридичними засобами, особливе місце серед яких займають гарантії діяльності адвокатів.

Олександр Козлов,
управляючий партнер АО «ALGIZ»

Чинне законодавство України, в тому числі й про адвокатуру та ад­вокатську діяльність, зокрема, і в частині, що стосується гарантій адво­катської діяльності, перманентно вдосконалюється, робляться спроби і його цілковитого оновлення, про що свідчить відносно нещодавно вне­сені на розгляд Верховної Ради України відповідні законопроекти № 9055, 9055-1,9055-2.У зв’язку з цим,  привертає увагу питання щодо визначення гарантій адвокатської діяльності у так званих  країнах із розвинутими демократичними традиціями, зокрема, Західної Європи.

Насамперед слід вказати, що проаналізовані нами, наприклад, за­конодавства про адвокатуру Франції, Іспанії, Італії  свідчать, що вони не містять згрупованого переліку гарантій адвокатської діяльності, який міститься в статті 23 чинного Закону України «Про адвокатуру та адво­катську діяльність».Найважливішою гарантією вказаних країн розглядається незалеж­ність адвокатської професії, значна увага приділяється також збережен­ню професійної таємниці.

Зокрема, адвокати в Іспанії відповідно до ст. 542.3 Органічного за­кону 1985 року зобов’язані зберігати професійну таємницю, водночас при цьому забороняється їх допит відносно «всіх справ або новин, про які вони дізнаються в процесі здійснення своєї професійної діяльності».В  законодавстві Іспанії також наголошується, що адвокати є незалеж­ними, не допускається зовнішній контроль, вплив, тиск на процес ви­конання професійних обов’язків. 1.1. Бригадін зауважує, що як проголо­ шено в Етичному кодексі, в правовій державі інтелектуальна і моральна незалежність адвоката в Іспанії є настільки ж істотною умовою, як і незалежність суду; незалежність, яку адвокат повинен зберігати постій­но, представляє гарантію того, що інтереси клієнта захищаються об’єктивно.

Згідно зі статтею 3 Закону Італії «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 31 грудня 2012 року  «здійснення діяльності адвоката повинно базуватися на самостійності та незалежності професійних дій та інтелектуального міркування». Так само міститься для адвокатів обов’язок зберігати професійну таємницю та закріплена заборона на до­пит «працівників і співробітників, навіть випадкових, адвоката, а також для тих, хто проводить навчання в той же час, стосовно фактів і обставин, які вони дізналися у своїй якості або внаслідок проведеної діяльності» (стаття 6). Доречі, таке коло осіб заслуговує на увагу, оскільки вітчиз­няним законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, окрім безпосередньо адвоката, забороняється допит стажиста, помічника адвоката та осіб, які перебувають з адвокатом у трудових відносинах, при цьому взагалі на згадуються інші можливі суб’єкти, наприклад, студенти, які можуть проходити ознайомчу чи виробничу практику в офісі адвоката.

Відповідно до п. 2 .1. Національного Регламенту адвокатської ді­яльності у Франції від 31 грудня 1971 року (із змінами)  професійна таємниця (саме такий термін використаний у французькому законодав­ стві — прим, авт.) включає будь-які питання, пов’язані з наданням порад або захистом, а також будь-які допоміжні матеріали — матеріальні або нематеріальні (папір, факс, електронна пошта тощо). Цікавим також є те, що до змісту професійної таємниці також віднесені, окрім іншого, «інформація, запитана встановленими законом аудиторами або будь-якими третіми особами (інформація, яку адвокат може повідомити тільки своєму клієнту)», а також «імена клієнтів і щоденник адвоката» (п. 2.2 вказаного Регламенту). Водночас, із останнього можливе ви­ключення, зокрема, «у публічних або приватних тендерних процедурах і присудження публічних контрактів адвокат може згадати іменні по­силання одного або декількох своїх клієнтів за умови їх явної і попе­редньою згоди».

Отже, аналіз законодавства про адвокатуру та адвокатську діяль­ність в окремих країнах Західної Європи є досить корисним, оскільки дозволяє з’ясувати, чи є національне законодавство з розглядуваних питань прогресивним, або ж воно потребує свого вдосконалення, що є особливо актуальним на тлі проведення  активних законопроектних робіт з вдосконалення законодавства про адвокатуру.