За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю, -ВП ВС

Фабула судового акта: Позивачем і цій стала первинна профспілкова організація Державного підприємства в особі профспілкового комітету, який просив господарський суд зобов’язати відповідачів — Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Фонд державного майна України вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні Державного підприємства та визнання недійсним в частині наказ зазначеного.

Ухвалою господарського суду міста провадження у справі було припинено у зв’язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Втім, апеляційний господарський суд цю ухвалу скасував і справу направив для продовження розгляду, зазначивши, що оскільки позов заявлено в інтересах трудового колективу, а не в інтересах кожної окремої фізичної особи, справа повинна розглядатись саме господарським суд.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з позицією апеляційного суду, але при цьому сформувала правову позицію наступного змісту.

Ст. 25 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об’єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації. Втім, професійна спілка може представляти фізичну особу — члена трудового колективу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності).

Трудовий колектив не має статусу юридичної особи і не може виступати учасником господарського або цивільного процесу. Відповідно, професійна спілка не може виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі, а при зверненні з позовом в інтересах трудового колективу має вважатись такою, що діє від власного імені.

І на завершення, — 11 грудня 2018 року місцевий господарський суд в задоволення позову відмовив повністю, зазначивши, зокрема, що необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи — позивача у справі. За наведених обставин, суд зазначив, що профспілка не є суб’єктом корпоративних правовідносин, оскільки вказані правовідносини виходять за межі трудових та пов’язаних з ними соціально-економічних відносин, повноваження щодо яких покладено на профспілку відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на це суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв’язку з їх безпідставністю та недоведеністю, ненаданням позивачем належних доказів, які б свідчили, що відповідачі порушили його право чи охоронюваний законом інтерес.

Відомості про розгляд справи судом апеляційної інстанції ще не оприлюднені, що не впливає на важливість висновку Великої Палати Верховного Суду.

Джерело Судово-Юридична Газета

 

 

ВП ВС висловилась щодо оформлення прав на земельну ділянку

Якщо особа стверджує про порушення прав, спричинене рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вважає неправомірними, і наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення цивільних прав та інтересів чи пов’язані з реалізацією майнових або особистих немайнових прав та інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №706/563/15-а і вважає, що відступати від нього немає підстав.

Фізична особа — підприємець звернулася до господарського суду з позовом до Теребовлянської міської ради Тернопільської області про визнання незаконними (протиправними) дій стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової будівлі, власником якої є позивачка, а також визнання укладеним договору оренди земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі.

Спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловим приміщенням, що перебуває у власності позивачки, яка зацікавлена в оформленні права користування ділянкою в розмірі, необхідному для обслуговування об’єкта нерухомого майна (для комерційного використання), шляхом укладення договору оренди. Суди попередніх інстанцій не врахували, що ніхто інший, крім власника цього об’єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається, зокрема, у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Відповідно до зазначених правових норм власник споруди має право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

ВП ВС зазначила, що предметом спору в цій справі є бездіяльність відповідача щодо оформлення з позивачем відносин користування земельною ділянкою. Позов пред’явлений з метою захисту саме цивільних права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства. Спір у справі з огляду на суб’єктний склад сторін і характер спірних правовідносин належить до юрисдикції господарських судів.

Позовні вимоги про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов’язані між собою, і від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.

Джерело Судово-Юридична Газета

 

Суд не может пересмотреть решения собраний судей

Большая Палата Верховного Суда определила, что суд административной юрисдикции не имеет права рассматривать дело касаемо обжалования решений собрания судей.

В постановлении от 20 марта 2019 года по делу № № 804/4177/17 указано, что соответствующие жалобы рассматриваются самим органом судейского самоуправления согласно Закону № 1402 — VIII «О судоустройстве и статусе судей» и внутреннему акту, регламентирующему деятельность такого органа.

Разъяснено, что по делу ЕСПЧ «Трегубенко против Украины» Пленумом Верховного Суда Украины было отменено окончательное и обязательное судебное решение, вынесенное в пользу заявителя в порядке надзора. ЕСПЧ отметил, что Верховный Суд Украины свел на нет все судебное разбирательство, которое завершилось принятием окончательного и обязательного решения, и потому нарушил принцип res judicata относительно решения, которое, кроме того, уже было частично исполнено.

Закон определяет на собрании судей соответствующего суда обсуждается вопрос внутренней деятельности этого суда и принимаются коллективные решения по обсуждаемым вопросам. Собрание судей районного суда как орган судейского самоуправления, обсуждающее вопрос внутренней деятельности суда и принимающее коллективные решения по обсуждаемым вопросам, не является субъектом властных полномочий в понимании пункта 7 части первой статьи 3 КАС в редакции, действующей на время принятия обжалованных решений, и пункта 7 части первой статьи 4 КАС в редакции, действующей с 15 декабря 2017 года.

«Установленная правовая природа деятельности органа судейского самоуправления делает невозможным осуществление судебного разбирательства относительно признания незаконным и отмене его решения, а потому указанный иск не может рассматриваться в судах», — указано в постановлении Большой Палаты.

Источник ЮРЛИГА

 

 

Убытки предприятию, лишившемуся имущества по вине полиции, возмещаются из Госбюджета

Большая Палата Верховного Суда взыскала из Государственного бюджета Украины больше 4 млн грн в пользу ООО в качестве возмещения убытков и упущенной выгоды, понесенных в связи с бездеятельностью полиции, которая не вернула в полном объеме и своевременно изъятый товар после отмены ареста.

В соответствующем постановлении от 12 марта 2019 года по делу № 920/715/17 изложено следующее заключение относительно применения норм права.

Вопрос наличия между сторонами деликтных обязательств и гражданско-правовой ответственности за причиненный вред находится в плоскости гражданских правоотношений потерпевшего и государства, которые не регулируются нормами УПК Украины, а хозяйственный суд самостоятельно устанавливает наличие или отсутствие состава гражданского правонарушения, ставшего основанием для взыскания вреда, оценивая предоставленные сторонами доказательства.

Большая Палата согласилась с заключением апелляционного суда в части невыполнения государством определенной законом обязанности вернуть имущество: государство в спорных правоотношениях не предоставило никаких гарантий возвращения имущества, не установило срока его возвращения, в связи с чем наличествуют основания для взыскания из Государственного бюджета Украины причиненных истцу убытков.

Необходимым основанием для привлечения органа государственной власти к ответственности в виде взыскания убытков является наличие трех условий:

1) неправомерные действия этого органа,

2) наличие вреда,

3) причинная связь между неправомерными действиями и причиненным вредом.

Доказать наличие этих условий должен истец, обратившийся с иском о взыскании убытков на основании статей 1173 и 1174 Гражданского кодекса Украины.

Лицом, ответственным перед потерпевшим за вред, причиненный органами государственной власти, их должностными и служебными лицами, в соответствии с положениями ГК, и ответчиком по делу является государство, которое осуществляет гражданские права и обязанности через органы государственной власти в пределах их компетенции, установленной законом.

По этому делу прокурор не учел того, что спорные деликтные правоотношения возникли в связи с утратой временно изъятого имущества, то есть, из-за действий, которые не опосредуются регулированием УПК Украины, и ошибочно утверждал о необходимости предварительного судебного решения, которым должна быть установлена противоправность соответствующих действий, решений или бездеятельности государственного органа при осуществлении уголовного производства как основании для возмещения вреда.

Вместе с тем, Большая Палата указала на отсутствие оснований возмещения из Госбюджета вытребованных 10 млн убытков, взысканных судом за неисполнение договора поставки, поскольку имущественные потери от предпринимательской деятельности, обусловленные договорными обязательствами сторон, не могут полагаться на государство по одному лишь факту их наличия в любом случае (а должны быть доказаны истцом).

Источник ЮРЛИГА

 

 

Суды должны учитывать последнюю позицию Большой Палаты, а не ссылаться на постановления, которые не перечислены при отступлении

Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 755/10947/17 разъяснила, что независимо от того, перечислены ли все постановления, в которых изложена правовая позиция, от которой отступила Большая Палата, суды во время решения тождественных споров должны учитывать именно последнюю правовую позицию Большой Палаты.

Нельзя применять аналогичные заключения Верховного Суда Украины, изложенные в его решениях, принятых по результатам рассмотрения других судебных дел, независимо от того, перечислены ли в соответствующем постановлении Большой Палаты все решения ВСУ, в которых изложена правовая позиция, от которой отступила Большая Палата.

Эти заключения изложены в постановлении от 30 января 2019 года, которым Большая Палата отступила от правовых заключений, изложенных в постановлениях Верховного Суда Украины от 25 апреля 2017 года в деле № 21-3197а16 и Большой Палаты от 14 марта 2018 года в деле № 619/2019/17 о том, что по делам об обжаловании решений о государственной регистрации прав и их обременений, которыми проведена государственная регистрация права частной собственности на имущество на основании договоров ипотеки спор о праве отсутствует, а исследованию подлежат исключительно властные, управленческие решения и действия государственного регистратора, который в пределах спорных правоотношений действует как субъект властных полномочий, потому спор является публично-правовым и относится к юрисдикции административных судов. БП разъяснила, что указанная категория дел относится к спорам относительно права на предмет ипотеки, то есть права гражданского, следовательно должна рассматриваться судами хозяйственной или гражданской юрисдикции в зависимости от субъектного состава сторон спора.

Спор был связан с реализацией ипотекодержателем своих прав на предмет ипотеки, процедура которой предусматривает их осуществление лишь при участии нотариуса (государственного или частного) или государственного регистратора, действия которого обжаловались опосредствовано из-за неправомерности действий ипотекодержателя.

Таким образом, суды предыдущих инстанций ошибочно сочли, что указанный спор возник с участником публично-правовых отношений и касается его управленческих решений и действий как субъекта властных полномочий, а потому этот спор надлежит рассматривать в порядке административного судопроизводства и пришли к неправильному заключению о закрытии производства по делу, оставив вне поля зрения то, что спорные правоотношения связаны с регистрацией имущественных прав, возникших на основании договорных отношений между истцом и третьим лицом по делу, которое не заявляет самостоятельных требований, непосредственно влияют на гражданские права указанных субъектов относительно недвижимого имущества, а требования к частному нотариусу вытекают (являются производными) именно из гражданских правоотношений и связаны с их реализацией.

Источник ЮРЛИГА