Ухвали про забезпечення позову — прямий шлях до дисциплінарного стягнення

Суддя вважав, що забезпечувати позов можна на будь-якій стадії розгляду справи, і захищав передусім інтереси позивача. Проте, як установила апеляційна інстанція, законник порушував майнові права іншого суб’єкта.

Безпідставне забезпечення

Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу, відкриту за скаргою на дії Віталія Колядова зі Старобільського районного суду Луганської області. Серед іншого заявник звинувачував суддю в тому, що той фактично позбавив підприємство прав на подання доказів. Водночас у трьох ухвалах не було зазначено мотивів забезпечення позову.

Пізніше, у квітні минулого року, громадянин звернувся до дисциплінарного органу з проханням залишити скаргу без розгляду, а вже в цьому році надіслав нотаріально

завірену заяву про відкликання скарги. Проте, оскільки за регламентом ВРП відмова від скарги не є підставою для закриття провадження, дисциплінарний орган усе ж занурився в аналіз обставин справи.

Було легко спрогнозувати, що на засідання ДП скаржник не з’явиться. Тим часом адвокат служителя Феміди вказав на незаконність скарги, що, як він стверджував, і стало підставою для прохання повернути її. Також представник судді клопотав про надання часу на підготовку заперечень, але члени ВРП, напевне, квапились із закриттям справи, бо вирішили, що 3 місяців після відкриття провадження має бути достатньо для ознайомлення.

Щоправда, члени палати знову вдалися до аналізу змісту ухвал. І не побачили обґрунтування, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення. Мовляв, з ухвал незрозуміло, із чого саме виходив суд, задовольняючи клопотання. Крім того, як з’ясувалося, служитель Феміди виніс ухвалу у справі про стягнення боргу, яка не перебувала в його провадженні.

Відзначили члени ДП і той факт, що суддя протягом 4,5 місяця не вирішив питання про об’єднання цивільних справ у одне провадження.

Усе це дало підстави для висновку (№152/1дп/15-21), що законник порушив вимогу щодо загальної справедливості судового процесу.

Спір, який нікого не цікавив

У письмових поясненнях суддя зазначав, що скаржник дійсно неодноразово вказував на відсутність у матеріалах доказів, які б підтверджували наявність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду.

Проте, на думку В.Колядова, скаржник не врахував положень ч.2 ст.149 Цивільного процесуального кодексу про те, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суддя керувався виключно положеннями стст.149, 150 ЦПК. Тому іншою ухвалою відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позовних вимог.

Щодо об’єднання справ В.Колядов пояснював: не допустив порушення закону, бо вирішив в одній зі справ тільки процедурні питання.

Також законник наголошував, що прийняті ним рішення дублювали ухвалу слідчого судді від 14.05.2019 у межах кримінального провадження, якою накладено арешт на рухоме та нерухоме майно товариства, та ухвалу Господарського суду Луганської області, яка забороняє загальним зборам ТОВ приймати рішення про зміну складу учасників, державним реєстраторам — здійснювати реєстрацію змін до установчих документів.

Натомість нова ухвала вже скасувала заходи забезпечення позову. А згодом позов до товариства про стягнення боргу залишено без розгляду у зв’язку з неодноразовими неявками сторін на засідання. Свої пояснення суддя підкріпив постановою Луганського апеляційного суду, яка залишала без змін його ухвалу. Тож з огляду на викладене законник уважав, що скарга є безпідставною та необґрунтованою.

Порушені майнові права

Проте, як також установив дисциплінарний орган, у перебігу подій мали місце й інші висновки апеляційної інстанції. Зокрема, Луганський АС раніше констатував, що ухвалами Старобільського райсуду про забезпечення позову порушуються права особи як власника корпоративних прав ТОВ.

В іншій постанові апеляційна інстанція зазначала, що були порушені права особи як власника ділянки. Зокрема, суддя наклав арешт на землі, які перебувають у суборенді відповідача, тобто на майно, яке не належить товариству.

Крім того, В.Колядов наклав арешт і на врожай з орендованих ділянок і кошти на банківських рахунках та в касі — у межах сум можливих стягнень. Також заборонив використовувати майно, чим унеможливив господарську діяльність товариства, а ще зобов’язав передати врожай з орендованих ділянок на зберігання позивачу, хоча такий вид забезпечення позову ст.150 ЦПК не передбачає. Далі володар мантії зобов’язав позивача зберегти врожай шляхом зібрання, хоча той у заяві й не зазначав такого способу.

Усе це, на думку ДП, доводило, що В.Колядов порушив право відповідачів на мирне володіння майном, а також права людини. Він брав до уваги лише інтереси позивача й забезпечив позов несумірно з позовними вимогами, наголосили в апеляційній інстанції.

Не вбачаючи умисності в діях судді та беручи до уваги його характеристику, ДП все ж вирішила покарати винуватця суворою доганою з позбавленням права на отримання доплат протягом 3 місяців.

Тобто дисциплінарний орган продовжує дотримуватися практики накладання стягнень фактично з підстав скасування судового рішення. Хоча можна припустити, що в цьому випадку скарга подавалася з метою спонукати суддю до рішення про відмову в задоволенні позову. Коли ж бажаного було досягнуто (хоч і не без допомоги позивача, який не з’являвся в суд), у скаржника, напевне, зникла необхідність підтримувати свої звинувачення.

А загалом ухвали про забезпечення позову — прямий шлях до дисциплінарного стягнення. Адже судова практика така, що завжди вища інстанція може обґрунтувати як сумірність, так і несумірність ужитого заходу.

Джерело Закон і Бізнес

Актуальная практика ВС относительно защиты права собственности: разъяснение судьи КХС ВС

Судья КХС ВС рассказал об актуальных правовых заключениях Верховного Суда по спорам о праве собственности. Об этом судья-спикер судебной палаты для рассмотрения дел относительно земельных отношений и права собственности Кассационного хозяйственного суда в составе Верховного Суда Юрий Чумак рассказал на практикуме «Судебная защита права собственности: практика Верховного Суда», сообщила пресс-служба ВС.

В частности, он раскрыл следующие вопросы:

Об исключительной подсудности, предусмотренной ч. 3 ст. 30 ХПК, относительно территориальной юрисдикции хозяйственных споров, касающихся как правового режима недвижимого имущества, так и других прав и обязанностей, связанных с недвижимым имуществом, говорится в постановлении БП ВС от 7 июля 2020 по делу № 910/10647/18.

Правовые отношения в сфере государственной регистрации вещного права, возникающие между субъектом обращения за такой услугой и субъектом, уполномоченным осуществлять соответствующие регистрационные действия, определены в постановлениях БП ВС от 28 августа 2019 по делу № 752/8287/18 и от 21 августа 2019 по делу № 520/2834/17.

На том, что государственная регистрация не является способом приобретения права собственности, а лишь составляет средство подтверждения фактов приобретения прав на недвижимое имущество, основываются постановления ОП КГС ВС от 24 января 2020 по делу № 910/10987/18 и КГС ВС от 27 июня 2018 по делу № 921/403/17-г/6.

О том, что принятие судебных решений, связанных с вопросами государственной регистрации, обязательно должно сопровождаться одновременным признанием, изменением или прекращением этим решением прав на недвижимое имущество, отмечается в постановлении КГС ВС от 26 июня 2020 по делу № 922/2589/19.

В постановлении КГС ВС от 22 мая 2018 по делу № 923/1283/16 указано, что судебное решение не порождает права собственности, а лишь подтверждает имеющееся право, приобретенное ранее на законных основаниях. Так же, как и выдача свидетельства о праве собственности только фиксирует факт наличия соответствующего права, но не является сделкой, на основании которой это право возникает, изменяется или прекращается (постановление КГС ВС от 27 июня 2018 по делу № 925/797/17) .

Выводы ВС о признании судом имущественного права на объекты незавершенного строительства. Об этом, в частности, говорится в постановлениях БП ВС от 11 сентября 2019 по делу № 761/4771/15-ц, от 3 апреля 2019 по делу № 761/8259/15-ц, от 15 мая 2019 по делу № 761/10028/15-ц и других.

Понятие негаторного и виндикационного исков на примере правовых выводов, изложенных в постановлении КГС ВС от 27 августа 2019 по делу № 925/366/18. Так, об истребовании имущества из чужого незаконного владения как форме защиты права собственности говорится в постановлении КГС ВС от 30 августа 2019 по делу № 914/970/18. А в постановлении БП ВС от 14 ноября 2018 по делу № 183/1617/16 отмечается еще и то, что решение суда об истребовании имущества из чужого незаконного владения является основанием для внесения записи о государственной регистрации за истцом права собственности на недвижимое имущество, которое зарегистрировано в реестре за ответчиком.

Признание права собственности на имущество и снятия с него ареста (определение КГС ВС от 17 января 2018 по делу № 905/3038/16).

Право собственника недвижимого имущества на его использование для осуществления предпринимательской деятельности без приобретения статуса предпринимателя (постановление ОП ВС от 19 июня 2019 по делу № 209/2077/17).

Отсутствие у балансодержателя права заявлять требование о возврате имущества из аренды или сообщать о намерении продлить договор (постановление ОП КГС ВС от 6 сентября 2019 по делу № 910/7364/18).

Источник ЮРЛИГА

Від бездіяльності органів прокуратури шкоди не настає — ВС

Сам по собі факт встановлення незаконності дій та бездіяльності працівників прокуратури не підтверджує заподіяння шкоди особі. Такий висновок зробив ВС в постанові №686/24223/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

22 грудня 2020 року м.Київ №686/24223/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: КОРОТУНА В.М. (судді-доповідача), БУРЛАКОВА С.Ю., ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є. —

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3.10.2018, додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 та постанову

Хмельницького апеляційного суду від 11.12.2018.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалами Хмельницького міськрайсуду від 10.11.2017 у справі №686/21916/17, від 7.11.2017 у справі №686/21525/17 та інших було задоволено скарги Особи 1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури.

Незаконними діями та бездіяльністю працівників прокуратури Особі 1 завдано моральної шкоди, яка полягає у тривалості розслідування справ, необхідності доказування, бездіяльності органів, які здійснюють досудове слідство, що призвело до важких душевних переживань, порушення нормальних життєвих зв’язків, вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, у фізичному болі та стражданнях, яких зазнав у зв’язку із спілкуванням в численних судових справах із прокурорами, слідчими суддями, слідчими, які не виконували норми

КПК, душевних страждань, завданих їх протиправною поведінкою, у зв’язку із втратами капіталу та заощаджень, у приниженні честі та гідності, а також репутації.

Розмір моральної шкоди Особа 1 визначив у сумі 500 млн грн.

Крім цього, на думку позивача, йому було завдано також майнової шкоди, яка полягає у витрачанні коштів на проїзд у кожній судовій справі на суму 92,50 грн., витраті матеріалів для звернення до суду, в середньому 11 арк. на 1 справу, а всього — 1 пачка паперу вартістю 80,0 грн., підготовка до кожної справи зайняла 34 год. на загальну суму 14940,00 грн., яка обрахована із розміру 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за годину участі адвоката/іншого фахівця у галузі права. Також позивач витратив 34 год. на участь у судових засіданнях та отримання ухвал суду, вартість компенсації за це визначив у сумі 14 940,00 грн. Всього розмір майнової шкоди становить 30052,50 грн.

Особа 1 просив стягнути на його користь з державного бюджету моральну шкоду в розмірі 500 млн грн. та майнову шкоду в сумі 30052,50 грн. Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Хмельницького міськрайсуду від 18.12.2017 у справі призначено судово-психологічну експертизу з метою дослідження питання, чи є бездіяльність та незаконні дії працівників прокуратури Хмельницької області психотравмуючими факторами для Особи 1, і і якщо так — то який можливий розмір становить грошова компенсація за завдану моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС за рахунок бюджетної програми 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду…» на користь Особи 1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 стягнуто з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС за рахунок бюджетної програми 3504030 на користь Особи 1 судові витрати в сумі 0,11 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки у цій справі з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлені ухвалами Хмельницького міськрайсуду незаконність дій, та бездіяльність працівників прокурати, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст.1176 ЦК.

За висновками суду першої інстанції, незаконність дій старшого слідчого прокуратури м.Хмельницького встановлена у таких справах: №686/11257/13-к, №686/10345/13-к, №686/10344/13-к, №686/10343/13-к, які стосувалися неповідомлення у строк, визначений законом, Особи 1 для участі у проведенні допиту як потерпілого у кримінальному провадження №* та у справі №686/10343/13-к у кримінальному провадженні №* як свідка.

Оцінюючи глибину, тривалість душевних страждань, кількість часу та зусиль, витрачених для вчинення дій, необхідних для відновлення порушеного права, систематичність порушення прав позивача, тяжкість вимушеність змін життєвих і виробничих відносин, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, враховуючи вимоги розумності, справедливості, виваженості, суд дійшов висновку, що позивачу завдано моральної шкоди, яку суд визначив у розмірі 5000,0 грн.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд виходив з того, що майнова шкода в сумі 29880,00 грн. є необґрунтованою, оскільки позивач самостійно здійснював підготовку скарг для подачі до суду та в частині справ був присутнім в судовому засіданні, а тому витрати часу на реалізацію свого права звернення до суду, яке гарантоване нормами КПК, не є майновою шкодою у розумінні стст.22, 1166, 1174 ЦК та відшкодуванню за рахунок держави не підлягають.

Крім того, місцевий суд не взяв до уваги витрати на проїзд в міському транспорті, на підтвердження чого позивач надав квитанції, оскільки в частині засідань брав участь представник позивача, частина засідань була проведена без участі позивача, а з наданих копій квитанцій суд не може зробити висновок про те, що вони були придбані для проїзду до суду саме в дні засідань.

Відмовляючи у стягненні з відповідачів витрат на папір у сумі 80,00 грн. за 1 пачку, суд зазначив, що не доведено, що вони були понесені позивачем саме в такому розмірі, не надано доказів придбання такого товару, а тому доводи позивача ґрунтуються на припущенні.

Постановляючи 26.10.2018 додаткове рішення у цій справі про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що рішенням Хмельницького міськрайосуду від 3.10.2018 позов Особи 1 було задоволено частково, відповідно, на підставі належних та допустимих доказів у відсотковому співвідношенні стягнув з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС на користь Особи 1 0,11 грн.

Постановою ХАС від 11.12.2018 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги прокуратури Хмельницької області, ГУ ДКС у Хмельницькій області задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018 та додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Особи 1 до прокуратури Хмельницької області, ГУ ДКС у Хмельницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач не довів заявлених ним позовних вимог, підстав для відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23.01.2019 Особа 1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018, додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 та постанову ХАС від 11.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що при постановленні рішення про відмову у задоволенні позову, суди порушили абсолютне право позивача на правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність працівників органу державної влади та беззастережне право споживача на доброякісну послугу від органів державної влади, які є його особистими немайновими правами. У разі порушення прав через протиправну діяльність, в тому числі і протиправне рішення, чи бездіяльність органу або посадової особи, які діють від імені держави, виникає презумпція спричинення моральної шкоди. Факт порушення прав позивача доведено в суді та зафіксовано ухвалами і саме цей факт є доказом спричинення йому моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій уникнули надання правової оцінки тому факту, що для відновлення порушених прав позивач поніс матеріальні витрати, які мають бути компенсовані відповідно до положень стст.22, 23, 1174 ЦК і є майновою шкодою, оскільки витрати виражені в гривнях, мають майновий характер і підлягають безумовному відшкодуванню, підтверджені проїзними квитками і квитанціями.

Посилання судів на необхідність доведення протиправності дій є формою вимагання у позивача неіснуючих юридичних фактів, на які він не посилався у позові. При цьому відповідач не надав жодного доказу на спростування доводів позивача. <…>.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на незаконність бездіяльності працівників прокуратури, що встановлено ухвалами Хмельницького міськрайсуду в 16 справах за наслідками розгляду скарг Особи 1 на дії та бездіяльність працівників прокуратури, які полягають у тривалості розслідування справ; факт завдання йому такою бездіяльністю матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі стст.22, 23, 1174 ЦК.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової  особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за стст.1166, 1167, 1174 ЦК доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв’язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв’язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог ст.81 ЦПК є процесуальним обов’язком позивача.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст.24 КПК, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.

Статтею 303 КПК встановлено право оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

За правилом ч.2 ст.307 КПК, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов’язання припинити дію; 3) зобов’язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв’язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов’язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв’язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди працівниками прокуратури, причинний зв’язок між діями працівників прокуратури та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв’язку з його недоведеністю.

Права Особи 1, на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури в порядку, визначеному КПК.

Сам по собі факт, що ухвалами Хмельницького міськрайсуду від 10.11.2017 у справі №686/21916/17, від 7.11.2017 у справі №686/21525/17 та іншими було задоволено скарги Особи 1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю працівників прокуратури та настанням шкоди.

Такий висновок є аналогічним висновкам, викладеним у постановах ВС від 28.01.2019 у справі №686/7576/18, від 16.05.2019 у справі №686/20079/18 та інших, предметом розгляду яких були позовні заяви Особи 1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією та бездіяльністю органів державної влади.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної і матеріальної шкоди, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами ст.400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності перевірив наведені позивачем доводи і дав належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу приписів ст.400 ЦПК суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, ВС виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 ст.401 ЦПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову ХАС від 11.12.2018 — без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись стст.400, 401, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Наличие в деянии лица необходимой обороны, границы которой не были превышены: решение ВС

Коллегия судей Уголовного суда ВС приняла постановление о наличии в деянии лица необходимой обороны, границы которой не были превышены, сообщила пресс-служба ВС.

Суть дела: согласно приговору местного суда осужденный был признан виновным в том, что приобрел огнестрельное оружие и боеприпасы без предусмотренного законом разрешения. Кроме того, во время конфликта с двумя лицами, которые наносили ему удары, мужчина, находясь в состоянии сильного душевного волнения, выстрелил из револьвера в сторону этих лиц: одно из них получило выстрел в голову, что причинило телесные повреждения, от которых наступила смерть, а второе — в туловище, причинившее легкие телесные повреждения, которые привели к кратковременному расстройству здоровья.

Орган досудебного расследования обвинял лицо в совершении уголовных преступлений, предусмотренных ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 УК. Однако местный суд переквалифицировал действия лица из ч. 1 ст. 115 на ст. 116 УК Украины и из ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 УК. Оно было осуждено по ст. 116, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 УК к 7 годам лишения свободы и освобождено от отбывания наказания в связи с его полным отбытием.

Апелляционный суд установил, что вывод местного суда в приговоре в части квалификации действий лица по ст. 116 УК и ч. 2 ст. 125 УК является ошибочным, и отменил этот приговор в части осуждения лица по этим статьям, а производство по обвинению по ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 УК закрыл на основании п. 2 ч. 1 ст. 284 УПК Украины. Суд постановил считать лицо осужденным по ч. 1 ст. 263 УК к наказанию в виде лишения свободы на срок 3 года 6 месяцев. В остальном приговор местного суда оставлено без изменений.

Коллегия судей Уголовного суда ВС согласилась с таким выводом апелляционного суда: местный суд полно и всесторонне исследовал доказательства, установил фактические обстоятельства дела, однако предоставил неправильную юридическую оценку действиям лица.

В соответствии с установленными местным судом фактическими обстоятельствами мужчина во время внезапного конфликта, который возник из-за противозаконного насилия со стороны двух лиц, которые находились в состоянии алкогольного опьянения и нанесли ему множественные удары кулаками и ногами в различные части тела и голову, руководствуясь мотивом прекращения противоправных действий потерпевших, выхватил из сумки пистолет, заряженный девятью патронами. При этом он находился в положении на коленях и, будучи прижатым к земле, с накинутой на голову курткой, сделал подряд два выстрела в сторону этих лиц.

Учитывая поведение нападавших, которых было двое, направленность умысла, интенсивность и характер действий, которые давали лицу, которое защищалось, основания воспринимать угрозу реальной, апелляционный суд пришел к выводу о наличии в деянии осужденного необходимой обороны, границы которой не были превышены.

Источник ЮРЛИГА

Коли суд може вийти за межі висунутого обвинувачення

Суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації, якщо це покращує становище особи. Такий висновок зробив ВС в постанові №243/1573/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 січня 2021 року м.Київ №243/1573/17

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КОВТУНОВИЧА М.І.,
суддів: ІВАНЕНКА І.В., ЛУГАНСЬКОГО Ю.М. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 1.07.2020 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22.09.2020 у кримінальному провадженні, унесеному до ЄРДР, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця м.Краматорська Донецької області та жителя цього міста (Адреса 1), у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Слов’янського міськрайонного суду від 1.07.2020 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК, та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Донецький АС ухвалою від 22.09.2020 залишив вирок без змін.

Особу 1 обвинувачено в тому, що він, працюючи на посаді заступника голови Слов’янської міської ради Донецької області, будучи представником органів місцевого самоврядування й особою, яка займає відповідальне становище, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого йому службового становища, що поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК.

Так, Особа 1 обвинувачувався в тому, що вимагав та 15.11.2016 отримав за посередництва Особи 2 неправомірну вигоду в сумі 150000 грн. від Особи 3 за сприяння в перемозі останнього в торгах (аукціоні) для придбання нежитлової будівлі та споруд, розташованих за Адресою 2, які перебували на балансі відділу освіти Слов’янської міськради.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильно дану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо Особи 1 рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд виправдав Особу 1 на двох самостійних підставах: по-перше, наданих стороною обвинувачення доказів не достатньо для доведення вини обвинуваченого; по-друге, у діях Особи 1 відсутній склад кримінального правопорушення, а це, на думку сторони обвинувачення, суперечить вимогам ст.373 Кримінального процесуального кодексу. Водночас місцевий суд, указуючи на те, що обвинувачення не ґрунтується на належних, допустимих і достатніх доказах, не сказав, які конкретно докази є недопустимими, неналежними й на якій підставі. Крім того, прокурор зазначає, що суд дав неправильну оцінку розмові, зафіксованій у протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю особи від 22.11.2016, оскільки вона в сукупності з іншими доказами розкриває спрямованість дій виправданого і його обізнаність із фактом передавання коштів Особі 3. Також суд здійснив неправильний аналіз розмови Особи 1 з Особою 2, яка, на думку сторони обвинувачення, спростовує показання виправданого стосовно того, що він не знав про вміст папки. Прокурор уважає, що судами не дано належної оцінки показанням ключового свідка Особи 2, відеозапису його розмови з Особою 1 у момент передачі коштів, обшуку кабінету, в якому знайшли неправомірну вигоду, факту вилучення в Особи 4 усієї суми неправомірної вигоди. На переконання прокурора, зазначені обставини усувають сумніви стосовно того, що Особа 1 знав про неправомірну вигоду та мав намір її отримати. Крім того, сторона обвинувачення зазначає, що місцевий суд, дійшовши висновку про відсутність у діях Особи 1 складу інкримінованого правопорушення з огляду на положення ч.3 ст.337 КПК, міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на менш тяжкі, зокрема передбачені в стст.190, 364, стст.15, 27 ст.369 КК, та ухвалити обвинувальний вирок.

Також апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, усупереч ст.419 КПК не дав належної оцінки доказам, безпідставно погодився з висновком місцевого суду, не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, унаслідок чого залишив виправдувальний вирок без змін. За твердженням прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду стосовно тієї обставини, що 24.10.2016 Особа 1 перебував поза межами будівлі Слов’янської міськради та Особа 2 не міг погоджувати суму неправомірної вигоди, яку мав передати Особі 3.

Указані порушення, на думку прокурора, зокрема неправильне тлумачення досліджених доказів, наявність у вироку припущень, призвели до помилкових висновків суду про недоведення вини Особи 1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора виправданий Особа 1, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а постановлені щодо нього судові рішення — без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Титаренко Ю.О., давши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Виправданий Особа 1 та його захисник Мурадов А.Л. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити судові рішення без зміни <…>.

МОТИВИ СУДУ

Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, а це згідно зі стcт.433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій та призвели до безпідставного виправдання Особи 1 за ч.3 ст.368 КК, є безпідставними з огляду на таке <…>.

З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність доказів — із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення Особи 1 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об’єктивними, достатніми доказами, здобутими в ході досудового слідства й наданими стороною обвинувачення суду.

Зокрема, місцевий суд проаналізував показання:

— Особи 1, який заперечив свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та сказав, що до його обов’язків як заступника міського голови не належить організація та проведення аукціону для відчуження майна комунальної власності, жодної неправомірної вигоди за це він не вимагав та не отримував;

— свідків: Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, Особи 6, Особи 7, Особи 8 та Особи 9.

Крім того, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог ст.23, 94 КПК письмові докази в кримінальному провадженні, серед яких:

документи, які регламентують службові обов’язки заступника міського голови Особи 1, рішення Слов’янської міськради від 2.12.2015 №17-II-7, рішення цієї ж ради «Про розподіл обов’язків між міським головою, заступниками міського голови та керуючим справами виконкому» від 4.12.2015 №616;

документи щодо порядку здійснення приватизації комунального майна, у тому числі нежитлової будівлі та споруд, розташованих за Адресою 2, визначення її вартості, організації та проведення аукціону й визначення його переможця;

також процесуальні документи й речові докази: заяви Особи 3 та Особи 2 про вимагання в них матеріальної вигоди та залучення їх до конфіденційного співробітництва;

протоколи слідчих і негласних слідчо-розшукових дій, а саме:

за результатами НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю особи від 22.11.2016 щодо подій, які відбулися 22.11.2016 за участю Особи 3, Особи 6, Особи 2 та Особи 5;

за результатами аудіо-, відеоконтролю Особи 2 від 22.11.2016, згідно з яким відображено події, які відбулися 14.11.2016 за участю Особи 3, Особи 2 та Особи 5;

за результатами НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю Особи 2 від 22.11.2016 щодо події, яка мала місце 15.11.2016 за участю Особи 3, Особи 4 й Особи 2;

тимчасового доступу до речей і документів від 18.01.2017, яким установлено з’єднання мобільних номерів Особи 3, Особи 5, Особи 2,

Особи 6 та Особи 10;

огляду місця події від 15.11.2016, згідно з яким в Особи 4 виявлені гроші в сумі 150000 грн.;

за результатами аудіо-, відеоконтролю Особи 1 від 15.11.2016 щодо Особи 2 та Особи 1;

обшуку від 15.11.2016, згідно з яким у службовому кабінеті Особи 1 у шафі в папці виявлено кошти в сумі 149600 грн.;

тимчасового доступу до речей та документів від 30.01.2017, щодо з’єднань мобільного номера Особи 1 у період з 15.10 до 20.11.2016;

проведення негласної слідчої дії — контролю за скоєнням злочину від 14.11.2016, згідно з якою Особі 3 вручена заздалегідь виготовлена довідка «Укрсиббанку» від 7.11.2016 №63/56-3-403-18;

також протоколи огляду документів і речових доказів.

За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — із точки зору достатності та взаємозв’язку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність того, що в діянні Особи 1 є склад інкримінованого йому правопорушення.

Обґрунтував цей висновок суд тим, що в Особи 1 відсутні службові повноваження щодо прийняття рішень про приватизацію майна комунальної власності, визначення способу його приватизації, його оціночної вартості, а також порядку проведення аукціону, визначення його учасників і переможців.

Так, повноваження щодо прийняття рішення про здійснення приватизації об’єкта й визначення способу приватизації належить Слов’янській міськраді, і це рішення приймається на сесії депутатами. Продавцем об’єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є орган приватизації, а саме — управління комунальної власності міськради. Після ухвалення рішення міською радою про приватизацію певного об’єкта процедура підготовки документів для приватизації покладається на управління комунальної власності. Саме це управління здійснює підготовку проектів рішень щодо способу приватизації, проведення конкурсного відбору суб’єкта оціночної діяльності (який проводить оцінку майна, що підлягає приватизації) та укладає договір із ліцитатором.

Місцевий суд установив, що міськрадою було обрано спосіб приватизації (нежитлової будівлі та споруд, розташованих за Адресою 2) — аукціон і визначено, що його проведення здійснюється за наявності не менше двох учасників. Аукціон проводиться ліцитатором, який діє відповідно до вимог законодавчих і нормативних актів з питань приватизації.

До службових повноважень Особи 1 входило лише кураторство управління комунальної власності, яке діяло тільки на виконання рішень міськради, не маючи самостійних владних повноважень для визначення об’єктів приватизації та способу здійснення такої приватизації.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до повноважень заступника міського голови Особи 1 не входило визначення майна комунальної власності, яке підлягає приватизації, обрання способу здійснення приватизації, оцінки майна, а також організації, проведення аукціону та визначення його переможця й він не міг вплинути на підставі свого службового становища на інших осіб щодо цих рішень, що виключає вчинення Особою 1 будь-яких дій з використанням свого службового становища, як уважала доведеним сторона обвинувачення, спрямованих на перемогу Особи 3 в аукціоні для приватизації нежитлової будівлі та споруд, розташованих за Адресою 2.

Більше того, як установив місцевий суд, аукціон щодо приватизації вказаної нежитлової будівлі та споруд так і не був проведений через відсутність жодного учасника.

Письмові докази, зібрані органом досудового розслідування, якими прокурор підтверджував висунуте Особі 1 обвинувачення, у тому числі протоколи, складені за результатами слідчих та НС(Р)Д, по суті, стосуються таких фактів:

повідомлення Особою 2 Особі 3 про необхідність надання останнім 10% (150000 грн.) від оціночної вартості об’єкта нерухомості керівництву Слов’янської міськради,

вручення цих грошей Особою 3, передача їх останнім Особі 4 та вилучення цих грошей у неї,

вручення грошей Особі 2 і залишення їх останнім у кабінеті Особи 1 та вилучення вказаних грошей у його кабінеті.

Проаналізувавши такі письмові докази, місцевий суд дійшов висновку, що вони містять між собою, а також з показаннями свідків сторони обвинувачення — Особи 3 і Особи 2 — суттєві суперечності та не є достатніми для доведення винуватості Особи 1 у вчиненні інкримінованого правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував тим, що стороною обвинувачення не доведено перебування Особи 1 у своєму службовому кабінеті 24.10.2016 в той час, коли, за версією органу досудового розслідування, він перебував у цьому кабінеті та повідомив Особі 2 про необхідність передачі йому Особою 3 неправомірної вигоди в сумі 10% (150000 грн.) від вартості об’єкта нерухомості для перемоги останнього в аукціоні.

Як установив суд, Особа 2 з указаною метою зайшов до приймальні заступників міського голови, де розташований і кабінет Особи 1, був там з 15:45 до 15:59, тоді як за інформацією, наданою ПрАТ «МТС Україна», телефон Особи 1 цього дня о 15:52 перебував за адресою: м.Слов’янськ, вул. Леніна, 48 — і з нього були здійснені дзвінки, що дозволило суду зробити висновок про перебування Особи 1 у цей час поза межами міськради, що у свою чергу узгоджується з показаннями свідка Особи 7, згідно з якими цього дня, у другій його половині, Особа 1 був поза межами свого робочого місця.

Крім того, прокурор не довів, що свідок Особа 4, отримуючи кошти від Особи 3, діяла за вказівкою Особи 1, а, проаналізувавши відносини між Особою 1, Особою 2 і Особою 4 з урахуванням наданих ними суду показань та інформації, зафіксованій в протоколах слідчих дій, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про отримання Особою 4 грошей від Особи 3 саме за проханням Особи 2.

Також за висновком місцевого суду сторона обвинувачення не довела, що, коли Особа 2 залишав у кабінеті Особи 1 папку з грошима, останній знав і усвідомлював, що в ній містяться гроші, передані нібито Особі 2 Особою 3.

Сам факт вилучення в кабінеті Особи 1 згаданих грошей визнаний судом таким, що беззаперечно не вказує на винуватість останнього у висунутому обвинуваченні.

Крім того, суд також зазначив, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, який би підтверджував наявність у діях Особи 1 такої кваліфікуючої ознаки, як вимагання.

З вироку місцевого суду вбачається, що цей суд у своєму рішенні навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність того, що в діянні Особи 1 є склад інкримінованого йому правопорушення, зазначивши в мотивувальній частині вироку правові підстави для виправдання.

Такі висновки місцевого суду достатнім чином мотивовані й ґрунтуються на даних, належно перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, доводи в якій є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо необґрунтованого виправдання Особи 1 і вмотивовано визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, згідно з вимогами ст.419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, суд апеляційної інстанції на підтвердження невмотивованості доводів прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні докази, на підставі яких Особі 1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст.94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та правильно дійшов висновку про недоведеність, що в діянні Особи 1 є склад інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, уважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і вмотивованість цих висновків касаційна скарга прокурора не містить.

Доводи прокурора про те, що суд, виправдовуючи Особу 1, усупереч положенням ст.373 КПК зазначив дві самостійні підстави для його виправдання та не вказав, які докази сторони обвинувачення є недопустимими, неналежними й на якій підставі, ВС уважає необґрунтованими.

З вироку вбачається, що місцевий суд не визнавав доказів недопустимими та неналежними, як наголошує прокурор, а дійшов висновку про недостатність доказів, наданих стороною обвинувачення, для доведення того, що в діянні Особи 1 є склад інкримінованого йому правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Більше того, суд першої інстанції як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах вироку чітко вказав на недоведеність, що в діянні Особи 1 є склад інкримінованого йому правопорушення, що відповідно до положень п.3 ч.1 ст.373 КПК є підставою для ухвалення виправдувального вироку, і саме на цій підставі виправдав Особу 1.

Неспроможними є й доводи прокурора, що судами не дано належної оцінки показанням ключового свідка Особи 2, оскільки суд у вироку навів аналіз його показань, наданих у судовому засіданні, у взаємозв’язку з іншими доказами та зазначив докладні мотиви визнання показань цього свідка в певній частині недостовірними, а в іншій частині такими, що не підтверджують винуватість Особи 1.

Відхиляє суд касаційної інстанції й доводи прокурора, що місцевий суд, дійшовши висновку про недоведеність, що в діянні Особи 1 є склад інкримінованого йому правопорушення, з огляду на положення ч.3 ст.337 КПК міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на менш тяжкі, зокрема передбачені в стст.190, 364, 15, 27, 369 КК й ухвалити обвинувальний вирок.

Дійсно, положеннями ч.3 ст.337 КПК передбачено, що з метою ухвалення справедливого рішення та захисту прав людини та її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Разом з тим ці положення не вказують на те, що в разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи в скоєнні злочину є прямим обов’язком сторони обвинувачення.

Отже, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Суду дійти переконання, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

З урахуванням викладеного ВС дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими та за змістом відповідають вимогам стст.370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.

З урахуванням наведеного колегія дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо Особи 1 рішення — без зміни.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 1.07.2020 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22.09.2020 щодо Особи 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.