Визнання статті КК неконституційною декриміналізує діяння — ВС

Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми. Такий висновок зробив ВС в постанові №0306/7567/12, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 січня 2021 року м.Київ №0306/7567/12

Велика палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді — КНЯЗЄВА В. С.,
судді-доповідача: ЛОБОЙКА Л. М.,
суддів: АНЦУПОВОЇ Т.О., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КАТЕРИНЧУК Л.Й., ПІЛЬКОВА К.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., СІМОНЕНКО В.М., ТКАЧА І.В., ШТЕЛИК С.П.  розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28.03.2018 про закриття кримінального провадження щодо Особа 1, Інформація 1, уродженця с. Хлівчани Сокальського району Львівської області, який проживає за Адресою 1, котрий обвинувачувався за ст.375 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених рішень і обставини, встановлені судами

1. За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.05.2015 Особу 1 засуджено:

— за ч.3 ст.368 КК (у редакції закону від 7.04.2011) — до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з позбавленням на підставі ст.54 цього кодексу 2-го кваліфікаційного класу судді;

— за ч.2 ст.375 КК (у редакції закону від 5.04.2001) — до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 1 визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з позбавленням на підставі ст.54 КК 2-го кваліфікаційного класу судді.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов’язки, передбачені пп.2—4 ч.1 ст.76 зазначеного кодексу.

Цим же вироком Особу 1 виправдано за ч.2 ст.3692 КК.

2. Особа 1, обіймаючи посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області, маючи статус представника судової влади та службової особи, яка займає відповідальне становище, грубо порушуючи вимоги стст.2, 54 закону «Про судоустрій і статус суддів» та присягу судді, впродовж 4—31.05.2012 вимагав та одержав хабара і постановив завідомо неправосудне рішення за обставин, детально викладених у вироку.

3. Як установив суд, 28.04.2012 суддя Особа 1 отримав для розгляду справу №1327/2275/2012 щодо Особи 2 за ст.162 Кодексу про адміністративні правопорушення (порушення правил про валютні операції). Надалі 4.05.2012 у приміщенні згаданого суду він висловив Особі 2 вимогу передати $900 за прийняття в зазначеній справі рішення про накладення мінімального за розміром стягнення у вигляді штрафу, конфіскацію в дохід держави лише частини коштів, що були предметом правопорушення, у сумі $100 та 800 грн. і повернення решти вилучених грошей — $1470 та 5130 грн.

Виконуючи протиправну вимогу Особи 1, Особа 2 8.05.2012, приблизно о 10 год., у приміщенні суду передав, а засуджений одержав хабара у зазначеному розмірі.

10.05.2012, о 13 год., Особа 1 висловив Особі 2 вимогу додатково передати $300 за прийняття раніше обумовленого рішення. 11.05.2012 о 17.31 у приміщенні суду Особа 2 передав кошти Особі 1.

На виконання протиправної домовленості з Особою 2 за отриману винагороду Особа 1 із корисливих мотивів виніс завідомо неправосудну постанову, датовану 4.05.2012, про притягнення Особи 2 до адміністративної відповідальності за ст.162 КпАП і вручив йому копію рішення 17.05.2012.

Приймаючи згадану постанову, Особа 1 умисно грубо порушив вимоги стст.245, 249, 268, 277, 279, 280, 283, 285 КпАП, оскільки судового засідання не проводив, відкритого розгляду справи не здійснював, доказів не досліджував, а рішення постановив за відсутності Особи 2. Цим самим Особа 1 позбавив останнього права на справедливий, публічний та об’єктивний розгляд справи незалежним та неупередженим судом упродовж встановленого законом строку, зокрема права знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою, оскаржити прийняте рішення. За змістом винесена засудженим постанова ґрунтувалася на умисному очевидно неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки всупереч прямим безальтернативним приписам ст.162 КпАП про конфіскацію всіх валютних цінностей, що виступали предметом правопорушення, передбачала конфіскацію в Особи 2 лише частини вилучених у нього коштів — $100 і 800 грн. та повернення решти у сумі $1470 і 5130 грн.

4. Апеляційний суд Волинської області 22.01.2016 скасував вирок місцевого суду в частині застосування заходу примусу і постановив у цій частині свій вирок, яким призначив Особі 1 покарання: за ч.3 ст.368 КК і на підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів — аналогічне призначеному місцевим судом, а за ч.2 ст.375 КК із застосуванням ст.69 цього кодексу — у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст.75 КК суд апеляційної інстанції

звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і поклав на нього виконання обов’язків, передбачених пп.2—4 ч.1 ст.76 цього кодексу.

Апеляційний суд також виключив з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК, — вимагання хабара.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.07.2016 вирок Апеляційного суду Волинської області від 22.01.2016 у частині засудження Особи 1 за ч.2 ст.375 КК скасовано і направлено справу в цій частині на новий апеляційний розгляд. В іншій частині вирок змінено шляхом виключення рішення про визначення Особа 1 остаточного покарання на підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів та ухвалено вважати його засудженим за ч.3 ст.368 КК.

6. За результатами нового апеляційного розгляду Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 28.03.2018 скасував вирок Ковельського міськрайонного суду від 25.05.2015 у частині засудження Особи 1 за ч.2 ст.375 КК і закрив кримінальну справу на підставі п.2 ч.1 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. за відсутністю в його діях складу злочину.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова Особи 1 про притягнення Особи 2 до адміністративної відповідальності не переглядалася судом вищого рівня, не скасована та є чинною. За викладеними в ухвалі висновками суду, оцінка за результатами розгляду кримінальної справи як неправосудного судового рішення, прийнятого в межах іншого провадження, означатиме перевірку його законності й обґрунтованості в позапроцесуальний спосіб, що є несумісним з гарантованою ст.124 Конституції презумпцією законної сили нескасованого судового рішення і становитиме неправомірне втручання у незалежність судової влади.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

7. У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду від 28.03.2018 і направлення справи на новий апеляційний розгляд з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, сторона обвинувачення зазначає, що скасування рішення судом вищого рівня не завжди має визнаватися умовою притягнення судді до кримінальної відповідальності за ст.375 КК. На переконання прокурора, у разі очевидного грубого порушення визначеної законом процедури судового розгляду, явно неправильного застосування норм матеріального права, у сукупності з фактами особистої заінтересованості судді в результатах справи й одержанням хабара, нескасування рішення в установленому процесуальним законом порядку не повинно перешкоджати кримінально-правовому визнанню його завідомо неправосудним.

8. У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу.

Підстави передання справи на розгляд ВП ВС

9. За викладеними в ухвалі від 3.10.2019 висновками ККС, підставою для передання справи на розгляд Великої палати є виключна правова проблема, розв’язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

ККС як виключну правову проблему окреслив необхідність вирішення питання, чи може і за яких умов бути визнане неправосудним у розумінні ст.375 КК судове рішення, що не було скасоване в порядку, встановленому процесуальним законом.

Мотиви рішення ВП

10. Виходячи зі змісту ч.5 ст.4341 КПК, ВП у разі передання кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі.

11. Однак рішенням Конституційного Суду від 11.06.2020 №7-р/2020 ст.375 КК визнано неконституційною, оскільки вона суперечить ч.1 ст.8, чч.1, 2 ст.126, ч.1, п.9 ч.2 ст.129 Конституції.

12. Мотивуючи прийняте рішення, найвищий орган конституційної юрисдикції наголосив на тому, що зазначена норма кримінального права не встановлює об’єктивних критеріїв визнання судового акта неправосудним, а також не розкриває змісту такої суб’єктивної ознаки злочину, як вчинення суддею відповідних дій завідомо. Зазначене, на переконання КС, уможливлює неоднозначне розуміння змісту складу злочину, що є несумісним з вимогами ясності, передбачуваності закону та юридичної визначеності як елемента принципу верховенства права. Нечіткість диспозиції ст.375 КК створює ризик зловживань з боку правоохоронних органів у вигляді протиправного впливу на суддів шляхом їх кримінального переслідування за реалізацію своїх повноважень щодо здійснення правосуддя, що нівелює конституційний принцип незалежності судової влади.

У контексті презумпції законної сили нескасованих судових актів, засади їх обов’язковості і заборони перегляду за межами встановлених законом апеляційної та касаційної процедур КС висловився про неприпустимість оцінювання рішень суду органами досудового розслідування і прокуратури під час вчинення ними дій, наслідком яких може стати притягнення суддів до кримінальної відповідальності.

13. Орган конституційної юрисдикції відтермінував на шість місяців втрату чинності цією статтею для приведення законодавцем установленого нею нормативного регулювання у відповідність з Основним Законом, чого Верховною Радою зроблено не було.

14. Таким чином, прийняття рішення за результатами перегляду кримінальної справи щодо Особи 1 у касаційному порядку потребує розв’язання питання про чинність у часі кримінального закону, який зазнав змін на підставі рішення КС.

15. За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності.

16. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.

17. Зазначений підхід закріплено у ч.1 ст.58 Конституції, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що пом’якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.

Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано у ст.5 КК. Згідно із ч.1 цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили діяння до набрання законом чинності.

18. На відміну від ст.284 чинного КПК, ст.6 КПК 1960 р., за правилами якого здійснюється провадження щодо Особа 1, не передбачає скасування злочинності діяння як самостійну підставу для закриття кримінальної справи.

19. Разом з тим втрата чинності нормою «Особливої частини» КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Викладене свідчить про відсутність у діянні складу злочину, що тягне за собою закриття кримінальної справи відповідно до п.2 ч.1 ст.6 КПК 1960 р.

20. Юридичних наслідків визнання КС кримінально-правової норми неконституційною, які би були підставою для прийняття процесуальних рішень під час розгляду справи судами першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, ні КПК, ні КПК 1960 р. окремо не регламентують.

21. Водночас діяння, що є злочинами, та відповідальність за них, як унормовано п.22 ч.1 ст.92 Конституції, визначаються виключно законами України.

22. Підставою кримінальної відповідальності згідно із ч.1 ст.2 КК є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом.

23. За визначенням, закріпленим у ч.1 ст.11 КК, злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

24. Таким чином, особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК.

25. Визнання КС неконституційними законів, інших актів або їх окремих положень відповідно до ч.2 ст.152 Конституції, ст.91 закону «Про Конституційний Суд України» тягне за собою втрату цими нормативними актами чинності з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

26. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні.

Відтак дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв’язку з прийняттям КС рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.

27. На користь висновку про ретроспективну дію рішень КС, якими констатовано невідповідність Основному Закону положень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності, свідчить і зміст п.1 ч.3 ст.459 КПК. Згідно з цією нормою процесуального права встановлення неконституційності закону, застосованого судом при вирішенні справи, визнається виключною обставиною і підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку екстраординарного провадження. На цій підставі може бути перевірено і скасовано обвинувальний вирок про засудження особи за діяння, скоєні в період чинності зазначеного вище закону, а також ухвалу, постанову судів апеляційної та касаційної інстанцій, винесені до прийняття КС відповідного рішення.

28. З огляду на викладене в означеному випадку положення п.2 ч.1 ст.6 КПК 1960 р. підлягають застосуванню за аналогією із ситуацією, коли б діяння, поставлене особі за провину, було декриміналізоване законодавцем.

29. У зв’язку з втратою чинності ст.375 КК відпали необхідність і доцільність вирішення питання про наявність чи відсутність у діях Особи 1 на час скоєння інкримінованого йому діяння складу злочину, передбаченого цією статтею, а також формування правових висновків щодо її застосування. З урахуванням зазначеного ВП не розглядала поставленої перед нею виключної правової проблеми і не перевіряла по суті доводів касаційної скарги, зміст яких зводився до існування підстав для застосування цієї кримінально-правової норми на час винесення оскаржуваної ухвали.

30. ВП погоджується з рішенням апеляційного суду про закриття кримінальної справи щодо Особи 1 на підставі п.2 ч.1 ст.6

КПК 1960 р., оскільки висновок про відсутність у його діях складу злочину з огляду на ретроспективність юридичних наслідків декриміналізації відповідає засаді законності.

31. На підставі викладеного ВП уважає, що касаційну скаргу прокурора Волинської області необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду — без змін.

Керуючись стст.6, 395—398 КПК 1960 р., п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28.03.2018 щодо Особи 1 залишити без змін.

Касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвали про забезпечення позову — прямий шлях до дисциплінарного стягнення

Суддя вважав, що забезпечувати позов можна на будь-якій стадії розгляду справи, і захищав передусім інтереси позивача. Проте, як установила апеляційна інстанція, законник порушував майнові права іншого суб’єкта.

Безпідставне забезпечення

Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу, відкриту за скаргою на дії Віталія Колядова зі Старобільського районного суду Луганської області. Серед іншого заявник звинувачував суддю в тому, що той фактично позбавив підприємство прав на подання доказів. Водночас у трьох ухвалах не було зазначено мотивів забезпечення позову.

Пізніше, у квітні минулого року, громадянин звернувся до дисциплінарного органу з проханням залишити скаргу без розгляду, а вже в цьому році надіслав нотаріально

завірену заяву про відкликання скарги. Проте, оскільки за регламентом ВРП відмова від скарги не є підставою для закриття провадження, дисциплінарний орган усе ж занурився в аналіз обставин справи.

Було легко спрогнозувати, що на засідання ДП скаржник не з’явиться. Тим часом адвокат служителя Феміди вказав на незаконність скарги, що, як він стверджував, і стало підставою для прохання повернути її. Також представник судді клопотав про надання часу на підготовку заперечень, але члени ВРП, напевне, квапились із закриттям справи, бо вирішили, що 3 місяців після відкриття провадження має бути достатньо для ознайомлення.

Щоправда, члени палати знову вдалися до аналізу змісту ухвал. І не побачили обґрунтування, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення. Мовляв, з ухвал незрозуміло, із чого саме виходив суд, задовольняючи клопотання. Крім того, як з’ясувалося, служитель Феміди виніс ухвалу у справі про стягнення боргу, яка не перебувала в його провадженні.

Відзначили члени ДП і той факт, що суддя протягом 4,5 місяця не вирішив питання про об’єднання цивільних справ у одне провадження.

Усе це дало підстави для висновку (№152/1дп/15-21), що законник порушив вимогу щодо загальної справедливості судового процесу.

Спір, який нікого не цікавив

У письмових поясненнях суддя зазначав, що скаржник дійсно неодноразово вказував на відсутність у матеріалах доказів, які б підтверджували наявність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду.

Проте, на думку В.Колядова, скаржник не врахував положень ч.2 ст.149 Цивільного процесуального кодексу про те, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суддя керувався виключно положеннями стст.149, 150 ЦПК. Тому іншою ухвалою відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позовних вимог.

Щодо об’єднання справ В.Колядов пояснював: не допустив порушення закону, бо вирішив в одній зі справ тільки процедурні питання.

Також законник наголошував, що прийняті ним рішення дублювали ухвалу слідчого судді від 14.05.2019 у межах кримінального провадження, якою накладено арешт на рухоме та нерухоме майно товариства, та ухвалу Господарського суду Луганської області, яка забороняє загальним зборам ТОВ приймати рішення про зміну складу учасників, державним реєстраторам — здійснювати реєстрацію змін до установчих документів.

Натомість нова ухвала вже скасувала заходи забезпечення позову. А згодом позов до товариства про стягнення боргу залишено без розгляду у зв’язку з неодноразовими неявками сторін на засідання. Свої пояснення суддя підкріпив постановою Луганського апеляційного суду, яка залишала без змін його ухвалу. Тож з огляду на викладене законник уважав, що скарга є безпідставною та необґрунтованою.

Порушені майнові права

Проте, як також установив дисциплінарний орган, у перебігу подій мали місце й інші висновки апеляційної інстанції. Зокрема, Луганський АС раніше констатував, що ухвалами Старобільського райсуду про забезпечення позову порушуються права особи як власника корпоративних прав ТОВ.

В іншій постанові апеляційна інстанція зазначала, що були порушені права особи як власника ділянки. Зокрема, суддя наклав арешт на землі, які перебувають у суборенді відповідача, тобто на майно, яке не належить товариству.

Крім того, В.Колядов наклав арешт і на врожай з орендованих ділянок і кошти на банківських рахунках та в касі — у межах сум можливих стягнень. Також заборонив використовувати майно, чим унеможливив господарську діяльність товариства, а ще зобов’язав передати врожай з орендованих ділянок на зберігання позивачу, хоча такий вид забезпечення позову ст.150 ЦПК не передбачає. Далі володар мантії зобов’язав позивача зберегти врожай шляхом зібрання, хоча той у заяві й не зазначав такого способу.

Усе це, на думку ДП, доводило, що В.Колядов порушив право відповідачів на мирне володіння майном, а також права людини. Він брав до уваги лише інтереси позивача й забезпечив позов несумірно з позовними вимогами, наголосили в апеляційній інстанції.

Не вбачаючи умисності в діях судді та беручи до уваги його характеристику, ДП все ж вирішила покарати винуватця суворою доганою з позбавленням права на отримання доплат протягом 3 місяців.

Тобто дисциплінарний орган продовжує дотримуватися практики накладання стягнень фактично з підстав скасування судового рішення. Хоча можна припустити, що в цьому випадку скарга подавалася з метою спонукати суддю до рішення про відмову в задоволенні позову. Коли ж бажаного було досягнуто (хоч і не без допомоги позивача, який не з’являвся в суд), у скаржника, напевне, зникла необхідність підтримувати свої звинувачення.

А загалом ухвали про забезпечення позову — прямий шлях до дисциплінарного стягнення. Адже судова практика така, що завжди вища інстанція може обґрунтувати як сумірність, так і несумірність ужитого заходу.

Джерело Закон і Бізнес

Актуальная практика ВС относительно защиты права собственности: разъяснение судьи КХС ВС

Судья КХС ВС рассказал об актуальных правовых заключениях Верховного Суда по спорам о праве собственности. Об этом судья-спикер судебной палаты для рассмотрения дел относительно земельных отношений и права собственности Кассационного хозяйственного суда в составе Верховного Суда Юрий Чумак рассказал на практикуме «Судебная защита права собственности: практика Верховного Суда», сообщила пресс-служба ВС.

В частности, он раскрыл следующие вопросы:

Об исключительной подсудности, предусмотренной ч. 3 ст. 30 ХПК, относительно территориальной юрисдикции хозяйственных споров, касающихся как правового режима недвижимого имущества, так и других прав и обязанностей, связанных с недвижимым имуществом, говорится в постановлении БП ВС от 7 июля 2020 по делу № 910/10647/18.

Правовые отношения в сфере государственной регистрации вещного права, возникающие между субъектом обращения за такой услугой и субъектом, уполномоченным осуществлять соответствующие регистрационные действия, определены в постановлениях БП ВС от 28 августа 2019 по делу № 752/8287/18 и от 21 августа 2019 по делу № 520/2834/17.

На том, что государственная регистрация не является способом приобретения права собственности, а лишь составляет средство подтверждения фактов приобретения прав на недвижимое имущество, основываются постановления ОП КГС ВС от 24 января 2020 по делу № 910/10987/18 и КГС ВС от 27 июня 2018 по делу № 921/403/17-г/6.

О том, что принятие судебных решений, связанных с вопросами государственной регистрации, обязательно должно сопровождаться одновременным признанием, изменением или прекращением этим решением прав на недвижимое имущество, отмечается в постановлении КГС ВС от 26 июня 2020 по делу № 922/2589/19.

В постановлении КГС ВС от 22 мая 2018 по делу № 923/1283/16 указано, что судебное решение не порождает права собственности, а лишь подтверждает имеющееся право, приобретенное ранее на законных основаниях. Так же, как и выдача свидетельства о праве собственности только фиксирует факт наличия соответствующего права, но не является сделкой, на основании которой это право возникает, изменяется или прекращается (постановление КГС ВС от 27 июня 2018 по делу № 925/797/17) .

Выводы ВС о признании судом имущественного права на объекты незавершенного строительства. Об этом, в частности, говорится в постановлениях БП ВС от 11 сентября 2019 по делу № 761/4771/15-ц, от 3 апреля 2019 по делу № 761/8259/15-ц, от 15 мая 2019 по делу № 761/10028/15-ц и других.

Понятие негаторного и виндикационного исков на примере правовых выводов, изложенных в постановлении КГС ВС от 27 августа 2019 по делу № 925/366/18. Так, об истребовании имущества из чужого незаконного владения как форме защиты права собственности говорится в постановлении КГС ВС от 30 августа 2019 по делу № 914/970/18. А в постановлении БП ВС от 14 ноября 2018 по делу № 183/1617/16 отмечается еще и то, что решение суда об истребовании имущества из чужого незаконного владения является основанием для внесения записи о государственной регистрации за истцом права собственности на недвижимое имущество, которое зарегистрировано в реестре за ответчиком.

Признание права собственности на имущество и снятия с него ареста (определение КГС ВС от 17 января 2018 по делу № 905/3038/16).

Право собственника недвижимого имущества на его использование для осуществления предпринимательской деятельности без приобретения статуса предпринимателя (постановление ОП ВС от 19 июня 2019 по делу № 209/2077/17).

Отсутствие у балансодержателя права заявлять требование о возврате имущества из аренды или сообщать о намерении продлить договор (постановление ОП КГС ВС от 6 сентября 2019 по делу № 910/7364/18).

Источник ЮРЛИГА

Від бездіяльності органів прокуратури шкоди не настає — ВС

Сам по собі факт встановлення незаконності дій та бездіяльності працівників прокуратури не підтверджує заподіяння шкоди особі. Такий висновок зробив ВС в постанові №686/24223/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

22 грудня 2020 року м.Київ №686/24223/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: КОРОТУНА В.М. (судді-доповідача), БУРЛАКОВА С.Ю., ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є. —

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3.10.2018, додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 та постанову

Хмельницького апеляційного суду від 11.12.2018.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалами Хмельницького міськрайсуду від 10.11.2017 у справі №686/21916/17, від 7.11.2017 у справі №686/21525/17 та інших було задоволено скарги Особи 1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури.

Незаконними діями та бездіяльністю працівників прокуратури Особі 1 завдано моральної шкоди, яка полягає у тривалості розслідування справ, необхідності доказування, бездіяльності органів, які здійснюють досудове слідство, що призвело до важких душевних переживань, порушення нормальних життєвих зв’язків, вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, у фізичному болі та стражданнях, яких зазнав у зв’язку із спілкуванням в численних судових справах із прокурорами, слідчими суддями, слідчими, які не виконували норми

КПК, душевних страждань, завданих їх протиправною поведінкою, у зв’язку із втратами капіталу та заощаджень, у приниженні честі та гідності, а також репутації.

Розмір моральної шкоди Особа 1 визначив у сумі 500 млн грн.

Крім цього, на думку позивача, йому було завдано також майнової шкоди, яка полягає у витрачанні коштів на проїзд у кожній судовій справі на суму 92,50 грн., витраті матеріалів для звернення до суду, в середньому 11 арк. на 1 справу, а всього — 1 пачка паперу вартістю 80,0 грн., підготовка до кожної справи зайняла 34 год. на загальну суму 14940,00 грн., яка обрахована із розміру 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за годину участі адвоката/іншого фахівця у галузі права. Також позивач витратив 34 год. на участь у судових засіданнях та отримання ухвал суду, вартість компенсації за це визначив у сумі 14 940,00 грн. Всього розмір майнової шкоди становить 30052,50 грн.

Особа 1 просив стягнути на його користь з державного бюджету моральну шкоду в розмірі 500 млн грн. та майнову шкоду в сумі 30052,50 грн. Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Хмельницького міськрайсуду від 18.12.2017 у справі призначено судово-психологічну експертизу з метою дослідження питання, чи є бездіяльність та незаконні дії працівників прокуратури Хмельницької області психотравмуючими факторами для Особи 1, і і якщо так — то який можливий розмір становить грошова компенсація за завдану моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС за рахунок бюджетної програми 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду…» на користь Особи 1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 стягнуто з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС за рахунок бюджетної програми 3504030 на користь Особи 1 судові витрати в сумі 0,11 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки у цій справі з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлені ухвалами Хмельницького міськрайсуду незаконність дій, та бездіяльність працівників прокурати, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст.1176 ЦК.

За висновками суду першої інстанції, незаконність дій старшого слідчого прокуратури м.Хмельницького встановлена у таких справах: №686/11257/13-к, №686/10345/13-к, №686/10344/13-к, №686/10343/13-к, які стосувалися неповідомлення у строк, визначений законом, Особи 1 для участі у проведенні допиту як потерпілого у кримінальному провадження №* та у справі №686/10343/13-к у кримінальному провадженні №* як свідка.

Оцінюючи глибину, тривалість душевних страждань, кількість часу та зусиль, витрачених для вчинення дій, необхідних для відновлення порушеного права, систематичність порушення прав позивача, тяжкість вимушеність змін життєвих і виробничих відносин, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, враховуючи вимоги розумності, справедливості, виваженості, суд дійшов висновку, що позивачу завдано моральної шкоди, яку суд визначив у розмірі 5000,0 грн.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд виходив з того, що майнова шкода в сумі 29880,00 грн. є необґрунтованою, оскільки позивач самостійно здійснював підготовку скарг для подачі до суду та в частині справ був присутнім в судовому засіданні, а тому витрати часу на реалізацію свого права звернення до суду, яке гарантоване нормами КПК, не є майновою шкодою у розумінні стст.22, 1166, 1174 ЦК та відшкодуванню за рахунок держави не підлягають.

Крім того, місцевий суд не взяв до уваги витрати на проїзд в міському транспорті, на підтвердження чого позивач надав квитанції, оскільки в частині засідань брав участь представник позивача, частина засідань була проведена без участі позивача, а з наданих копій квитанцій суд не може зробити висновок про те, що вони були придбані для проїзду до суду саме в дні засідань.

Відмовляючи у стягненні з відповідачів витрат на папір у сумі 80,00 грн. за 1 пачку, суд зазначив, що не доведено, що вони були понесені позивачем саме в такому розмірі, не надано доказів придбання такого товару, а тому доводи позивача ґрунтуються на припущенні.

Постановляючи 26.10.2018 додаткове рішення у цій справі про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що рішенням Хмельницького міськрайосуду від 3.10.2018 позов Особи 1 було задоволено частково, відповідно, на підставі належних та допустимих доказів у відсотковому співвідношенні стягнув з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС на користь Особи 1 0,11 грн.

Постановою ХАС від 11.12.2018 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги прокуратури Хмельницької області, ГУ ДКС у Хмельницькій області задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018 та додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Особи 1 до прокуратури Хмельницької області, ГУ ДКС у Хмельницькій області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач не довів заявлених ним позовних вимог, підстав для відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23.01.2019 Особа 1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайсуду від 3.10.2018, додаткове рішення Хмельницького міськрайсуду від 26.10.2018 та постанову ХАС від 11.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що при постановленні рішення про відмову у задоволенні позову, суди порушили абсолютне право позивача на правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність працівників органу державної влади та беззастережне право споживача на доброякісну послугу від органів державної влади, які є його особистими немайновими правами. У разі порушення прав через протиправну діяльність, в тому числі і протиправне рішення, чи бездіяльність органу або посадової особи, які діють від імені держави, виникає презумпція спричинення моральної шкоди. Факт порушення прав позивача доведено в суді та зафіксовано ухвалами і саме цей факт є доказом спричинення йому моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій уникнули надання правової оцінки тому факту, що для відновлення порушених прав позивач поніс матеріальні витрати, які мають бути компенсовані відповідно до положень стст.22, 23, 1174 ЦК і є майновою шкодою, оскільки витрати виражені в гривнях, мають майновий характер і підлягають безумовному відшкодуванню, підтверджені проїзними квитками і квитанціями.

Посилання судів на необхідність доведення протиправності дій є формою вимагання у позивача неіснуючих юридичних фактів, на які він не посилався у позові. При цьому відповідач не надав жодного доказу на спростування доводів позивача. <…>.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на незаконність бездіяльності працівників прокуратури, що встановлено ухвалами Хмельницького міськрайсуду в 16 справах за наслідками розгляду скарг Особи 1 на дії та бездіяльність працівників прокуратури, які полягають у тривалості розслідування справ; факт завдання йому такою бездіяльністю матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі стст.22, 23, 1174 ЦК.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової  особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за стст.1166, 1167, 1174 ЦК доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв’язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв’язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог ст.81 ЦПК є процесуальним обов’язком позивача.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст.24 КПК, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.

Статтею 303 КПК встановлено право оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

За правилом ч.2 ст.307 КПК, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов’язання припинити дію; 3) зобов’язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв’язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов’язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв’язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди працівниками прокуратури, причинний зв’язок між діями працівників прокуратури та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв’язку з його недоведеністю.

Права Особи 1, на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури в порядку, визначеному КПК.

Сам по собі факт, що ухвалами Хмельницького міськрайсуду від 10.11.2017 у справі №686/21916/17, від 7.11.2017 у справі №686/21525/17 та іншими було задоволено скарги Особи 1 та встановлено незаконність дій та бездіяльності працівників прокуратури, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю працівників прокуратури та настанням шкоди.

Такий висновок є аналогічним висновкам, викладеним у постановах ВС від 28.01.2019 у справі №686/7576/18, від 16.05.2019 у справі №686/20079/18 та інших, предметом розгляду яких були позовні заяви Особи 1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією та бездіяльністю органів державної влади.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної і матеріальної шкоди, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами ст.400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності перевірив наведені позивачем доводи і дав належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу приписів ст.400 ЦПК суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, ВС виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 ст.401 ЦПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову ХАС від 11.12.2018 — без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись стст.400, 401, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Наличие в деянии лица необходимой обороны, границы которой не были превышены: решение ВС

Коллегия судей Уголовного суда ВС приняла постановление о наличии в деянии лица необходимой обороны, границы которой не были превышены, сообщила пресс-служба ВС.

Суть дела: согласно приговору местного суда осужденный был признан виновным в том, что приобрел огнестрельное оружие и боеприпасы без предусмотренного законом разрешения. Кроме того, во время конфликта с двумя лицами, которые наносили ему удары, мужчина, находясь в состоянии сильного душевного волнения, выстрелил из револьвера в сторону этих лиц: одно из них получило выстрел в голову, что причинило телесные повреждения, от которых наступила смерть, а второе — в туловище, причинившее легкие телесные повреждения, которые привели к кратковременному расстройству здоровья.

Орган досудебного расследования обвинял лицо в совершении уголовных преступлений, предусмотренных ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 УК. Однако местный суд переквалифицировал действия лица из ч. 1 ст. 115 на ст. 116 УК Украины и из ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 УК. Оно было осуждено по ст. 116, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 УК к 7 годам лишения свободы и освобождено от отбывания наказания в связи с его полным отбытием.

Апелляционный суд установил, что вывод местного суда в приговоре в части квалификации действий лица по ст. 116 УК и ч. 2 ст. 125 УК является ошибочным, и отменил этот приговор в части осуждения лица по этим статьям, а производство по обвинению по ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 УК закрыл на основании п. 2 ч. 1 ст. 284 УПК Украины. Суд постановил считать лицо осужденным по ч. 1 ст. 263 УК к наказанию в виде лишения свободы на срок 3 года 6 месяцев. В остальном приговор местного суда оставлено без изменений.

Коллегия судей Уголовного суда ВС согласилась с таким выводом апелляционного суда: местный суд полно и всесторонне исследовал доказательства, установил фактические обстоятельства дела, однако предоставил неправильную юридическую оценку действиям лица.

В соответствии с установленными местным судом фактическими обстоятельствами мужчина во время внезапного конфликта, который возник из-за противозаконного насилия со стороны двух лиц, которые находились в состоянии алкогольного опьянения и нанесли ему множественные удары кулаками и ногами в различные части тела и голову, руководствуясь мотивом прекращения противоправных действий потерпевших, выхватил из сумки пистолет, заряженный девятью патронами. При этом он находился в положении на коленях и, будучи прижатым к земле, с накинутой на голову курткой, сделал подряд два выстрела в сторону этих лиц.

Учитывая поведение нападавших, которых было двое, направленность умысла, интенсивность и характер действий, которые давали лицу, которое защищалось, основания воспринимать угрозу реальной, апелляционный суд пришел к выводу о наличии в деянии осужденного необходимой обороны, границы которой не были превышены.

Источник ЮРЛИГА