Онлайн-арест счетов: что будет, если денег на погашение долга недостаточно?

В Минюсте объяснили некоторые аспекты, касающиеся онлайн-ареста банковских счетов должников.

Арест на средства исполнитель накладывает исключительно на ту сумму, которую лицо должно. Остальными же средствами владелец счета может свободно распоряжаться.

Что будет, если средств на счете должника недостаточно для погашения долга или нет вообще?

Согласно ч. 2 и 5 статьи 48 Закона «Об исполнительном производстве», взыскание по исполнительным документам обращается в первую очередь на денежные средства должника в национальной и иностранной валютах, другие ценности, в том числе на средства на счетах должника в банках и других финансовых учреждениях.

В случае отсутствия у должника средств и других ценностей, достаточных для удовлетворения требований взыскателя, взыскание безотлагательно обращается также на надлежащее должнику другое имущество, за исключением имущества, на которое по закону не может быть наложено взыскание.

Обращение взыскания на имущество должника не останавливает обращения взыскания на его средства. Должник вправе предложить виды имущества или предметы, которые необходимо реализовать в первую очередь. Очередность взыскания на денежные средства и иное имущество должника окончательно определяется исполнителем.

Источник ЮРЛИГА

Признаются ли и исполняются решения украинского суда на территории иностранного государства

Специалисты Восточного межрегионального управления Министерства юстиции (г. Харьков) разъяснили, признаются ли и исполняются решения суда Украины на территории иностранного государства.

Если иное не предусмотрено международным договором Украины, заинтересованное лицо или орган может обратиться с ходатайством о признании и исполнении решения суда Украины по гражданскому или хозяйственному делу, вступившему в законную силу, в том числе утвержденному судом мировому соглашению, приговора в части гражданского иска, а также решений третейских судов и других органов, к компетенции которых относится рассмотрение гражданских и хозяйственных дел.

Ходатайство подает заинтересованное лицо непосредственно в иностранный суд по месту исполнения решения.

В случаях, предусмотренных международным договором Украины, ходатайство может быть подано в суд Украины, принявший решение.

Если решением суда Украины предусмотрено взыскание с лица судебного сбора, ходатайство о признании и исполнении решения в соответствующей части составляется судом Украины, который постановил решение в первой инстанции, по форме, приведенной в приложении 5 Инструкции о порядке исполнения международных договоров по вопросам предоставления правовой помощи в гражданских делах относительно вручения документов, получения доказательств и признания и исполнения судебных решений, утвержденной совместным приказом Министерства юстиции и Государственной судебной администрации от 27.06.2008 № 1092/5/54 (дальше — Инструкция). Ходатайство печатается на чистых листах бумаги без штампов суда.

Ходатайство о признании и исполнении решения третейского суда подается непосредственно в иностранный суд по месту исполнения, если иное прямо не установлено международным договором Украины.

Если иное не предусмотрено международным договором Украины или законодательством запрашиваемого государства, ходатайство лица или органа может быть составлено согласно форме, приведенной в приложении 6 к Инструкции. Ходатайство печатается на чистых листах бумаги без штампов суда.

С целью обращения с ходатайством о признании и исполнении решения суда Украины к компетентному органу запрашиваемого государства заинтересованное лицо обращается в суд Украины, который принял решение, для получения документов, предусмотренных международным договором Украины.

Если международный договор Украины не определяет перечня документов, которые прилагаются к ходатайству, судом Украины предоставляются:

— удостоверенная должным образом копия судебного решения (или в соответствующем случае — приговора);

— справка о том, что решение (приговор) вступило в законную силу, если это не следует непосредственно из текста решения или приговора (приложение 7 к Инструкции). Справка печатается на чистых листах бумаги, без штампов суда;

— справка об исполнении части решения (приговора) или неисполнении решения (приговора) на территории Украины по форме согласно приложению 8 к Инструкции. Справка печатается на чистых листах бумаги, без штампов суда;

— если ответчик не принимал участие в судебном заседании — справка о том, что ответчик был должным образом уведомлен о дне и времени судебного разбирательства (по форме согласно приложению 9), и копии документов дела, подтверждающие уведомление ответчика должным образом о времени и месте судебного разбирательства дела. Справка печатается на чистых листах бумаги, без штампов суда.

Документы, которые предоставляет суд Украины, удостоверяются подписью судьи и скрепляются гербовой печатью суда Украины.

Если дело, по которому вынесено решение, рассматривалась судом Украины в порядке договорной подсудности, заинтересованное лицо прилагает к ходатайству также оригинал или удостоверенную копию соглашения о выборе суда.

В случае необходимости признания и исполнения решения третейского суда заинтересованное лицо прилагает также оригинал или должным образом удостоверенную копию арбитражного соглашения.

Если со времени вынесения решения до момента обращения в суд Украины с ходатайством взыскатель (взыскательница) изменил фамилию, следует приложить должным образом удостоверенную копию документа, подтверждающего факт изменения фамилии.

Если заинтересованное лицо подает ходатайство в суд Украины, который постановил решение, соответствующий суд прилагает к ходатайству документы, предусмотренные соответствующим международным договором Украины или пунктом 4.7 Инструкции.

В случае оформления ходатайства юридическим лицом к пакету документов прилагается доверенность на право представлять интересы этого лица в судах, оформленная в соответствии с действующим законодательством Украины.

Заинтересованное лицо или орган составляет ходатайство на языке запрашиваемого государства. Если ходатайство и документы, которые к нему прилагаются, составлены на украинском языке, к ним прилагается перевод на язык запрашиваемого государства, удостоверенный в соответствии с законодательством Украины.

Если согласно международному договору Украины ходатайство подается заинтересованным лицом в суд Украины, принявший решение, такой суд направляет ходатайство и приложенные к нему документы в Минюст через межрегиональное управление или его соответствующее структурное подразделение.

Минюст в течение 14 календарных дней со дня получения направляет ходатайство Центральному органу запрашиваемого государства для передачи на рассмотрение в его компетентный орган, а в случае необходимости возвращает для доработки компетентным судом Украины или заинтересованным лицом.

Информацию о движении документов в соответствии с этим пунктом доводят до сведения заинтересованного лица через адресование в копии соответствующих писем.

Информацию о результатах рассмотрения ходатайства Минюст через межрегиональное управление сообщает заинтересованному лицу. В случае поступления копий иностранного судебного определения по результатам рассмотрения ходатайства они направляются суду Украины, который принял решение в первой инстанции, о чем информируют заинтересованное лицо.

Джерело ЮРЛИГА

Позиція ВС щодо строків позовної давності для вимог про визнання правочинів недійсними

Якщо правочин є нікчемним у силу норми закону, то чи обмежений позивач якимись строками для звернення до суду з вимогою про визнання правочину недійсним? Виявляється, судова практика в цьому питанні дещо змінилася після висновків, зроблених Великою палатою Верховного Суду.

Рецисорний позов: без винятків

Це питання прояснив суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат під час презентації збірника наукових статей «Строки. Позовна давність» за редакцією д.ю.н., професора, члена-кореспондента НАПрН України Інни Спасибо-Фатєєвої, у підготовці якого взяв участь. Він розповів про судову практику щодо позовної давності для негаційного та рецисорного позовів.

В.Крат, зокрема, зазначив, що, попри усталену судову практику, періодично постають певні питання щодо застосування позовної давності до рецисорного позову (про оспорювання правочинів). Тож він зауважив, що з огляду як на сутнісну характеристику рецисорного позову, так і на відсутність винятку щодо непоширення позовної давності на таку вимогу в ст.268 Цивільного кодексу до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність.

Негаційний позов: до та після ВП

Крім того, суддя порушив питання щодо застосування позовної давності до негаційного позову (про визнання недійсним нікчемного правочину). Він звернув увагу на те, що в практиці із цього питання є два періоди.

Перший — до зміни ВП ВС підходу до допустимості пред’явлення негаційного позову. «У цей період допускалося пред’явлення такого позову та існував підхід, що оскільки правочин не залежний від того, чи пред’явлена вимога, тобто чи пред’явлений негаційний позов, то, звичайно, що позовна давність до такої вимоги застосована бути не може», — сказав доповідач.

Як приклад В.Крат навів правову позицію, викладену в постанові ВС від 1.08.2018 у справі №641/76/17 (в якій він був доповідачем): «У цивільному законодавстві закріплено об’єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються:

• прямо (ст.268 ЦК). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється, відсутня вимога про стягнення надмірно виплаченої субсидії;

• опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у п.96 постанови ВП ВС від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову. Не поширюється позовна давність на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду, прийняте за таким позовом, тільки констатує нікчемність правочину. Адже його нікчемність установлена в нормі закону. Натомість сутність вимоги про стягнення надмірно виплаченої субсидії не виключає застосування до неї позовної давності».

Другий період (сучасний) настав після ухвалення ВП ВС постанови від 4.06.2019 у справі №916/3156/17 (за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку щодо визнання правочину недійсним). У ній зроблено такий висновок: «Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

«Звичайно, оскільки втрачається можливість пред’явлення негаційного позову, у принципі не можна поставити питання про застосування до такої вимоги позовної давності», — зауважив В.Крат.

Відлік строку для застосування наслідків

Доповідач також звернув увагу на постанову ВС від 14.03.2018 у справі №464/5089/15. У ній наголошено, що тлумачення чч.1 і 5 ст.261 ЦК свідчить про необхідність розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.

Так, вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов’язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним (рецисорний позов) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов’язання (зокрема при застосуванні наслідків нікчемного правочину) початок перебігу позовної давності зумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов’язання. Тому «положення ч.5 ст.261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов’язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним», — зазначено в постанові.

Водночас, як зауважив доповідач, у постанові ВС від 20.05.2020 у справі №367/836/18 сказано, з якого моменту слід відраховувати початок перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину.

«Апеляційний суд, дійшовши висновку про нікчемність укладеного між сторонами попереднього договору, ураховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, правильно вважав, що перебіг позовної давності за вимогами про повернення отриманих відповідачем коштів за цим правочином розпочався з моменту, коли покупець передав, а продавець прийняв гроші у сумі 65877,0 грн. Аналогічний по суті висновок зроблений у постановах ВС від 21.06.2018 у справі №333/2051/16-ц, від 18.03.2020 у справі №755/612/16-ц. Тож доводи касаційної скарги про те, що порушення права на повернення отриманих відповідачем коштів за попереднім договором розпочалося пізніше, тому позовну давність не пропущено, є безпідставними. Адже це суперечать приписам ч.3 ст.261 ЦК, якою встановлений перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину».

Джерело Закон і Бізнес

Коли відсутність одного підпису перекреслює всі зібрані докази

Докази, зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень, є недопустимими. Такий висновок зробив ВС в постанові №754/7061/15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

22 лютого 2021 року м.Київ №754/7061/15

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого — НАСТАВНОГО В.В.,
суддів: АНІСІМОВА Г.М., КОРОЛЯ В.В., КРАВЧЕНКА С.І., ЛУГАНСЬКОГО Ю.М., ОГУРЕЦЬКОГО В.П., ЩЕПОТКІНОЇ В.В. —

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015100030004960 від 30.04.2015, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженки м.Києва, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за Адресою 1, раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 Кримінального кодексу, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 3.07.2019 щодо Особи 1.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Деснянського районного суду м.Києва від 24.12.2015 Особу 1 засуджено за ч.4 ст.358 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Ухвалено стягнути з Особи 1 на користь держави 859,32 грн. процесуальних витрат за проведення судової експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду Особу 1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, працюючи на посаді завідуючої стоматологічним відділенням філії №3 комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Закревського, 81/1, 01.11.2013, з метою уникнення наслідків несвоєчасного подання документів, що підтверджують проходження нею атестації та присвоєння (підтвердження) кваліфікації лікаря, надала до відділу кадрів підприємства завідомо підроблений документ, а саме — посвідчення про проходження підвищення кваліфікації, видане на її ім’я, в якому містилися дані про проходження нею 2.11.2012 атестації в атестаційній комісії при управлінні охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації та присвоєння наказом по управлінню охорони здоров’я від 2.11.2012 №518/ос їй першої категорії лікаря стоматолога. У подальшому Особа 1 залишилася працювати на зазначеній посаді та з 1.11.2013 почала отримувати нарахування до заробітної плати за категорією.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 3.07.2019 зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника Особи 1 — адвоката Танчук М.А. — скасовано, а кримінальне провадження щодо Особи 1 закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу у зв’язку з недоведеністю винуватості Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК.

Постановлено процесуальні витрати в сумі 859,32 грн. віднести за рахунок держави.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд з порушенням вимог ст.94 КПК дав неправильну та необґрунтовану оцінку доказам, покладеним судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, визнавши їх недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні, та вважає, що зазначені докази одержані законним шляхом без порушення вимог КПК, які б могли бути підставою для їх визнання недопустимими. Указує на те, що в матеріалах кримінального провадження наявні постанови про призначення та зміну групи прокурорів, які містять підписи заступника прокурора району, а також у витягу з ЄРДР зазначені прізвища прокурорів, що уповноважені здійснювати процесуальне керівництво в кримінальному провадженні, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції. Звертає увагу на те, що фотознімки постанов без підпису про призначення та зміну групи прокурорів містяться лише на електронному носії, наданому стороною захисту, вміст якого безпосередньо апеляційний суд не досліджував.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Підстави розгляду кримінального провадження об’єднаною палатою

Колегія суддів третьої судової палати ККС ухвалою від 17.06.2020 кримінальне провадження щодо Особи 1 за вказаною касаційною скаргою прокурора на підставі ч.2 ст.4341 КПК передала на розгляд ОП ККС.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв’язку з тим, що у ВС існують різні позиції щодо правозастосування стст.36, 37 КПК, зокрема в питанні наділення повноваженнями прокурора (групи прокурорів) у конкретному кримінальному провадженні, та вважала за необхідне відступити від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів першої судової палати ККС від 19.05.2020 (справа №490/10025/17).

Так, у зазначеній постанові від 19.05.2020 колегія суддів не погодилася з тим, що відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора сама по собі означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень. На думку колегії, КПК не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв’язку з розслідуванням кримінальної справи, викладалось у формі постанови, визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого КПК вимагає винесення постанови, та дійшла висновку про необов’язковість такої постанови для визначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі.

Натомість колегія суддів другої судової палати ККС у постанові від 19.04.2018 (справа №754/7062/15-к) дійшла протилежного висновку про те, що постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) передбачені ст.36 КПК повноваження в кримінальному провадженні, є обов’язковою, як і підписання відповідною особою, що її винесла. Зауважила, що витяг з ЄРДР за відсутності процесуального рішення керівника органу прокуратури не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва. Аналогічна правова позиція висловлена ККС у постановах від 19.09.2018 (справа №761/20108/15-к) та від 17.12.2019 (справа №235/6337/18).

З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження ОП ККС.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, обґрунтованою та просив її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Особа 1 та захисник Танчук М.А. у судовому засіданні вважали касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів об’єднаної палати дійшла наступних висновків.

1. Щодо належної процедури визначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні

Відповідно до ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу й щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури fair procedure (в європейській системі), dut procуes (в американській системі) є одним зі складових елементів принципу верховенства права, передбачає в тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Згідно з ч.1 ст.3 КПК керівник органу прокуратури — Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник місцевої прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень; прокурор — особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.15 закону «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень (пп.9, 15).

Статтею 1311. Конституції встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.2 ст.36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, у тому числі: доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим кодексом; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання; повідомляти особі про підозру; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання.

Відповідно до чч.1, 2 ст.37 КПК прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених чч.4 та 5 ст.36, ч.3 ст.313, ч.2 ст.341 цього кодексу та ч.3 цієї статті.

Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 год. після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 год. з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР (чч.1, 2 ст.214 КПК).

Отже, визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права та обов’язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.

Надання прав, покладення обов’язків та визначення обсягу відповідальності за своєю юридичною природою потребує письмової форми заради уникнення суб’єктивізму та забезпечення правової визначеності.

Чинний КПК в ст.110 передбачає, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Хоча ст.37 КПК й не передбачає для керівника органу прокуратури специфічної форми рішення про визначення прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, така процесуальна форма вбачається, із тлумачення положень ст.110 КПК у взаємозв’язку з положеннями ч.5 ст.36 КПК. Відповідно до останньої норми Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального  правопорушення іншому органу досудового розслідування.

Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов’язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб’єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження та можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об’єктивності владних суб’єктів.

У свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст.110 КПК, у тому числі, постанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Згідно з положенням про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 №298, реєстр — створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у п.1 гл.2 цього розділу, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, унесені до реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до п.1 гл.2 положення до реєстру вносяться відомості, у тому числі про прізвище, ім’я, по батькові керівника органу прокуратури, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, детектива, керівника органу дізнання, дізнавача (уповноваженої особи інших підрозділів), який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво.

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що до ЄРДР уносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім’я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР. У реєстрі автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження (ч.5 ст.214 КПК).

Витяг з реєстру — згенерований програмними засобами ведення реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у п.3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування (п.2 гл.4 положення).

Отже, витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в конкретному кримінальному провадженні.

Об’єднана палата дійшла висновку, що, за змістом стст.36, 37, 110 КПК, рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та в разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

2. Щодо наслідків недотримання належної процедури визначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні Конституцією встановлені права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції).

У кримінально-процесуальній доктрині загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів: належне джерело; належний суб’єкт; належна процесуальна форма; належна фіксація; належна процедура; належний вид способу формування доказової основи. В аспекті належного суб’єкта у тому числі слід розглядати й прокурора.

Недопустимими є докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч.1 ст.87 КПК).

У випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво в конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст.36 КПК, то вони провадяться неналежним суб’єктом.

Виходячи з наведеного, відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, та в разі необхідності — групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, у матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури зумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

3. Щодо доводів касаційної скарги прокурора

Доводи касаційної скарги прокурора в кримінальному провадженні щодо Особи 1 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність об’єднана палата вважає не обґрунтованими.

Згідно зі ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст.370 судове рішення повинне бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом, на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу, та в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч.2 ст.418, ст.419 КПК вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому стст.368—380 цього кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення — підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, уважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст.6 конвенції).

Статтею 62 Конституції гарантовано, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права та свободи мають своє відображення в загальних засадах кримінального провадження, а саме — у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст.17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення й має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд у рішенні від 26.02.2019 №1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції (конституційності) ст.3682 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio proreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів — це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов’язок, передбачений ст.92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити факти, установлені в суді, а саме — винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред’явлено обвинувачення.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника Особи 1 — адвоката Танчук М.А., дійшов висновку, що докази обвинувачення є недостатніми для визнання Особи 1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.358 ч.4 КК, та наявні підстави, передбачені в п.3 ч.1 ст.284 КПК, для закриття кримінального провадження.

З протоколу судового засідання від 3.07.2019 та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, убачається, що апеляційний суд з дотриманням вимог ст.94 КПК безпосередньо дослідив у судовому засіданні письмові докази, надані сторонами захисту та обвинувачення, і встановив, що на час виконання вимог ст.290 КПК у кримінальному провадженні, унесеному до ЄРДР за №12015100030004960, а саме — 30.04.2015 постанови від 17.12.2014 та від 25.03.2015 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12014100030014087 від 14.12.2014, з якого були виділені матеріали щодо Особи 1 на порушення вимог стст.37, 110 КПК не містили підпису заступника прокурора Деснянського району м.Києва Особи 2, а тому прокурори Особа 5, Особа 3, Особа 4 станом на 30.04.2015 не мали повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, передбачених ст.36 КПК.

Суд апеляційної інстанції дослідив та належно оцінив на предмет належності та допустимості: протокол надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 30.04.2015, у ході якого захисник Танчук М.А. застосовувала фотозйомку за допомого фотоапарату марки Canon digital ixus 75, що не заперечувалось у судовому засіданні стороною обвинувачення; висновки спеціалістів від 4.06.2015 та 15.12.2015 відповідно про те, що графічні файли, які були виготовлені 30.04.2015 та містять фотознімки постанов заступника прокурора Деснянського району м.Києва Особи 2 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12014100030014087 від 14.12.2014, від 17.12.2014 та від 25.03.2015 не містять підпису останнього та виявлено повний збіг набору знаків і символів, наявності, відсутності та розміру пробільних ділянок, інтервалів та відступів, за винятком відсутності підпису, зі змістом графічних файлів із фотозображеннями постанов заступника прокурора Деснянського району м.Києва Особи 2 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, унесеному до ЄРДР за №12014100030014087 від 14.12.2014, від 17.12.2014 та від 25.03.2015, які були долучені до матеріалів кримінального провадження безпосередньо в судовому засіданні та містили відповідні підписи зазначеної службової особи.

Ураховуючи наведене, вказані постанови від 17.12.2014 та 25.03.2015 не могли породжувати відповідних правових наслідків, а саме: виділення матеріалів досудового розслідування прокурором Особою 5 щодо Особи 1 в окреме провадження, унесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за №12015100030004960 від 30.04.2015 щодо Особи 1, повідомлення останній про підозру та надання слідчим за дорученням не уповноваженого прокурора Особи 5 доступу до матеріалів досудового розслідування.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що Особі 1 висунуто обвинувачення без повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури та за відсутності належних даних про повноваження прокурора Особи 5, яка затвердила обвинувальний акт, а тому докази у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12015100030004960 від 30.04.2015, визнано недопустимими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам стст.370, 419 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.

Ураховуючи зазначене, об’єднана палата підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування ухвали апеляційного суду щодо Особи 1 не знаходить.

Виконуючи приписи ст.442 КПК, об’єднана палата робить висновок, як саме повинна застосовуватись норма права, яка встановлює належну процедуру визначення прокурора або групи прокурорів, що здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні та із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об’єднаної палати.

Висновок

За змістом стст.36, 37, 110 КПК, рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, та в разі необхідності — групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинне прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення у формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури зумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Керуючись стст.434, 4342, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 3.07.2019 щодо Особи 1 залишити без зміни, а

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції,— без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Верховный Суд указал на признаки фиктивной сделки

В постановлении от 31 марта 2021 по делу № 201/2832/19 Верховный Суд привел признаки фиктивной сделки и разъяснил основания признания ее недействительной Об этом сообщила пресс-служба ВС.

Суть дела: истица просила суд признать недействительным договор купли-продажи квартиры, проданной ею в 2004 году зятю, который оформил ипотеку в банке под залог этой квартиры. После заключения соответствующих договоров истица осталась владельцем недвижимого имущества, была зарегистрирована в квартире, проживает в ней, оплачивает все коммунальные платежи. Право собственности на недвижимое имущество за ответчиком было зарегистрировано только в 2016 году.

Истица считала договор купли-продажи квартиры фиктивным и недействительным, поскольку он заключен вопреки ее действительной воле и общим принципам ЦК.

Местный суд, с решением которого согласился апелляционный суд удовлетворил иск, поскольку оспариваемый договор заключен без регистрации права собственности и без передачи имущества покупателю. Ответчик (покупатель) в квартире не проживал и не проживает, не был зарегистрирован по ее адресу. Все эти обстоятельства свидетельствуют, что стороны во исполнение договора не выполнили свои обязательства, то есть, заключая договор, они не собирались создавать правовые последствия.

Однако Верховный Суд в составе коллегии судей Третьей судебной палаты Кассационного гражданского суда отменил предыдущие решения и отказал в удовлетворении иска, указав следующее.

Суд признал оспариваемый договор недействительным на основании ст. 234 ГК, поскольку при его заключении воля сторон не соответствовала внешнему ее проявлению и стороны не предполагали реального наступления правовых последствий, обусловленных указанной сделкой, на момент заключения договора у обеих сторон был умысел на фиктивность таких действий.

Вместе с тем согласно ч. 1 ст. 16 ГК Украины, ч. 1 ст. 4 ГПК каждое лицо имеет право в порядке, установленном законом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов.

Одной из основополагающих принципов гражданского законодательства является добросовестность, поэтому действия участников гражданских правоотношений должны ей соответствовать.

Верховный Суд отметил, что для признания сделки фиктивной необходимо установить наличие умысла всех сторон сделки. Судам необходимо учитывать, что само по себе невыполнение сделки сторонами не означает, что заключена фиктивная сделка. Если сторонами не совершено каких-либо действий во исполнение такой сделки, суд принимает решение о признании сделки недействительной без применения каких-либо последствий. В случае если на выполнение сделки было передано имущество, такая сделка не может быть квалифицирована как фиктивная.

Основные признаки фиктивной сделки:

введение в заблуждение (до или в момент заключения сделки) третьего лица относительно фактических обстоятельств сделки или действительных намерений участников;

сознательное намерение невыполнения обязательств договора;

сокрытие истинных намерений участников сделки.

Ответчик ссылался на то, что оспариваемый договор соответствовал волеизъявлению сторон сделки. Истица не довела, а суды не установили наличие умысла с определенным направлением у нее и ответчика.

Вывод суда о том, что оспариваемый договор не предусматривал реального наступления правовых последствий, обусловленных условиями сделки, не было совершено действий, направленных на переход права собственности на недвижимое имущество, опровергается кредитным договором с банком, по условиям которого заемщик обязан использовать кредитные средства на приобретение квартиры в истицы.

Сторонами договора также согласовано передачу заемщиком в ипотеку банку приобретенного недвижимого имущества. Заемщик обязался в срок не позднее 30 календарных дней с момента нотариального удостоверения договора купли-продажи провести его государственную регистрацию.

Оспариваемый договор нотариально удостоверен, зарегистрирован в соответствующем реестре. Кроме того, продавец полностью получила от покупателя средства за квартиру до подписания договора купли-продажи, что не опровергнуто.

Вывод суда о том, что договор купли-продажи совершен без регистрации права собственности, не основывается на законе, поскольку действующее на момент возникновения спорных правоотношений законодательство связывало возникновение права собственности на имущество именно с моментом регистрации договора, а не с регистрацией права собственности на такое имущество.

Источник ЮРЛИГА