Фабула судового акту: Часом межа між зловживанням процесуальними правами та реалізацією стороною судового процесу свого законного права дуже тонка.
У цій справі ВС надав роз’яснення щодо повноважень суду вирішувати питання оцінки доказів на підтвердження ціни позову.
Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності.
Пізніше позивач подав уточнену позовну заяву, яка залишена без руху, адже, на думку суду, позивач, з метою зміни підсудності вказаної цивільної справи надав суду докази на підтвердження ціни позову, не відповідають його дійсній вартості.
Ухвалою суду позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме, надання належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості спірного нерухомого майна.
На виконання вимог ухвали позивач надав клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме звітів про експертну грошову оцінку спірного нерухомого майна.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, уточнена позовна заява, визнана неподаною та повернена позивачу у зв’язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення без руху.
Суди виходили з того, що у визначений законом строк позивач не усунув недоліки, а додані до клопотання позивача письмові докази щодо грошової оцінки нерухомого майна на підтвердження ціни уточненого позову викликають обґрунтовані сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав щодо надання доказів.
Позиція ВС: ВС не погодився з такими висновками судів та став на сторону позивача у справі.
Так, ВС зазначив, що ч. 2, 3 ст. 176 ЦПК України передбачено, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою.
Разом з тим, позивач з метою підтвердження ціни позову на підготовчому судовому засіданні надав суду звіти про оцінку майна, тому суд першої інстанції відповідно до статей 189, 196, 197, 198 ЦПК України не мав повноважень вирішувати процесуальні питання щодо оцінки доказів.
Також при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду — без змін, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України.
Джерело Протокол