Хоча в рішенні КС сказано про «продовження строку тримання під вартою», а не «обрання», це не може слугувати підставою для відмови в оскарженні. Такий висновок зробив ВС в постанові №459/3502/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

11 березня 2020 року м.Київ №459/3502/19

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — СТОРОЖЕНКА С.О.
суддів: БОРОДІЯ В.М., ЧИСТИКА А.О. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника обвинуваченого Особи 1 — адвоката Шостака В.В. — на ухвалу судді Львівського апеляційного суду від 9.01.2020 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 9.12.2019 про обрання Особі 1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 7.02.2020.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

На розгляді в Червоноградському міському суді перебуває кримінальне провадження, унесене до ЄРДР за №12019140150000930, щодо Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 Кримінального кодексу.

Ухвалою Червоноградського міськсуду від 9.12.2019 у підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання прокурора та обрано Особі 1 запобіжний захід — тримання під вартою до 7.02.2020.

Ухвалою судді ЛвАС від 9.01.2020 відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника Шостака В.В. на ухвалу Червоноградського міськсуду від 9.12.2019.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Шостак В.В., посилаючись на незаконність ухвали судді апеляційного суду, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що прийняте рішення позбавляє обвинуваченого права на захист та на оскарження неправомірного судового рішення й не відповідає вимогам Конституції та рішенню Конституційного Суду від 13.06.2019 №4-р/2019 у справі щодо неконституційності положень ч.2 ст.392 Кримінального процесуального кодексу.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор уважає, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Відповідно до п.8 ст.129 Конституції однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 129 Конституції гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності із чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до положень ст.24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.9 КПК у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені в ч.1 ст.7КПК.

У ст.7 КПК передбачено загальні засади кримінального провадження, до яких належать: верховенство права, законність, рівність перед законом та судом, презумпція невинуватості й забезпечення доведеності винуватості, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника, суддя апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час підготовчого судового засідання обвинуваченому Особі 1 не продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а за клопотанням прокурора до нього був застосований такий запобіжний захід, а тому скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Однак із такою позицією суд касаційної інстанції погодитися не може.

КС дійшов висновку, що неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Рішенням №4-р/2019 КС визнав неконституційним положення ч.2 ст.392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

У ст.152 Конституції визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення КС рішення про їх неконституційність.

Тобто з моменту прийняття рішення КС №4-р/2019 скасовано обмеження на окреме оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, які постановлені під час провадження в суді першої інстанції.

Твердження апеляційного суду, що обвинуваченому було обрано запобіжний захід, а не продовжено, а тому відповідно до положень ст.392 КПК та вищевказаного рішення КС ухвала Червоноградського міськсуду від 9.12.2019 про обрання Особі 1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою апеляційному оскарженню не підлягає, не обґрунтовані.

Ухвала, яка оскаржувалася в апеляційному порядку, постановлена під час провадження в суді першої інстанції, за своїм змістом стосувалася строку тримання обвинуваченого під вартою.

Обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя,

забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції як складової права на судовий захист можливе лише з обов’язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме — пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини та громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої помилки суду першої інстанції.

Підстави та порядок застосування примусових заходів, які обмежують конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність, зокрема в кримінальному провадженні, закріплені в КПК.

Як зазначено в ст.2 цього закону, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення в кодексі передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (стст.131, 176, 183 КПК).

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов’язаним з обмеженням конституційного права особи на свободу, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого засідання суд за клопотанням учасників провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених у розд.ІІ цього кодексу.

У вказаному розділі передбачено в тому числі й порядок подання, розгляду клопотань про застосування та продовження запобіжних заходів.

Виходячи зі змісту диспозицій стст.177, 178, 194, 196, 199 КПК, терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні за своїм правовим значенням. Крім того, обрання є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження — вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується.

Та обставина, що в рішенні КС зазначено «продовження строку тримання особи під вартою», а не «обрання» не може слугувати підставою для відмови у відкритті провадження за апеляційною скаргою та обмежує право особи на доступ до правосуддя.

Отже, апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою, неправильно витлумачив положення норми ст.392 КПК, звузивши її зміст, що призвело до помилкового висновку про відсутність у захисника та обвинуваченого права на оскарження зазначеної ухвали суду.

Таким чином, указані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними й такими, що перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Шостака В.В. задовольнити.

Ухвалу судді Львівського апеляційного суду від 9.01.2020 про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника Шостака В.В. на ухвалу Червоноградського міського суду від 9.12.2019 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.