Коли сторони не бажають звертатись до суду, вони намагаються домовитися самостійно. Якщо це не виходить, виникає необхідність у залученні посередника. Багато хто з таких посередників вважає себе медіатором. Та це не завжди відповідає дійсності.
Європейські партнери тривалий час закликають Україну до розвитку інститутів альтернативного врегулювання спорів. На думку експертів, це значно спростить ділові відносини між суб’єктами спорів, розвантажить судову систему та покращить інвестиційний клімат держави. Здавалося б, така позиція є цілком логічною. Однак і досі скептики ставляться до неї з пересторогою. Не в останню чергу це пояснюється розбіжностями у термінологічному розумінні.
Наприклад, такий механізм, як медіація, передбачає залучення посередника (медіатора), котрий допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації й проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант її вирішення, який їм оптимально підходить. Послуговуючись цим визначенням, багато хто з фахівців ладен оголосити себе посередником. Та на практиці виявляється, що будь-яка медіація є посередництвом, проте не кожне посередництво — медіацією. Різницю між цими двома сентенціями спеціалісти пояснили під час семінару «Медіація — формула успіху сучасного адвоката», організованого комітетом з питань медіації та Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України.
На переконання керівника Українського центру медіації Галини Єременко, робота медіатора схожа на роботу адвоката, адже досягається певний результат, який має юридичні наслідки. Втім, є низка відмінностей, які дають медіатору змогу розширити світогляд клієнтів і допомогти побачити проблему з різних боків.
Так, юридичний процес завжди є формалізованим, тож правник не може вийти за межі, встановлені у нормативних актах. На противагу цьому процес медіації фахівець вважає не просто неформальним, а творчим. Він формується залежно від бачення учасників та їхніх потреб.
У юридичному спорі завжди присутня вина. Це або об’єктивно встановлений факт, або ж переконання кожної зі сторін у винуватості опонента. Відповідно до цього вибудовуються так звані лінії нападу або захисту. А обговорення вини противника втягує учасників спору в тривалі непродуктивні дебати. Медіатор виходить з потреб та інтересів клієнтів, відсуваючи обопільні звинувачення на другий план. Такий підхід сприяє конструктивному діалогу та можливості налагодження співпраці.
Правники завжди починають із дослідження минулого. Їм необхідно чітко розуміти, що трапилося та якими аргументами це можна підтвердити чи спростувати. Медіатор працює з теперішнім та майбутнім. Подію, яка стала предметом спору, неможливо змінити, тож краще подумати над тим, як налагодити відносини з найменшими для всіх учасників спору втратами.
Юристи оперують доказами. У медіаторів із цим не все так просто. До завдань посередника не входить розбиратися зі стосами документації, що відображає складні транзакції. Якщо ж це необхідно для розуміння проблеми медіатором, він воліє залучити експерта, який зможе роз’яснити юридичні хитросплетіння простою мовою. Натомість медіатора більше цікавлять питання: чому докази важливі для сторін та які їхні інтереси вони зачіпають?
Юрист не може вийти за межі спору. Та часто судове рішення на користь клієнта не вирішує його проблем. Медіатори ж, шукаючи можливості задовольнити потреби й інтереси учасників процедури, можуть прийти до нестандартних рішень, які задовольнять усіх осіб, втягнутих в орбіту спору.
У процесі рішення готує правник. Оскільки особа, яка йому за це платить, не завжди добре розуміється в юридичних нюансах, іноді таке рішення не відповідає в повному обсязі її інтересам. При медіації учасники генерують рішення самостійно, маючи нагоду висловити свої невдоволення ще під час підготовки документа. На думку Г.Єременко, такі рішення мають для осіб набагато більшу вагу.
Клієнти не завжди беруть участь в юридичному процесі, делегуючи свої повноваження найманим правникам. У процедурі медіації такий підхід неможливий. Медіатор має не лише розуміти, скільки осіб є безпосередніми учасниками спору, а й визначити дотичних осіб, дії або рішення яких можуть вплинути на кінцевий результат.
Юристи завжди гарантують конфіденційність. Однак, якщо справа доходить до суду, конфіденційність стає досить умовною. Навіть за неможливості оприлюднення інформації, що передбачено законом, дані про призначення справи до розгляду та прийняття тих чи інших рішень потрапляють у загальний доступ. Конфіденційність у медіації є її наріжним каменем. Якщо сторони не довірятимуть посереднику, вони не зможуть знайти спільної мови.
Заступник Г.Єременко з проектів регіонального розвитку, юрист, бізнес- та сімейний медіатор Ольга Тютюн зауважила, що медіатор не може давати юридичних оцінок. Він не повинен мати юридичного бачення. Натомість йому необхідні навички переговорника, а також розуміння вербальних та невербальних сигналів співрозмовників. На думку О.Тютюн, вгамувати бажання підійти до вирішення спору саме з юридичної точки зору є найважчим для правника, який опановує ази медіації.
Під час процедури медіатор має спонукати клієнтів відповісти на такі запитання: що для мене є результат? Коли я хочу його досягти? Чи важливі для мене відносини?
Особливий акцент варто робити саме на останньому. Часто сторони спору не здатні сприймати якийсь негаразд як одиничний випадок, до настання якого вибудовувалась непогана взаємодія. Це заважає розгледіти перспективи подальшої співпраці. Проілюструвати такі перспективи — завдання медіатора. Коли учасники спору починають їх усвідомлювати, вони стають більш схильними до конструктивного вирішення проблеми. Однак зробити це можна лише за обопільної зацікавленості.
До принципів медіації О.Тютюн віднесла: добровільність; конфіденційність; самовизначення та активність сторін; прийняття сторонами відповідальності за наслідки конфлікту; визнання важливості почуттів та потреб сторін; нейтральність медіатора.
За словами фахівців, основи медіації можуть стати в пригоді й адвокатам-практикам. Це допоможе краще зрозуміти клієнта та знайти рішення, які максимально задовольнятимуть його інтереси. Втім, фахівці закликали присутніх до обережності в прийнятті рішень стосовно спорів, в яких вони вже беруть участь як адвокати. Іноді варто відмовлятися навіть від тих справ, до яких дотичні особи, з котрими правники працювали раніше, а зараз не мають ділових зносин.
Допомогти адвокатам опанувати медіацію пропонують у комітеті. Його голова Владислав Ситюк анонсував, що у Вищій школі адвокатури пройде 90-годинний курс лекцій з медіації, адаптований саме для адвокатів. Тож правники, які бажають більше дізнатися про цю процедуру або застосовувати її на практиці, матимуть для цього чудову нагоду.
Джерело Закон і Бізнес