Публічність часто породжує негативні наслідки для відомих людей. Найболючішого удару по осо-бистому життю, як правило, завдають анонімні інтернет-коментатори. Виявилося, що їх не лише важко знайти, щоб пред’явити позов, вони взагалі не вважаються порушниками приватного спокою.
Чума чорного піару
Типовою знаменитістю заявницю у справі «Høiness v. Norway» назвати важко. Вона відома як адвокат у кримінальних справах та дружина колишнього ведучого ток-шоу.
Утім, предметом різноманітних обговорень на одному з норвезьких форумів Мона Хаайнесс стала через те, що успадкувала 100 млн норвезьких крон від померлої жінки, яка доводилась їй… ніким. Але фактично їхні відносини характеризувались як відносини доньки та матері. З огляду на публічність події стали головною темою рубрики «меркантильність» на одному з інтернет-порталів, що спеціалізувався на ділових і фінансових новинах.
Найголовніше те, що користувачі дописи на сайті могли коментувати анонімно, чим і скористалися сповна, коли на заявницю посипалися відгуки щодо її зовнішності, віку, ваги та моралі, зрозуміло, у не надто етичній формі. Користувачі не соромилися публікувати навіть свої сексуальні фантазії стосовно заявниці. А кого притягувати до відповідальності? Жінка-адвокат цього не знала…
Передусім вона написала скаргу до комісії преси про те, що обговорення її особи стали темою дня та, хоч як дивно, у категорії «капітал». Комісія лише зауважила, що видання порушило кодекс поведінки журналістів, адже читачів уводили в оману заголовком. Таке собі звинувачення…
Адвокат жінки вирішив продовжити захист честі клієнтки в суді. Він стверджував, що окремі коментарі були наклепницькими, що підпадає під відповідальність згідно з кримінальним кодексом, і вимагав від власників ресурсу €25 тис. як компенсацію. Додав, що оскаржувані дописи трактувались як сексуальне домагання, були принизливими та дискримінаційними.
У результаті відповідачі вибачилися за користувачів, які дозволили собі зайвого, але виплачувати компенсацію не побажали. Хоча коментарі не стосувалися журналістської діяльності компанії, її представники вирішили запропонувати заявниці €1 тис. за незручності, яких вона зазнала.
Постраждала намагалася довести свою позицію вже в іншій юрисдикції. Проте цивільний суд не вбачав у коментарях дифамації, уважаючи, що вони не могли принизити честь або заплямувати репутацію позивачки, та зобов’язав її відшкодувати відповідачам €25 тис. витрат на процес.
Недоліт наклепу
Зібравши відмови в усіх інстанціях, М.Хаайнесс заявила, що юстиція не дотрималася балансу, про який ідеться в cтст.8, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Через те що автори були анонімами, заявниця не змогла позиватися безпосередньо з ними. Норвезька судова система не тільки не дала їй змоги відстояти власну честь, а ще виставила сумарний рахунок за слухання справи в сумі €50 тис.
У той же час представники уряду не побачили в ситуації того рівня серйозності, щоб це могло порушити право на повагу до приватного життя.
У Страсбурзі нагадали, що в спектр особистого включається ім’я або зображення людини, аспекти її фізичної та психологічної цілісності (рішення у справі «Von Hannover v. Germany»). Щоб ст.8 конвенції вступила в гру, напад на честь і репутацію мав досягти певного рівня серйозності.
Розгляд справи по суті відбувся у двох судових інстанціях, вони оцінили її аспекти відповідно до принципів, викладених у рішенні у справі «Delfi AS v. Estonia». Тому Суд підтримав позицію норвезької юстиції, зазначивши, що остання прагнула встановити баланс між правами заявниці відповідно до ст.8 і правами новинного порталу на свободу вираження поглядів відповідно до ст.10 конвенції. Та й у коментарях не вбачалося розпалювання ненависті чи підбурювання до насильства.
Отже, на своїх образах заявниця не тільки не заробила, а й понесла видатки. Адже судові витрати, за страсбурзькою оцінкою, сумніву не підлягали. Тож М.Хаайнес нічого не залишилось як змиритися з віртуальними домаганнями.
Джерело Закон і Бізнес