Фабула судового акту: Досить цікаве судове рішення у якому Касаційний цивільний суд висловив свою позицію щодо застосування норм законодавства про захист честі, гідності та ділової репутації підприємства завданої органом досудового розслідування, а також предметної юрисдикції вирішення таких спорів.

У даній справі органом досудового слідства на адресу низки підприємств, які є контрагентами позивача було направлено вимоги в порядку ст. 93 КПК України у яких зазначено, що вказане підприємство у своїй роботі задля надання податкової вигоди реальному сектору економіки щодо незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та завищення валютних витрат з податку на прибуток підприємства створили фіктивні підприємства, через які підроблює прибуткові документи.

Звісно таке формулювання викликало незадоволення позивача, який вирішив відновити свої порушені права у судовому порядку шляхом подання до місцевого загального суду позовної заяви про захист честі, гідності та ділової репутації підприємства зазначивши у ньому відповідачами начальника органу досудового розслідування, Головне управління Національної поліції в області та територіальний підрозділ НП.

При цьому визначення відповідачем начальника органу досудового розслідування позивач вмотивував тим, що саме ця особа підписуючи згадані вище листи і розповсюджувала недостовірну інформацію.

Суд першої інстанції частково задовольнив такі позовні вимоги – Головне управління Національної поліції зобов’язано спростувати дані вказані у листах направлених контрагентам позивача шляхом направлення на їхню адресу відповідних листів із спростування свої тверджень, а також визнав таку інформацію недостовірною.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу начальника слідчого підрозділу та у цій частині провадження у справі закрив з тих підстав, що спір в цій частині підлягає розгляду у порядку господарського судочинства оскільки вказана посадова особа розсилала усі листи-вимоги саме як начальник відділення слідчого відділу.

Не погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції позивачем до Касаційного цивільного суду було подано скаргу, яку вмотивовано тим, що закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, апеляційний суд не звернув уваги на те, що до господарської юрисдикції відносяться спори між юридичними особами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності. В даному випадку, ГУ НП не відноситься до суб’єктів господарювання, оскільки за статутом є юридичною особою, але за видом — державним органом.

Вирішивши доводи скарги КЦС рішення судів скасував та провадження у справі закрив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що у відповідності до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. В свою чергу сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом (ч. 2 ст. 93 КПК України).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Отже такі відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні і, відповідно, не є цивільними. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у вимозі, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу досудового розслідування або слідчого чи начальника слідчого підрозділу.

Джерело Протокол