Фабула судового акта: За вироком суду підзахисного було визнано винуватим у тому, що він будучи особою, яка раніше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 307, 310, 317 КК України, 19 листопада 2015 року, приблизно о 23 годині, в м. Києві, знайшов паперовий згорток з особливо небезпечним наркотичним засобом — канабісом, масою 9,85 г, який незаконно зберігаючи при собі, переніс до станції метро «Лісова», де приблизно о 23 год. 45 хв. був зупинений працівниками поліції, якими було виявлено та вилучено вказаний наркотичний засіб. Такі дії кваліфіковані як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, вчиненому особою, яка раніше вчинила злочини, передбачені ст. ст. 309, 310, 317 КК України. Як убачається з матеріалів провадження, обвинувальний вирок обґрунтовано даними, які містяться в протоколі огляду місця події від 20.11.2015 року, висновку експерта від 20.11.2015 року, показаннями свідків двох свідків.

Проста на першій погляд ситуація закінчилась скасування вироку і звільненням засудженого з-під варти. Приймаючи таке рішення, Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила, що речовина, яка в подальшому виявилась наркотичним засобом — канабісом, вилучена з лівої внутрішньої кишені куртки обвинуваченого працівником поліції. Однак у протоколі міститься посилання, що вона вилучена під час поверхневого огляду.

При проведенні вказаної слідчої дії не були враховані вимоги статті 34 Закону України «Про національну поліцію», якими передбачено, що поверхнева перевірка, як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу. Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб.

Крім того, поза увагою суду залишилися ті обставини, що зазначений огляд місця події був проведений у кімнаті поліції на станції м. Лісова, до якої особа був запрошений працівником правоохоронного органу.

Таким чином, з огляду на вимоги ст. 209 КПК України засуджений являвся особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою.

Однак, у матеріалах провадження відсутній відповідний протокол затримання, складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України.

Таким чином, розглядаючи кримінальне провадження, суди на вказані порушення вимог закону увагу не звернули, в основу обвинувального вироку поклав докази, які зібрані органом досудового розслідування з порушенням прав людини і основоположних свобод. Наведене, відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, як про це обґрунтовано зазначено в касаційній скарзі захисника.

ВС/ККС також нагадав, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Джерело Протокол