Можливість мати та здійснювати цивільні права й нести цивільні обов᾽язки нерозривно пов᾽язана з наявністю способів захисту цих прав та інтересів і дієвою процедурою їх застосування. Про практику Великої палати Верховного Суду у справах про захист власності розповів суддя ВС Дмитро Гудима.

Чиє володіння?

Під час наради, яку організувала Асоціація правників України спільно з ВС, Д.Гудима зауважив, що цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника, як різновид речових прав на чуже майно та як право, що виникає на договірних засадах.

У постанові від 4.07.2018 ВП ВС зазначила, що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється, якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Спікер також звернув увагу на висновки ВП ВС, викладені у постанові від 14.11.2018, відповідно до яких у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові.

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухомість, яка зареєстрована за відповідачем.

Окрім того, у цій же постанові сформульований висновок про те, що власник із дотриманням вимог стст.387 і 388 Цивільного кодексу може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суддя звернув увагу на те, що для цілей застосування чч.3 та 4 ст.267 ЦК поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним поняттю «сторона у цивільному процесі». Адже сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з кількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов’язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів.

Віндикаційний v. негаторний позови

Одними з найпоширеніших способів захисту права власності є віндикаційний і негаторний позови, які є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Так, віндикаційним є позов неволодільця про витребування майна в незаконного володільця. ВП ВС у постанові від 4.07.2018 сказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов᾽язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким.

Негаторним є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. У своїй постанові ВП ВС зауважила, що позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути перешкоди чи зобов᾽язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов᾽язані з позбавленням його володіння майном.

З огляду на наведені визначення ВП ВС у постанові від 4.07.2018 дійшла висновку, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Окрім цього, суддя підкреслив: захист прав особи, яка вважає себе власником, можливий виключно шляхом віндикаційного позову.

Визнати недійсним

Щодо визнання недійсним розірваного договору Д.Гудима зауважив, що до листопада 2018 року у ВС вважали такі дії неможливими, адже предмет спору припинив існування. Однак, розглядаючи чергову справу, Велика палата вирішила відступити від правової позиції, раніше висловленої Верховним Судом України.

Так, на думку ВП, вирішуючи спори про визнання господарських договорів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов᾽язує визнання таких договорів недійсними на момент їх укладення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватись як підстава для припинення провадження у справі у зв᾽язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Джерело Закон і Бізнес