Адвокат, партнер АО ALGIZ
Банкрутство в Україні є поширеним явищем. Так, за даними OpenDataBot станом на 2017 рік в процедурі банкрутства перебуває понад 2 тис. підприємств
Причини банкрутства є різні: як зовнішні (наприклад, нестабільне економічне середовище), так і внутрішні (нераціональна організаційна структура, неефективний маркетинг, низький рівень кваліфікації персоналу тощо).
Наявність таких факторів призводить до неплатоспроможності підприємства. Тобто, нездатності самостійно розрахуватись з кредиторами.
Однак, сама по собі неплатоспроможність не є банкрутством, а лише його передумовою. Для запровадження процедури банкрутства необхідні характерні ознаки: розмір грошових вимог; спірність вимог; строк несплати; наявність виконавчого провадження.
Рішення про порушення провадження у справі про банкрутство приймається виключно господарським судом.
Хто може бути банкрутом?
Справа про банкрутство може бути порушена лише відносно суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи та фізичної особи – підприємця).
Не може бути визнано банкрутом відокремлений структурний підрозділ юридичної особи (філія, представництво та відділення), а також фізичну особу.
Однак, варто відмітити, що на сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано ряд законопроектів, які спрямовані на запровадження можливості банкрутства фізичних осіб, які не є підприємцями.
Законодавче установлення механізму банкрутства фізичних осіб стало б позитивним кроком у розвитку інституту банкрутства і єдиним законним вирішенням питання багатьох громадян, які опинились у скрутному фінансовому становищі.
Хто може ініціювати процедуру банкрутства юридичної особи?
Ініціювати банкрутство може як кредитор, так і сам боржник. При цьому, згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон) ініціювати справу про банкрутство боржника є правом кредиторам, а для боржника, в окремих випадках, – обов’язком.
Так, боржник зобов’язаний звернутись до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство у наступних випадках:
- задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності);
- під час ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.
Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство.
З моменту порушення провадження у справі про банкрутство:
- вимоги кредиторів до боржника можуть пред’являються лише в межах справи про банкрутство;
- арешт майна боржника може накладатись лише судом, який розглядає справу про банкрутство;
- встановлюються обмеження щодо реалізації корпоративних прав засновників (учасників, акціонерів) боржника;
- забороняється виділення частки в майні боржника у зв’язку з виходом із складу його засновників;
- вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів;
- призначається розпорядник майна та ін.
Банкрутство не завжди веде до ліквідації.
Основною метою Закону є в першу чергу відновлення платоспроможності боржника, а не його ліквідація. Принаймні, про це свідчить його назва. Так, окрім ліквідації, до боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:
- Розпорядження майном
Розпорядження майном – це перший етап банкрутства, який полягає у нагляді та контролі за управлінням і розпорядженням майном боржника. Метою таких заходів є збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища.
На цьому етапі визначаються наступна оптимальна процедура (санація, мирова угода чи ліквідація) для задоволення вимог кредиторів.
- Мирова угода
Мирова угода у справі про банкрутство – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
- Санація боржника
Під санацією розуміється система заходів, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
Санація є пріоритетною процедурою. Однак, вводиться ця процедура лише за умови, якщо боржник має реальну можливість відновити свою платоспроможність. Мірами фінансового оздоровлення можуть бути: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, прощення (списання) частини боргу, продаж частини майна боржника тощо.
Ліквідаційна процедура.
Ліквідація – це наслідок визнання боржника банкрутом. Ліквідаційна процедура вводиться у разі неможливості відновити платоспроможність боржника. Після визнання боржника банкрутом наступають такі наслідки:
- закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції;
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);
- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій;
- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
- продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;
- скасовується арешт, накладений на майно боржника та ін.
Варто відмітити, що ліквідаційна процедура є найбільш розповсюдженою процедурою. Більшість справ про банкрутство закінчуються ліквідацією боржника. Лише малому відсотку підприємств вдається оздоровити свою платоспроможність та продовжити роботу.
Арбітражний керуючий.
Арбітражний керуючий є одним із основних учасників у справі про банкрутство. Саме на арбітражного керуючого покладається обов’язок виконання дій по відновленню платоспроможності боржника або його ліквідації (в залежності від прийнятого судом рішення).
При цьому, в Законі визначено, що арбітражний керуючий має діяти одночасно як в інтересах боржника, так і в інтересах кредиторів.
Тому, питання обрання арбітражного керуючого, який буде виконувати ті чи інші обов’язки, є одним із найгостріших моментів у справі про банкрутство. І це не дивно, оскільки саме від цієї особи залежатиме подальша доля підприємства-боржника та ймовірність задоволення вимог кредиторів.
Відбір кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство відрізняється в залежності від процедури. Так, розпорядник майна призначається судом із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Тобто, кандидатура арбітражного керуючого визначається автоматично за допомогою комп’ютерних програм. Така собі лотерея. В той же час, ліквідатор чи керуючий санацією призначається вже не автоматично, а за клопотанням комітету кредиторів.
Висновки.
З огляду на зазначене, можна стверджувати, що банкрутство може стати дієвих механізмом як для боржника, щоб зберегти та акумулювати свої активи чи відновити платоспроможність, так і для кредитора. Кредитор, шляхом участі у зборах (комітеті) кредиторів, має можливість реально впливати на виконання зобов’язань боржника, а не лише спостерігати зі сторони, як це відбувається у звичайному виконавчому провадженні. У ринковій економіці банкрутство є нормальним, природним інститутом, спрямованим на виведення з ринку нерентабельних, збиткових підприємств з поганою бізнес-моделлю або тих, хто програв конкурентну боротьбу. Банкрутство стосовно економіки виконує роль «санітара лісу».
Однак в українських реаліях банкрутство часто може використовуватися недобросовісно, для незаконного збагачення, рейдерського захоплення, ухилення від повернення боргів кредиторам, приховування розкрадань тощо.
Наприклад, щоб уникнути погашення боргів, створюється штучна заборгованість підприємства-боржника перед своєю компанією. В процесі банкрутства з’ясовується, що активів підприємства недостатньо для задоволення вимог кредиторів, а заставне майно відсутнє, тому погасити вимоги кредиторів неможливо. При цьому за підсумками такого «банкрутства» всі вимоги перед усіма кредиторами вважаються погашеними”,
Інший варіант недобросовісного використання цього інституту, – виведення активів в процесі продажу майна підприємства-банкрута. Для цього може використовуватися «свій» арбітражний керуючий, який повністю контролює процес продажу активів банкрута, зокрема, продавати їх за «потрібною» ціною «потрібним» покупцям.
“Ще один варіант використання банкрутства – це заміна процесу ліквідації. При ліквідації підприємства проводиться його обов’язкова податкова перевірка, а при штучному банкрутстві її можна уникнути. Крім того, банкрутство може використовуватися для встановлення контролю над підприємством. Для цього скуповують борги підприємства, після чого ініціюють процедуру банкрутства з призначенням «свого» арбітражного керуючого.