+38(048) 737-44-66

За визначенням п. 94.1 ПКУ адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Пунктом 94.2 цієї статті передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, в тому числі відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Перелік таких підстав є вичерпним.

Натомість за наявності зазначених обставин керівник контролюючого органу приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна. При цьому обґрунтованість рішення про арешт майна має бути перевірена судом протягом 96 годин.

У разі відсутності протягом цього строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим адміністративний арешт майна платника податків припиняється в силу закону.

Як установили суди попередніх інстанцій, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна ФОП прийнято 27.09.2018 р., тоді як звернення з позовною заявою, на підставі якої відкрито провадження у цій справі, мало місце 08.11.2018 р.

Отже, застосовуючи ці норми, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що в разі коли минуло 96 годин з моменту застосування адміністративного арешту, він припиняється в силу закону безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду (абз. 2 пп. 94.6.2 ПКУ). Такий арешт може бути накладений за наявності підстав, визначених п. 94.2 ПКУ, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Отже, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначено п. 94.2 ПКУ. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування: або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

При цьому ПКУ не визначає послідовності процедура застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Системне тлумачення норм згаданої статті свідчить, що адміністративний арешт коштів платника податків не є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і не  може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення ст. 94 ПКУ викладаються в єдиному контексті, а її норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів

платника податків. Тому висновок судів попередніх інстанцій, що відсутність чинного рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків є підставою для відмови у задоволенні позову контролюючого органу про зупинення видаткових операцій на банківських рахунках підприємця, не відповідає правильному застосуванню пп. 20.1.31, п. 94.2, пп. 94.6.2  ПКУ. Відсутність підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує права податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача.

Що ж до співвідношення понять «арешт коштів на рахунках» (пп. 20.1.33, пп. 94.6.2 ПКУ) та «зупинення видаткових операцій на рахунках» (пп. 20.1.31, п. 89.4, п. 91.4 ПКУ), то вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу. Під час дії документа про арешт коштів банк зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з  коштів.

Джерело Дебет-Кредит